— Тобто?
— Подумайте хвильку. Уявіть собі, що ви хочете здійснити геноцид...
— Прошу тебе, — сказав Діоталлеві, — ми переходимо всякі межі, у мене болить шлунок, я йду геть.
— Зачекай, хай йому біс, коли тамплієри випускали кишки сарацинам, тебе це розважало, бо минуло стільки часу, а тепер ти моралізуєш, наче якийсь гнилий інтелігент. Ми тут намагаємось переписати Історію, ніщо не повинне нас лякати.
Ми попросили Бельбо розказувати далі, скорені його бурхливим поривом.
— У геноциді євреїв вражає тривалість процедур — спершу їх тримають у таборах і морять голодом, тоді роздягають догола, відтак посилають у душі, врешті маємо старанне збереження цілих гір трупів, консервування одягу, опис особистого майна... Дії аж ніяк не раціональні, якби йшлося лише про те, щоб убивати. Вони були б раціональними лише в тому разі, якби йшлося про пошуки, пошуки послання, яке зберігалося в когось одного з цих мільйонів людей, в єрусалимського представника Тридцяти Шести Невидимих — у загортках його одежі, в роті, витатуюване на шкірі... Лише План може пояснити незбагненний бюрократизм геноциду! Гітлер шукав у євреїв якоїсь підказки, ідеї, яка, завдяки Маятникові, дозволила б йому визначити точний пункт, де під увігнутим склепінням, яке становить сама для себе Земля, перетинаються підземні течії. А ці течії — зверніть увагу на досконалість такої концепції — ототожнюються з небесними течіями, через що теорія порожнистої Землі матеріалізує, так би мовити, тисячолітній герметичний здогад: те, що внизу, тотожне з тим, що вгорі! Містичний Полюс збігається з Серцем Землі, таємниче зображення небесних тіл не що інше, як таємниче зображення підземель Аґарттхи, зникає різниця між небом і пеклом, а Ґрааль, lapis exillis — це lapis ex coelis , у тому розумінні, що він є Філософський Камінь, який народжується як оболонка, межа, край, хтонічна утроба небес! А визначивши цю точку в центрі порожнистої Землі, який є досконалим центром неба, Гітлер стане володарем світу, Царем якого він є за правом раси. Ось чому аж до останнього дня, до безодні свого бункера він не втрачає надії визначити Містичний Полюс.
— Досить, — сказав Діоталлеві. — Тепер мені справді зле. Мені болить.
— Йому справді погано, справа зовсім не в ідеологічній полеміці, — сказав я.
Здавалося, лише тепер Бельбо зрозумів. Він підвівся і підійшов, щоб турботливо підтримати свого друга, який спирався об стіл, і, здавалося, зараз зомліє.
— Пробач, любий, мене понесло. Сподіваюсь, ти почуваєш себе погано не тому, що я говорив ці речі, правда? Ми ж уже років із двадцять жартуємо разом, чи не так? Але тобі й справді погано, це, мабуть, таки гастрит. Послухай, у такому разі вистачить одної таблетки меранколу. І гаряча грілка. Гайда, я відвезу тебе додому, але потім треба буде викликати лікаря, тобі слід перевіритись.
Діоталлеві сказав, що поїде додому сам, на таксі, він же не при смерті. Йому треба лягти. Він одразу ж викличе лікаря, він це обіцяє. І розклеївся він зовсім не через теревені Бельбо, він кепсько почував себе ще з учорашнього вечора. Бельбо відлягло від серця і він провів його до таксі.
Повернувся він стурбований:
— Якщо задуматись, уже кілька тижнів у цього хлопця нездоровий колір обличчя. Капшуки під очима... Чи не диво: я мав померти від цирозу ще років десять тому — але із мене як з гуски вода, а він, що живе, як аскет, має гастрит, а може, й щось гірше. На мою думку, це виразка. До дідька План. Ми всі божевільні.
— Але я думаю, що від таблетки меранколу у нього все пройде, — сказав я.
— Я теж так думаю. Але краще додати до цього ще й гарячу грілку. Сподіваймося, він буде розсудливий.
101
Qui operaоur in Cabala... si errabit in opere aut non purificatus accesserit, deuorabitur ab Azazale .
Pico della Mirandola. Conclusiones Magicae
Криза у Діоталлеві настала наприкінці листопада. Наступного дня після того, як йому стало зле, ми чекали його в офісі, але він повідомив по телефону, що лягає в лікарню. Лікар запевнив, що симптоми не надто серйозні, але краще провести обстеження.
Бельбо і я пов'язували його хворобу з Планом, вважаючи, що ми, мабуть, трохи переборщили. Ми говорили один одному, що це безглуздо, але почували себе винними. Уже вдруге я відчував себе співучасником прогріхів Бельбо: одного разу ми разом замовчали певні речі (перед Де Анджелісом), цього разу ми — знову разом — говорили забагато. Безглуздо було почувати себе винними — тоді ми були в цьому переконані — і все ж ми не могли позбутися ніяковості. Тож більше як на місяць ми припинили говорити про План.
Через два тижні Діоталлеві з'явився знову і невимушеним тоном сказав, що попрохав у Ґарамонда відпустку за станом здоров'я. Йому порадили провести лікування, він не розводився про подробиці, але це лікування зобов'язувало його з'являтися в клініку щодва-три дні, і він від нього може охлянути. Не знаю, як він міг би охлянути ще більше: вже й тепер колір його обличчя злився з кольором волосся.
— І облиште ці історії, — сказав він, — як бачите, вони шкідливі для здоров'я. Це помста розенкройцерів.
— Не турбуйся, — сказав йому Бельбо з усміхом, — ми добре всиплемо розенкройцерам, і вони дадуть тобі спокій. Досить ворухнути пальцем. — І він ляснув пальцями.
Лікування тривало аж до початку нового року. Я поринув з головою в історію магії — у справжню, серйозну історію, не ту, нашу. Ґарамонд з'являвся у нас принаймні раз на день, щоб спитати, як там ведеться Діоталлеві.
— І прошу вас, панове, повідомляйте мене, як щось буде потрібне, я хочу сказати, про будь-яку проблему, щойно вона виникне, — я і наша фірма — постараємося зробити все для нашого вельмишановного друга. Для мене він наче син, скажу більше, наче брат. Зрештою, ми живемо в цивілізованій країні, дяка Богові, і що б там не казали, маємо непогану службу охорони здоров'я.
Альє виявив занепокоєння, спитав про назву клініки і зателефонував до її директора, свого щирого друга (а крім того, сказав він, брата одного АВК, з яким він перебував у надзвичайно теплих стосунках). До Діоталлеві ставитимуться з особливою увагою.
Лоренца сповнилася співчуття. Вона заходила до видавництва "Ґарамонд" майже щодня, аби спитати про новини. Це мало б ощасливити Бельбо, але він знайшов у цьому похмуру сторону. Під час цих візитів Лоренца була йому недоступна, адже приходила не заради нього.