Літа науки Вільгельма Майстера

Сторінка 94 з 165

Йоганн Вольфганг Гете

Впевнившись остаточно, що твір цей добре скомпоновано, і вивчивши його напамя'ть, він почав лаштуватися в дорогу. Міньйона, що була тоді біля нього, запитала, куди він рихтується, на південь чи на північ. І коли почула, що на північ, то сказала:

— Тоді я тут чекатиму тебе.

Вона попрохала в нього Маріанине перлове намисто, і він не міг відмовити цій любій дитині. Хустину вона вже раніше дістала. Зате вона всунула йому в валізку при-видове покривало, хоч він одразу сказав їй, що ця річ ііому зовсім не потрібна.

Меліна взяв на себе режисуру, а пані Меліна пообіцяла по-материнському доглядати дітей, з якими Вільгельм неохоче розлучався. Фелікс був прн прощанні дуже веселий, і, коли його запитали, що йому прпвезти, він сказав:

— Слухайте! Привезіть мені татка!

На прощання Міньйона взяла його за руку, і, сп'явшись навшпиньки, щиро і гаряче поцілувала йбго в уста, однак без особливої ніжності, і сказала:

— Майстере! Не забувай нас і скоріше повертайся! Тож залишимо і ми нашого друга з тисячами думок і

переживань на його дорозі і запишемо на закінчення вірша, якого Міньйона з великим почуттям декламувала вже кілька разів, але ми ніяк не могли його навести через тиск таких дивних подій:

Нікому не скажу ні слова, Хоч таїна мене болить, Тобі всю душу звірити готова, Одначе доля не велить.

Виходить сонце в визначений час, І тьма нічна від світла геть втікає, І скеля, розтуливши груди, враз З глибин водою землю напуває.

Ті, кого дружба поріднить свята, Звіряють один одному тривогу, Мені ж склепляє присяга уста, її повідать можу тільки богу.

КНИГА ШОСТА

Визнання прекрасної душі

До восьми років я була зовсім здорова, але про ті часи т.-к мало пам'ятаю, як і про день свого народження. На початку восьмого року в мене з горла почала йти кров, і ;{ того часу вся душа моя перетворилась у почуття і пам'ять. Найменші подробиці того випадку стоять і досі перед моїми очима, наче все це сталося вчора.

Дев'ять місяців я хворіла, і під час мого лежання, яке я терпляче зносила, і були, здається мені, закладені основи мого способу думання, а дух мій отримав перші допоміжні засоби, щоб розвиватися на власний кшталт.

Я страждала і любила — така була властивість мого серця. Під час нападів жахливого кашлю і виснажливої лихоманки я бувала тиха, як равлик, що сховався у свою хатку, але щойно мені легшало, як я вже хотіла відчути щось приємне, а що всі втіхи були мені заборонені, то я надолужувала очима і вухами. Мені понаносили ляльок і книжок з малюнками, і хто тільки сідав біля мого ліжка, той мусив мені що-небудь розказати.

Від своєї матусі я залюбки слухала біблійні історії, батько ж розповідав про природу. У нього був пристойний кабінет. Звідтіль він при нагоді приносив одну шухляду за одною, показував мені різні речі, пояснював їхнє значення. Висушені рослини, комахи і різні анатомічні препарати, людська шкіра, кістки, мумії тощо з'являлися на постелі хворої дитини. Птахів і звірів, яких він убивав на полюванні, спочатку показували мені, перше ніж їх одіслати на кухню. А щоб і володар всесвіту мав у цьому зборі голос, то тітка розповідала мені любовні історії і чарівні казки. Я все сприймала, все пускало в мені коріння. Часом я цілими годинами жваво розмовляла з невидимими істотами і ще й досі пам'ятаю кілька віршів, що їх тоді продиктувала матері для запису.

Часто я переповідала батькові те, чого від нього навчилась. Я не приймала ліків, не запитавши: "Де ростуть трави, з яких воно зроблене? Який вони мають вигляд? Як звуться?" Але розповіді моєї тітки також не на камінь падали. Я мріяла, як, ошатно вбравшись, здибаю прекрасних принців, котрі ні спокою, ні відпочинку не матимуть, поки не прознають, що ж це за одна, ота незнайома красуня. Про таку пригоду з чарівним янголятком у білому вбранні з золотими крилечками, що вельми упадав біля мене, я мріяла доти, поки образ його не став у моїй уяві наче якесь видиво.

За рік я таки добре оклигнула. Але в мені вже не стало анітрохи дитячої жвавості. Мене вже не тішили ляльки, я прагнула до створінь, які відповідали б на мою ласку до них. Собаки, кицьки, розмаїті пташки,. яких мій батько годував, дуже мене розважали, але чого б я не дала, щоб володіти створінням, яке в одній казці моєї тітки відігравало таку важливу роль. Це було ягнятко, яке впіймала і вигодувала одна селянська дівчина, а в цьому любому ягняткові сидів зачарований принц, що таки на-скінчу знову з'явився в вигляді прекрасного юнака і власною рукою винагородив свою добродійницю. Ось таке ягнятко я б дуже хотіла мати!

Але його-то й не можна було знайти! Все навкруг мене йшло, як заведено в природі, отже, надія — мати таку коштовну річ — потроху майже зникла. Я тим часдм утішилась читанням таких книг, де були описані дивні пригоди. Серед них найлюбішою була книга "Німецький Гер-кулес-християнин". Ця побожна любовна історія була цілком у моєму дусі. Коли з його Валіскою що траплялось, а траплялися з нею жахливі речі, то він спочатку молився, перше ніж їй до помочі стати, і ці молитви геть усі були виписані в книзі. Як же мені це подобалось! Мій потяг до незримого, якого я завжди неясно при собі відчувала, ставав через те ще сильніший, моїм сповірником раз і назавжди мусив бути бог.

Коли я трохи підросла, то читала бозна й що, все поспіль, але над усе сподобалася мені "Римлянка Октавія>>. Переслідування перших християн, описані в формі роману, збуджували в мені найпалкіший інтерес.

А тоді мати почала мене картати за те, що я так вкинулася в читання. Батько на догоду їй відбирав у мене книжки, але другого дня віддавав їх назад. Він був досить розумний, тямив, що так нічого не доскочиш, і вимагав лише, щоб я так само пильно читала й біблію. До цього також не треба було мене примушувати, бо я залюбки читала святе письмо. Моя мати дуже пильно слідкувала, щоб мені до рук не попала яка спокуслива книжка, але я й сама відкинула б кожну негодящу книжку, бо всі мої принци й пршщеси були надзвичайно цнотливі, хоча, між іншим, я знала про природу людей більше, ніж виявляла> і ці відомості я здебільшого вишукала в біблії. Сумнівні місця я намагалась порівняти з тим, що бачила й чула, і, при моїй жадобі до знання та догадливості, я доскіпувалась правди. Коли б я почула про відьом, то постаралась би познайомитись і з чаклуванням.