Незрозуміло, що діється у цьому місці насолод, певно, якісь підозрілі й легковажні веселощі, приміром стриптиз (тому я не наважуюсь розпитувати), про який я знаю достатньо, щоб у полоні збудження захотіти повернутися туди знову. Але даремно, коло Четгем-роуд вулиці перемішуються.
Я прокидаюся з відчуттям зустрічі, що не відбулася. Мені не вдається змиритися з тим, що я не знаю, що втратив.
Іноді я опиняюсь у великому сільському будинку. Він просторий, але я знаю, що в ньому є ще одне крило, і мені невідомо, як туди потрапити: враження таке, наче хтось замурував усі проходи. У тому крилі є безліч кімнат, одного разу я добре їх роздивився, не може бути, щоб вони мені наснилися в якомусь іншому сні, там були старі меблі та збляклі гравюри, консолі з іграшковими картонними театриками з минулого століття, канапи з великими гаптованими покривалами, шафи, набиті книгами, всі річники "Ілюстрованого часопису подорожей" та "Пригод на суходолі та морі", це неправда, що їх зачитали до дірок і мама віддала їх ганчірникові. Я запитую себе, хто ж перемішав коридори та сходи, адже саме тут, посеред запаху цього безцінного мотлоху, мені б хотілося збудувати свою buen retio .
Чому мені не сниться іспит на атестат зрілості, як це сниться всім?
65
Верстат цей мав двадцять квадратних футів і стояв посеред кімнати. Рама його складалася з невеличких дерев'яних табличок, завбільшки з гральні кості, зв'язаних тонким дротом. На табличках були наліплені клапті паперу, на яких були записані всі слова їхньої мови, в усіх відмінках, часах та способах. Але без усякого ладу... З наказу професора учні взялися за залізні ручки, що їх було сорок на всій рамі верстата, і враз крутнули їх, змінивши весь порядок слів. Тоді він звелів тридцяти шістьом учням повільно читати рядки на верстаті, і ті, коли натрапляли на три-чотири слова, що разом давали якийсь натяк на речення, диктували його іншим чотирьом хлопцям...
Дж. Свіфт. Подорожі Гумівера, III, 5
Гадаю, у своїх варіаціях на тему сновидінь Бельбо знову повернувся до думки про втрачену нагоду і до своєї обітниці відмовитися від творчості, складеної через його невміння спіймати — якщо вона взагалі була — свою Мить. План виник тому, що він знайшов розраду в створенні фіктивних митей.
Я попросив у нього не пам'ятаю вже який текст, і він почав нишпорити по столі в купі рукописів, вельми ризиковано звалених один на одного без жодного огляду на розмір. Знайшовши потрібний текст і намагаючись вийняти його, Бельбо перекинув стос на долівку. Течки розкрилися, й аркуші вислизнули з-під слабких пружин.
— Ви не могли цього зробити, знявши верхню половину? — запитав я. Марна річ — він завжди так робив.
— їх позбирає Ґудрун сьогодні увечері. Вона повинна мати якусь мету —в житті, інакше втратить свою тотожність, — звично відповів Бельбо.
Але того разу я був особисто зацікавлений у цілості рукописів, бо вже належав до штату видавництва:
— Але ж Ґудрун нездатна скласти їх як належить, вона покладе аркуші не в ті теки, що треба.
— Якби вас почув Діоталлеві, він був би на сьомому небі від щастя. З усього цього вийшли б різні книги, еклектичні, випадкові. У цілковитій відповідності з логікою дияволістів.
— Але тоді ми опинимося у становищі кабалістів, які витрачають тисячоліття, щоб знайти належну комбінацію. Ви просто ставите Ґудрун на місце мавпи, яка цілу вічність гамселить по клавішах друкарської машинки. Різниця лише у тривалості. З погляду еволюції ми б нічого не виграли. Чи нема програми, що дозволила б Абулафії виконати цю роботу?
Тим часом зайшов Діоталлеві.
— Певно, що є, — відказав Бельбо, — і теоретично вона дозволяє ввести до двох тисяч даних. Аби бажання було. Припустімо, це рядки можливих віршів. Програма питає вас, скільки рядків повинен мати вірш, і ви вирішуєте: десять, двадцять, сто. Відтак програма бере з пам'яті комп'ютера будь-які випадкові слова і рендомізує їх, тобто утворює з них щоразу нову комбінацію. З десятка рядків можна отримати тисячі й тисячі різних віршів. Вчора я ввів до комп'ютера рядки типу "тремтять молодії липи", "мої повіки обважніли", "якби азалії хотіли", "життя своє тобі дарую" і тому подібне. Ось деякі результати:
Лічу я ночі, дзвенить систра...
Смерте, твоя перемога...
Смерте, твоя перемога...
Якби азалії хотіли...
В серці світанку (ох, у серці)
ти, альбатросе зловісний
(якби азалії хотіли...).
Смерте, твоя перемога.
Тремтять молодії липи,
лічу я ночі, дзвенить систра,
одуд уже чигає на мене.
Тремтять молодії липи.
— Тут є повторення, я не зміг їх уникнути, бо тоді програма надто б ускладнилася. Але повторення теж мають певне поетичне значення.
— Цікаво, — сказав Діоталлеві. — Це змушує мене примиритися з твоєю машиною. Отже, якби я ввів до неї цілу Тору, а потім звелів — як воно там? — рендомізувати її, вона б здійснила найсправжнісіньку темуру і переставила б рядки Книги?
— Звичайно, це питання часу. За століття-друге ти б упорався.
Я сказав:
— Але якщо натомість увести туди кілька десятків фраз, взятих із творів дияволістів, приміром, що тамплієри втекли до Шотландії або що Corpus Hermeticum з'явився у Флоренції 1460 року, а до того додати кілька сполучних виразів, таких, приміром, як "очевидно, що" або "це доводить, що", ми змогли б отримати сенсаційні відкриття. Відтак досить заповнити прогалини, враховуючи повторення як пророцтва, натяки та перестороги. У гіршому разі ми вигадаємо нікому не відомий розділ з історії магії.
— Геніально, — сказав Бельбо, — почнімо відразу ж.
— Ні, вже сьома. Завтра.
— Я це зроблю сьогодні ж увечері. Тільки допоможіть мені трохи: зберіть навмання з підлоги зо два десятки аркушів, киньте оком на перше речення, яке вам трапиться, і ми його включимо до наших вихідних даних.
Я нахилився і підібрав кілька сторінок:
— Йосиф Ариматейський привозить Ґрааль до Франції.
— Чудово, записав. Давайте далі.
— За тамплієрською традицією, Годфред Булонський закладає в Єрусалимі Великий Пріорат Сіону. Дебюссі був розенкройцером.
— Даруйте, — мовив Діоталлеві, — але треба ввести і якісь нейтральні дані, приміром, що коала живе в Австралії або що Папен винайшов скороварку.