— Я ніколи не писав цих слів, — сказав я йому. І то була правда... Ясна річ, їх уписав Бекон перед своїм зникненням, аби дати якийсь таємничий сигнал тим, хто потім від двору до двору прийматиме Сен-Жермена як спеціаліста з фарбування... Гадаю, у майбутньому він намагатиметься дати зрозуміти, що то він написав Вільямові твори. Яким очевидним стає все це з пітьми темниці!
* * *
"Where Are Thou, Muse, That Thou Forget'st So Long?" Я почуваюся втомленим, хворим. Вільям очікує від мене нового матеріалу для своїх паскудних клоунад там, у театрі "Глобус".
Совпс пише. Я дивлюся поверх його плечей. Він накидав незрозуміле повідомлення: "Riverrun, past Eve and Adam's..." Він ховає картку, дивиться на мене, бачить, що я блідіший за Привида, читає в моїх очах Смерть. Він шепоче мені:
— Відпочинь. Не бійся. Я писатиму за тебе.
Що він і робить, машкара на машкарі. Я повільно згасаю, а він забирає у мене навіть це останнє світло, світло темряви.
74
Попри те що він мав добру волю, його дух і пророцтва видаються очевидними оманами демона... Вони спроможні обдурити чимало допитливих людей і спричинити велику шкоду та ганьбу в церкві Нашого Господа.
Відгук про Гійома Постеля,
надісланий Ігнатієві Лойолі отцями єзуїтами
Сальмероном, Лоостом та Уголетто 10 травня 1545
Бельбо стримано розповів нам про свої фантазії, не читаючи своїх сторінок і оминаючи натяки на своє особисте життя. Ба більше, він дав нам зрозуміти, що ці комбінації підказав йому Абулафія. Те, що Бекон був автор маніфестів Рози і Хреста, я вже десь чув. Але мене вразив один натяк — що Бекон був віконтом Сент-Альбаном.
Щось крутилось у мене в голові, щось із того, що стосувалося моєї давньої дипломної роботи. Я провів наступну ніч, копирсаючись у своїй картотеці.
— Панове, — з певною урочистістю сказав я наступного ранку своїм спільникам, — зв'язків ми не вигадуємо. Вони існують. Коли святий Бернард підкидає ідею про собор, аби узаконити тамплієрів, серед уповноважених організувати цю справу є пріор Сент-Альбана, названий, між іншим, на честь святого Альбана, першого англійського мученика, євангелізатора Британських островів, що народився якраз у Веруламі, Беконовій вотчині. Святий Альбан був кельтом і, безперечно, друїдом, утаємниченим, як і святий Бернард.
— Цього замало, — сказав Бельбо.
— Заждіть. Цей пріор Сент-Альбана був настоятелем Сен-Мартен-деШан, абатства, де згодом розташується Консерваторій мистецтв та ремесел!
Бельбо зреагував.
— Хай йому біс!
— Це ще не все, — додав я, — адже Консерваторій був задуманий як знак шани Беконові. Двадцять п'ятого брюмера III року Конвент уповноважує свій Комітет народної освіти видрукувати повне зібрання творів Бекона. А вісімнадцятого вендемера того ж таки року той самий Конвент голосує за закон, який зобов'язує створити Будинок мистецтв та ремесел, як утілення ідеї Дому Соломонового, що про нього говорить Бекон у Новій Атлантиді, і це мало б бути місцем, де будуть зібрані всі винаходи людства.
— То що? — запитав Діоталлеві.
— А те, що у Консерваторії є маятник, — сказав Бельбо. І з реакції Діоталлеві я зрозумів, що Бельбо не втаємничив його у свої міркування з приводу маятника Фуко.
— Не поспішайте, — мовив я. — Маятник було винайдено і встановлено у минулому сторіччі. Поки що знехтуймо його.
— Знехтуймо? — заперечив Бельбо. — А вам ніколи не доводилось бачити ієрогліфічну Монаду Джона Ді, талісман, у якому зосереджена вся мудрість Всесвіту? Хіба вона не схожа на маятник?
— Гаразд, — сказав я, — припустімо, між цими двома фактами можна встановити зв'язок. Але як перейти від Сент-Альбана до маятника?
Я зрозумів, як це можна зробити, за кілька днів.
— Отже, пріор Сент-Альбана є настоятелем Сен-Мартен-де-Шан, що таким чином стає осередком тамплієрофілів. Бекон через свою вотчину встановлює зв'язки з друїдами, послідовниками Сент-Альбана. Тепер увага: коли Бекон розпочинає свою кар'єру в Англії, у Франції завершує свою кар'єру Гійом Постель.
(Я завважив непомітну гримасу на обличчі Бельбо і згадав діалог на виставці Ріккардо, Постель нагадував йому про того, хто, на його думку, забрав у нього Лоренцу. Але це була тільки одна мить).
— Постель вивчає єврейську мову, намагається показати, що це прообраз усіх мов, він перекладає книги Зогар та Багір, контактує з кабалістами, виступає з проектом усесвітнього миру, схожим на проект німецьких розенкройцерських угруповань, намагається переконати французького короля укласти союз із султаном, відвідує Грецію, Сирію, Малу Азію, вивчає арабську мову, словом, відтворює шлях Хрістіана Розенкройца. І не випадково він підписує деякі твори ім'ям Росіспергіус, тобто Той, хто сіє росу. А Гассенді у своєму "Examen Philosophiae Fluddanae" каже, що прізвище Розенкройц походить не від слова роза, а від слова роса. У своєму рукописі він говорить про якусь таємницю, яку треба оберігати, аж поки не настане час, і пояснює: "Щоб не кидати перлів свиням". А знаєте, де з'являється ця євангельська цитата? На титульній сторінці "Хімічних зашлюбин". Отець Марін Мерсен, викриваючи розенкройцера Флудда, каже, що він і отой atheus magnus Постель одним миром мазані. З іншого боку, схоже на те, що 1550 року відбулася зустріч між Ді та Постелем, котрі не знали, та й не могли знати, що вони і є ті два великі магістри Плану, які мали зустрітися в 1584 році, вони могли дізнатися про це лише через тридцять років. Тоді Постель заявляє, — чи ви таке чули? — що король Франції, як прямий нащадок старшого сина Ноя (а Ной же був родоначальник кельтського племені, а отже, цивілізації друїдів),є єдиним за конним претендентом на титул Царя Світу. Саме так, Царя Світу з Аґарттхи, однак він це каже на три сторіччя раніше. Не згадуймо того факту, що він закохується в одну бабусю на ймення Йоанна, вважаючи її божественною Софією, у цього чоловіка, либонь, були не всі вдома. Пам'ятаймо, що він мав могутніх ворогів, його обзивали псом, мерзенною потворою, клоакою всяких єресей, одержимим легіоном демонів. Однак навіть незважаючи на скандал з Йоанною, інквізиція вважає його не єретиком, a amens, себто дещо, так би мовити, безтямним. Це означає, що його не наважуються знищити, адже відомо, що він речник якоїсь досить впливової групи.