— Генсек Мао каже, що революціонер повинен почувати себе серед народу як риба у воді, — зауважив я.
— Молодець ваш генсек. Тамплієри, які готували революцію величнішу, ніж та, якої прагнуть ваші косаті комуністи...
— Вони більше не носять кісок.
— Не носять? Тим гірше для них. Тамплієри, як я казав, не могли не шукати прихистку в Шампані. У Паені? У Труайє? У Східному лісі? Ні. Паен був і є крихітним містечком, єдине, що там було на той час, — це замок. Труайє — місто, тут забагато людей короля повсюди. Ліс, який був власністю тамплієрів, був би першим місцем, куди б заглянули королівські стражники, що вони й зробили. Ні, сказав я собі: Провен. Якщо таке місце було, це, безсумнівно, Провен!
18
Якби наше око могло проникнути углиб і бачити всередині землі, від полюса до полюса, або ж від того, що в нас під ногами, аж до антиподів, ми б із жахом побачили величезну брилу, вщент порізану тріщинами і печерами.
Т. Burnet, Telluris Theoria Sacra,
Amsterdam, Wolters, 1694, p. 38
— Чому саме Провен?
— Ви ніколи не бували у Провені? Магічне місце, це відчувається навіть нині, поїдьте туди. Магічне місце, все ще просякле таємницями. А тоді, в одинадцятому столітті, це — осідок графа Шампанського, він залишається вільною зоною, куди не може стромляти свого носа центральна влада. Тамплієри тут як у себе вдома, ще й сьогодні там є вулиця, названа на їхню честь. Церкви, палаци, цитадель, що височить над усією рівниною, — і гроші, заклопотані купці, ярмарки, шамотня, в якій можна загубитися. Але передовсім, ще з доісторичних часів, підземні галереї. Мережа галерей, яка простягається під цілим пагорбом, справжнісінькі катакомби, деякі з них можна відвідати ще й сьогодні. Місця, де можна проводити таємні зібрання; навіть якщо вороги туди проникнуть, змовники можуть розсипатися за кілька секунд бозна-куди, а добре знаючи переходи, вони можуть вийти іншим виходом, нишком, наче коти, увійти з протилежного боку, напасти на переслідувачів і в темряві вирізати їх до ноги. Боже мій, панове, ці Галереї ніби створені для командосів, швидких і невидимих, які крадуться вночі, держачи в зубах кинджал, у руці дві бомби — і вороги гинуть, як миші, хай йому біс!
У нього заблищали очі.
— Ви розумієте, якою чудовою схованкою може бути Провен? Таємне ядро, що збирається у підземеллі, а місцеві мешканці, якщо й бачать, то мовчать. Люди короля, звичайно, прибувають і до Провена теж, заарештовують тамплієрів, які залишилися на поверхні, і відвозять їх до Парижа. Рено де Провен витримує тортури, але мовчить. Ясно, що за таємним планом він мав дати себе заарештувати, аби примусити повірити, що Провен приборкано, але водночас мав кинути гасло: Провен не відступився. Провен, місце нових, підпільних тамплієрів... Галереї, які ведуть від будівлі до будівлі, — заходиш нібито в якийсь шпихлір чи склад, а виходиш із церкви. Галереї мають стовпи, які підтримують муровані склепіння, у кожному домі верхньої частини цього містечка ще й досі є пивниця зі стрільчастим склепінням, їх, либонь, більше сотні, кожна пивниця, ба навіть кожна підземна зала була входом до одного з переходів.
— Здогади, — мовив я.
— Ні, пане Казобоне. Докази. Ви не бачили галерей Провена. У надрах землі — зала за залою, а на стінах численні написи. Здебільшого їх можна знайти у тих печерах, що їх спелеологи називають бічними альвеолами. Це святі зображення друїдичного походження. Вирізьблені на стінах ще до приходу римлян. Цезар ішов зверху, а тут плелися тенета змов, чарів, засідок. І там є символи катарів, авжеж, мої панове, катари Шампані тайкома вижили і збиралися тут, у цих катакомбах єресі. Сто вісімдесят три з них були спалені на поверхні, а інші вижили тут. Хроніки називали їх bougres et manicheens — зверніть увагу, bougres — це були богомили, катари болгарського походження. Вам нічого не говорить слово bougres по-французькому? Його первісним значенням було содоміт, адже вважалося, що болгарським катарам був властивий цей грішок... — Він ніяково захихотів.
— А кого звинувачують у цьому самому грішку? їх, тамплієрів... Цікаво, чи не так?
— Певною мірою, — сказав я, — у ті часи, якщо треба було розквитатися з єретиком, його звинувачували у содомії...
— Звичайно, ви ж не думаєте, що я вважаю тамплієрів за... Жартуєте, то були воїни, а нам, воїнам, подобаються гарні жінки, навіть давши обітницю, все ж чоловік є чоловік. Але я це згадую, бо вважаю, що єретики-катари знайшли притулок у середовищі тамплієрів не випадково, саме від них тамплієри навчилися використовувати підземелля.
— Загалом кажучи, — мовив Бельбо, — все це лише ваші гіпотези...
— Вихідні гіпотези. Я вже вам пояснив причини, з яких вирішив дослідити Провен. А тепер перейдімо до справжньої історії. У центрі Провена стоїть велика готична будівля, Ґранж-о-Дім, шпихлір для десятини, а ви знаєте, що одним із привілеїв тамплієрів було те, що вони збирали десятину безпосередньо, не віддаючи нічого державі. Під цією будівлею, як і всюди, міститься мережа підземель, які нині в дуже поганому стані. Отож коли я копирсався в архівах Провена, мені потрапила до рук місцева газета за 1894 рік. Там розповідається, що двоє драгунів, шевальє Каміль Ляфорж із Тура і шевальє Едуард Інґольф з Петербурга (саме так, з Петербурга) за кілька днів до того разом зі сторожем пішли у шпихлір і спустилися в одну з підземних зал, на другому поверсі під поверхнею землі, тоді сторож, аби показати, що внизу є ще інші поверхи, тупнув ногою по землі, і почулося відлуння і гул. Хронікер хвалить відважних драгунів, які, озброївшись ліхтарями і мотузками, пускаються в дорогу через невідомі тунелі, наче хлопчаки шахтою, і, повзучи на ліктях, пробираються таємничими переходами. І, як говориться в газеті, добираються до великої зали з каміном і колодязем у центрі. Вони опускають у колодязь мотузку з каменем і виявляють, що його глибина одинадцять метрів... Відтак вони повертаються туди через тиждень з міцнішими мотузками, і поки двоє інших тримають мотузку, Інґольф спускається в колодязь і бачить велику кімнату з кам'яними стінами, десять на десять метрів, заввишки п'ять метрів. По черзі спускаються інші двоє, і тоді вони усвідомлюють, що потрапили, на третій рівень під поверхнею Землі, на глибині тридцяти метрів. Що ці троє бачили і робили в тій залі — невідомо. Хронікер визнає, що коли він пішов перевірити факти на місці, йому забракло сміливості спуститися в колодязь. Ця історія мене схвилювала, і в мене з'явилося бажання відвідати це місце. Але з кінця минулого століття до сьогодні чимало підземель обвалилися, і якщо цей колодязь ще існує, хто його знає, де він знаходиться тепер.