І як же вони зате були приємно здивовані, коли з кущів на білому коні виїхала дама в супроводі літнього пана і кількох вершників; за ними їхали конюхи, служники та загін гусарів.
Філіна, витріщивши очі при цьому з'явищі, хотіла кликати їх і просити прекрасну амазонку допомогти їм, але та сама вже звернула свій здивований погляд на цю дивну групу, повернула негайно коня, під'їхала до них і зупинилась. Вона швиденько запитала про пораненого, бо їй видалось надзвичайно дивним, що він лежить на колінах легковажної самаритянки.
— Це ваш чоловік? — запитала вона Філіну.
— Це тільки добрий друг,— відповіла вона тоном, який вельми не сподобався Вільгельмові.
Він втупився поглядом у ніжні, спокійні, співчутливі риси її обличчя, і йому видалось, що милішого і шляхетнішого обличчя він зроду в житті не бачив. Широкий чоловічий плащ ховав від нього її постать; вона, либонь, взяла його в когось із своїх супутників, щоб захиститись від прохолодного вечірнього вітру.
Тим часом ближче під'їхали й вершники. Декотрі позлізали з коней, те саме зробила й дама, яка щиро і співчутливо запитала про всі обставини біди, що спостигла мандрівників, а особливо про юнакові рани. Потім вона швидко повернулась і відійшла з літнім паном до екіпажів, що помалу в'їжджали на гору і зупинились на галявині.
Підійшовши до дверцят одної з карет, молода дама поговорила з приїжджими, після чого з карети вийшов кремезний чоловік, якого вона повела до пораненого героя. По скриньці, яку він ніс у руках, і по шкуратяній торбині з інструментами, одразу можна було впізнати, що то хірург. Його манери були скоріш грубі, ніж приємні, проте рука була вправна і допомога вчасна.
Він пильно оглянув рани і сказав, що особливої небезпеки немає. Рани можна перев'язати на місці, а тоді хворого треба одвезти до найближчого села.
А турботи молодої дами все збільшувались.
— Гляньте-но,— сказала вона, знову привівши старого добродія до хворого, до якого вона раз у раз підходила,— гляньте-но, як вони його скалічили. Аж жаль! Чи не через нас це часом?
Вільгельм чув ці слова, але не зрозумів їх. Вона стурбовано ходила біля нього і, здавалось, очей від нього не могла одірвати, хоч разом із тим і боялась порушити пристойність, коли його з великими зусиллями почали роздягати. Хірург саме розрізував лівий рукав, як до неї підійшов старий добродій і поважним тоном нагадав, що треба їхати далі. А Вільгельм дивився на даму і був так захоплений нею, що ледве й відчував, що з ним діється.
Тим часом Філіна встала, щоб поцілувати руку мостивій пані. Коли вони стояли поруч, то Вільгельм подумав, що ніколи не бачив такого контрасту, і Філіна ніколи ще не була перед ним у такому несприятливому світлі. Вона не повинна була, як йому здавалось, і близько підходити до цієї шляхетної істоти, а не то до неї торкатися.
Дама про щось розпитувала нишком Філіну. Нарешті звернулась до старого добродія, що байдуже стояв коло них, і сказала:
— Любий дядечку, чи не дозволите мені за ваш рахунок бути щедрою? — і вона негайно зняла свого плаща, видимо наміряючись віддати його пораненому, що був на-півроздягнений.
Вільгельм, що досі лежав нерухомо під її цілющим поглядом, був вражений красою її постаті, коли з неї спав плащ. Вона підійшла до нього ближче і легенько вкрила його, і коли він хотів розтулити уста, щоб сказати кілька слів подяки, живе враження її присутності так дивно вплинуло на його збурені почуття, що йому нараз видалось, ніби голова її оточена промінням, а навколо всієї постаті шириться яскраве світло. Хірург саме тоді боляче штрикнув його, наміряючись вийняти кулю, що сиділа в рані. Свята зникла з його очей, бо він зомлів, а коли знову опритомнів, то вершники, карета, красуня і весь її почет уже зникли.
Розділ сьомий
Коли наш друг був перев'язаний і зодягнутий, хірург поспішився поїхати, і саме тоді прийшов арфіст і кілька селян. Вони похапцем змайстрували з нарубаних гілляк ноші, переплели хворостохм, положили на них пораненого і під проводом єгеря, якого залишили проїжджі, обережно понесли з гори додолу. Арфіст тихо й замислено ніс свій непошкоджений інструмент, кілька селян тягли Філінині пожитки, а сама вона пленталася з клунком позаду. Міньйона то забігала вперед, то вбік у ліс та кущі й сумно споглядала на свого хворого захисника.
А він, обгорнутий теплим плащем, спокійно лежав на ношах. Здавалося, ніби електричне тепло переходило в нього з тонкої шерсті плаща,— одне слово, він почував себе в найблаженнішому стані. Прекрасна володарка плаща справила на нього сильне враження. Він немов бачив перед собою, як спадає плащ з її плечей, бачив її най-шляхетнішу постать, осяяну промінням, і душею линув крізь ліси і гори за зниклою красунею.
Вже зовсім уночі прибули вони до заїзду, де зупинилась і вся трупа, яка розпачливо оплакувала свою неповоротну втрату. Єдина маленька кімната в заїзді була напхом напхана людьми. Одні лежали на соломі, одні на ослонах, інші притулились за грубкою, а пані Меліна боязко чекала в сусідній кімнатці пологів. Ляк прискорив їх, а від господині, недосвідченої молодички, чи й можна було сподіватися доброї допомоги.
Коли нові прибувці зажадали, щоб їх пустили до хати, знялося загальне ремство. Всі зарепетували, що лише з Вільгельмової поради і за його керівництвом вони поїхали цим небезпечним шляхом і попали в таку халепу. Всю провину за нещасливий кінець звернули на нього, не хотіли й на поріг його пускати і вимагали, щоб він шукав собі місця деінде. Філіну зустріли ще гірше, арфістові і Міньйоні також перепало.
Єгер, якому його прекрасна пані наказала подбати про залишених, не довго терпів їхні суперечки. Він накинувся на них з лайками та погрозами, наказав потіснитись і звільнити прибувцям місце. Почали влаштовуватись наново. Вільгельмові він звільнив місце на столі, якого відсунув у куток. Філіна звеліла поставити поруч свого куфра і сіла на нього. Кожен скулився, як лише міг, а єгер пішов подивитися, чи не знайде кращого помешкання для подружжя.
Ледве він вийшов, як незадоволення внбухло зпову і докори посипались один за одним. Кожний розповідав з перебільшенням про свої втрати. Всі паплюжили відвагу, через яку так багато втеряли, навіть одверто раділи з того, що нашого друга поранено, кпилися з Філіни і мало не за злочин мали спосіб, в який вона врятувала свій куферик. З різних ущипливих натяків і гострих примовок можна було прийти до висновку, що вона під час нападу і грабунку запобігла ласки у ватажка банди і хто зна, як догодила йому, що домоглася врятувати свого куфра. Вона нібито і зникла з ним на якусь часинку невідомо куди. Філіна нічого не відповідала і лише брязкала великими защіпками свого куфра, щоб упевнити своїх заздрісників у тому, що таки він цілий, і посилити розпач трупи своїм власним щастям.