Він був самоуком — і вказав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим.
Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, як десять переможних армій.
Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любови до людей в ненависть і погорду... Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всезростаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори".
Це були пророчі слова нашого другого велетня літератури про Шевченка. Ми самі бачимо, як і досі з року в рік зростає слава Кобзаря, а разом з нею й наша радість за нього, незважаючи на всі заходи Москви применшити його ролю, забороняти друкувати та згадувати його окремі патріотичні твори, навіть збиратися до пам'ятника в Києві.
Але одна справа, коли Тараса Шевченка високо оцінює своя преса, свої фахівці літератури, а інша — коли про нього говорять видатні знавці літератур іншого світу.
Починаючи від 1843-го року, тобто за два роки після виходу з друку Шевченкового "Кобзаря", коли в Німеччині з'явились перші прихильні відгуки, про творчість Шевченка щороку все більше й більше по всіх країнах світу з'являлись друком нові розвідки, переклади окремих його творів, статті про неперевершену силу, мистецтво, красу і загальнолюдське світове значення його творчости.
Видатний шведський славіст, референт Нобелівського інституту Шведської Академії Наук, Альфред Єнсен, що знав українську мову, написав книжку про творчість Тараса Шевченка, де зазначав:
"Велика людина прийшла з Правобережної України, справжній обновитель української літератури... в історії всесвітньої літератури мало таких прикладів, щоб 26-тилітній поет виступив з такими зрілими творами перед народом, як Шевченко... В історії світової літератури він поставив собі пам'ятник сильніший від бронзи".^
Австрійський письменник, дослідник творчости Шевченка, Карл Еміль Францоз, у своїй праці про Шевченка ще в 1878-му році писав: "В особі Шевченка замучено найбільшого співця українського народу, геніяльного поета. Його талант не міг повністю розвинутись, та вже одне те, що міг написати поет, забезпечує йому безсмертну славу"...
Особливо високо оцінює Францоз епічну поему "Гайдамаки". "В цій поемі, — пише він, — яка досягає вершин яскравістю фарб і силою зображення і не знаходить собі рівних у слов'янських літературах, за винятком епіка Міцке-вича, змальований останній криваво-багряний спалах повстання українського народу проти гнобителів — козацьке повстання 1770 року".* А про біографію Шевченка він пише: "Його біографія читається, як роман, в якому герой, замість вийти з темряви до світла, потрапляє з ночі в ніч".**
Перші вістки про Шевченка в Німеччині з'явились ще у 1843-му році, у Франції — в 1847-му.*** Велику допомогу в популяризації творчости Шевченка зробив наш емігрант Михайло Драгоманов, який в 1873-му році опублікував статтю італійською мовою про українську літературу, де ґрунтовно написав і про Шевченка.
Багато користи для ознайомлення й популяризації серед західнього читача зробила в 1911-му році німецька поетеса Юлія Вірґінія, яка переклала вибрані твори Шевченка німецькою мовою, додавши прихильну статтю про поета. У тій передмові вона писала, що Шевченко має великий самобутній талант поета-лірика і що він "має право займати в світовій літературі визначне місце".**** А в своїй статті про творчість Тараса Шевченка в тому ж виданні Юлія Вірґінія зазначає: "Успіх Шевченка не мав собі рівних в історії літератури. За рік після видання "Кобзаря" пісні поета стали відомі по всій Україні. Вони проникли в найвіддаленіші куточки під бідні селянські стріхи, і незабаром їх усюди співали із сльозами захоплення на очах".%
Ці переклади й передмова викликали низку прихильних рецензій та добрих відгуків, де рецензенти та читачі
Світова велич Шевченка, ор. сіт., том 3, стор. 421 * Тут Карл Еміль Францоз помилився: головний спалах гайдамацького повстання, який змалював Шевченко в "Гайдамаках", припадає на 1768 р.
*:; Світова велич Шевченка, ор. сіт., том 3, стор. 21 *** П. Одарченко. Світова слава Шевченка. Чікаґо. 1964.
taras schrvtschenko. " Ausfjcivaehlte Gedichte".
Leipzig. 1911. if Світова велич Шевченка, ор. сіт., том 3, стор. 166
дякували Юлії Вірґінії за це видання, яке познайомило читачів з оригінальним і цікавим письменником. ,
Французів найбільше познайомив із Шевченком відомий французький культурний діяч Еміль Дюран, що був лектором у Петербурзькому університеті. Він опублікував у 1876-му році в журналі "revue des deux mondes" статтю "Національний поет України", де писав:
"Поет, який полер 15 років тому і якого ми хочемо зараз "відкрити читачеві", є народнім у найширшому розумінні цього слова. Всі українські селяни знають напам'ять більшість його поезій і співають їх разом з піснями, почутими від своїх батьків або з уст народніх співців-кобзарів".
Дюран також зазначає, що Шевченко такий великий поет, що він має всі дані, "г^об слава його перейшла кордони батьківщини і поширилась по Европі". Ця стаття була перекладена англійською мовою і того ж 1876-го року була надрукована в Нью Йорку.*
В Англії популяризатором творчости Шевченка був професор Оксфордського університету Вільям Річард Морфіл. В Америці — Кляренсе Маннінґ — проф. Колюмбійського університету, який переклав і випустив у 1945-му році друком "Вибрані твори" Шевченка, додавши ґрунтовну статтю про його життя і творчість.
Цікаве й те, що в усіх тих працях і розвідках майже кожен з авторів намагається зіставити чи порівняти Шевченка з іншими велетнями літератури, зокрема з великими творцями літератури у власних країнах. Болгари порівнювали чи знаходили аналогії між Шевченком і Каравеловим та Ботєвим. Мадяри — з Петефі, інші — з Пушкіном, Беранже, Бернсом, Гомером.
Дуже прихильно й високо оцінювали творчість Шевченка та його значення й чеські знавці літератури, .зокрема Емма-нуел Варва, Зденек Неєдлий, Мілан Яріш та інші.' Еммануел Варва писав у журналі "Квєти" в 1866-му році^у статті "Тарас Шевченко поет український": "Краса української мови, якою писані вірші Шевченка, просто чудова і передати її неможливо... Такий поет, як Шевченко, де б не спіткала його смертна година в простому слов'янському світі — в Сербії, Болгарії або Чехії — всюди був би як свій, бо на Сло-в'яущинг нема для нього чужої країни".**