— Так, матінко.
— Звичайно, що так, дитино моя. Сонце чудове, бо воно корисне для тіла і має достатньо глузду, щоб з'являтися щодня, отже, чудовим є те, що повертається, а не те, що минає і пропадає без сліду. Найзручніший спосіб повернутися туди, де ти вже проходив, не йдучи двічі тією самою дорогою, — це йти по колу. А що єдина тварина, яка згортається в коло, — змія, то саме тому є стільки культів і міфів, пов'язаних зі змією, бо ж важко зобразити повернення сонця, згортаючи калачиком гіпопотама. Крім того, якщо ти маєш провести церемонію викликання сонця, тобі треба рухатися колом, адже, рухаючись по прямій, ти віддалятимешся від дому і церемонія буде дуже короткою, з іншого боку коло — це найзручніша для обрядів структура, це відомо також пожирачам вогню, що виступають на майданах, адже у колі всі бачать однаково того, хто стоїть у центрі, а якби ціле плем'я вишикувалося вздовж прямої лінії, як взвод солдатів, то ті, хто стояв би далі, нічого б не бачили, ось чому коло і круговий рух та циклічне повернення становлять основу всякого культу та всякого обряду.
— Так, матінко.
— Звичайно, що так. А тепер перейдімо до магічних чисел, які так подобаються твоїм авторам. Один — це ти, адже ти — не два, одна — ота твоя штучка, одна й оця моя штучка, один маємо ніс і одне серце, отже, бачиш, скільки важливих речей є в одиничній кількості. А очі, вуха, ніздрі, мої груди, твої яєчка, ноги, руки, сідниці — по двоє. Три — це наймагічніше число, бо наше тіло його не знає, у нас нема нічого, чого було б по три, отже, це число — надзвичайно таємниче і ми приписуємо його Богові, хоч би де ми жили. Але якщо добре подумати — у мене одна штучка, і в тебе одна штучка — помовч, жарти набік — і якщо ми з'єднаємо ці дві штучки разом, виходить ще одна штучка, і нас стає троє. То хіба потрібно університетського професора, аби виявити, що всі народи мають потрійні божества, трійці й інші подібні речі? Таж релігії вигадували зовсім не за допомогою комп'ютера, все це робили звичайні люди, які кохалися, аж гай шумів, і всі тринітарні структури — зовсім не таємниця, це розповідь про те, що робиш ти і що робили вони. Але дві руки і дві ноги — це вже чотири, і тому чотири теж гарна цифра, особливо якщо подумати, що тварини мають по чотири лапи, а малі діти лазять на чотирьох, про що добре знав Сфінкс. Про п'ять годі й казати, це пальці на руці, а дві руки разом дають ще одне священне число — десять, і навіть заповідей повинно бути обов'язково десять, бо якби їх було дванадцять, то коли священик перераховує — один, два, три, загинаючи пальці, то, підійшовши до двох останніх, мусив би позичати пальців у паламаря. Тепер візьми тіло і полічи все те, що виступає з тулуба, — руки, ноги, голова, прутень, буде шість, а в жінки — сім, тому мені здається, що серед твоїх авторів число шість ніколи не сприймалося серйозно, хіба що двічі по три, адже воно є лише у чоловіків, котрі натомість не мають числа сім, і коли керують вони, то їм хочеться бачити у ньому священне число, забуваючи, що мої груди теж виступають, але менше з тим. Вісім — овва, у нас нема жодної вісімки... ні, зажди, якщо кожну руку й ногу рахувати не як один, а як два, через коліно і лікоть, то у нас буде вісім великих, довгих кісток, які теліпаються назовні, і якщо до цих восьми додати хребет, матимеш дев'ять, а з головою буде десять. Розглядаючи тіло, можна виснувати з нього всі числа, які хочеш, подумай тільки про дірки.
— Про дірки?
— Авжеж, скільки дірок має твоє тіло?
— Хм, — взявся рахувати я. — Очі, ніздрі, вуха, рот, гузно, всього вісім.
— Бачиш? Ще одна причина того, що вісім — це гарне число. А в мене їх дев'ять! І саме дев'ятою тебе привели на світ, ось чому дев'ять божественніше число, ніж вісім! Хочеш, щоб я тобі пояснила інші поширені символи? Хочеш аналіз у твоїх мегалітів, про які так багато говорять твої автори? Удень ми на ногах, вночі лежимо — твоя штучка теж, ні, не кажи мені, що вона робить уночі, річ у тім, що вона працює, випроставшись, а відпочиває, лежачи. Отже, вертикальна постава — це життя, і вона перебуває у зв'язку з сонцем, і тому обеліски підносяться догори, наче дерева, тоді як горизонтальна постава і ніч — це сон, отже, смерть, і тому всі поклоняються мегалітам, пірамідам, колонам, і ніхто не поклоняється балконам та балюстрадам. Чи чув ти коли про архаїчний культ священних поручнів? Бачиш? Ніхто цього не робить ще й тому, що тіло тобі цього не дозволяє: якщо ти поклоняєшся вертикальному каменю, хоч би вас було й багато, ви всі його бачите, якщо ж поклонятися горизонтальному предметові, його бачать лише ті, хто стоїть у першій лаві, а інші штовхаються, репетуючи — я теж хочу, я теж хочу, — а це не надто гарне видовище для магічної церемонії...
— Але ріки...
— Рікам поклоняються не тому, що вони горизонтальні, а тому, що в них є вода, ти ж не хочеш, щоб я пояснювала тобі про зв'язок між водою та тілом... Що ж, так ми вже влаштовані, усі ми маємо таке тіло, тож-бо творимо такі самі символи на відстані мільйонів кілометрів, і вони не можуть не бути схожими між собою, тому ти розумієш, що люди, які мають глузд у голові, коли бачать тигель алхіміка, думають про утробу матері, що народжує дитину, і лише твої дияволісти, бачачи Богоматір, яка ось-ось розродиться, думають, що це натяк на тигель алхіміка. І так вони прожили тисячі років, шукаючи послання, а воно вже тут, досить подивитись у дзеркало.
— Ти завжди кажеш мені правду. Ти — це моє Я, яке зрештою є моїм Воно, побаченим Тобою. Я хочу відкрити всі таємні архетипи твого тіла.
Того вечора ми запровадили вираз "займатися архетипами", маючи на увазі хвилини ніжності між нами.
Коли я вже поринав у сон, Лія торкнула мене за плече.
— Я забула тобі сказати, — мовила вона. — Я вагітна.
* * *
Я повинен був послухатися Лії. Вона говорила з мудрістю людини, яка знає, звідки береться життя. Заглиблюючись у підземелля Аґарттхи, у піраміду Розкритої Ізіди, ми увійшли в Ґвуру, ефіру жаху , у мить, коли гнів дає відчути себе світові. Хіба я не дозволив спокусити себе, нехай лишень на мить, думкою про Софію? Мойсей Кордоверо говорив, що Жіноча Основа міститься ліворуч, усі її пориви належать Ґвурі... Хіба що чоловік застосує ці пориви, аби прикрасити свою Наречену, і, пом'якшивши їх, примусить змагати у напрямку добра. Інакше кажучи, кожне бажання має залишатись у своїх власних межах. Інакше Ґвура стає Суворістю, темною з'явою, всесвітом демонів.