Мали відшмагати різками хлопця, який вдерся вночі до замка, а що він був зодягнений, як нерукар, то його й за-підозріли в тому, що він брав участь у нападі. Але хлопець найупертіше заперечував це обвинувачення, через те його й не можна було покарати законно, проте все-таки хотіли дати пам'яткового, як волоцюзі, і вислати геть, бо він уже кілька днів швендяв скрізь по околиці, ночував у млинах, нарешті приставив драбину до садової стіни і переліз на подвір'я. В цій справі Вільгельм не вбачав особливої дивниці, коли раптом прибігла Міньйона і сповістила, що впійманий — це Фрідріх, який, відтоді як посварився з маршалком, втік від трупи і зник з очей.
Вільгельм, якого хлопець інтересував, негайно поспі-шився на подвір'я, де вже лаштувалися до екзекуції. Бо граф любив урочистість навіть і в таких випадках. Привели хлопця. Вільгельм виступив тоді і попрохав трохи зачекати, бо він знає хлопця і має дещо про нього сказати. Йому насилу це пощастило, але він дістав-таки дозвіл поговорити із злочинцем. Той запевняв, що анічогісінько не знає про напад, жертвою якого став один актор. Він лише пантрував навколо замка, а вночі проліз, щоб 'відшукати Філіну, спальню якої наглядів і куди таки втрапив би, якби його не впіймали.
Вільгельм, дбаючи про честь трупи, пе хотів розголосу в цій справі і тому поспішився до маршалка і впрохав його, щоб він, знаючи людей і звичаї в замку, став посередником і звільнив хлопчака.
Цей промітний чоловік за допомогою Вільгельма вигадав якусь баєчку про те, що хлопець належав до трупи, покинув її, а тепер хоче, щоб його знову прийняли до її складу. Він мав намір уночі відшукати своїх зичливців і просити, щоб вони заступились за нього. При цьому вони засвідчили, що хлопець завжди був доброї поведінки.
До цього додали своє слово й дами, і він був звільнений.
Вільгельм узяв його до себе, і тепер він став третьою особою дивної родини, на яку Вільгельм дивився як на свою власну. Старий і Мільйона привітно зустріли втікача, і тепер усі троє зобов'язались старанно слугувати своєму другові і захисникові і всіляко розважати його.
Розділ десятий
Філіна тим часом що не день, то більше влещувалась до дам. Коли вони залишались самі, то Філіна здебільшого зводила розмову на мужчин, які гостювали в замку, і Вільгельм був не останній, котрим вони цікавились. Розумна дівчина одразу вкмітила, що він справив глибоке враження на графиню, отож розповідала про нього, що знала й чого не знала, проте дуже стереглася, щоб не сказати чогось такого, що могло б пошкодити йому, навпаки, вихваляла його шляхетність, щедрість, а особливо його звичайність у стосунках до жіночої статі. На решту питань, з якими до неї зверталися, вона відповідала вельми розумно; коли ж баронеса помітила, що її прекрасна подруга починає відчувати до нього все більшу прихильність, то і їй це відкриття було вельми до душі. Бо її стосунки до деяких мужчин, особливо в останні дні до Ярно, не утаїлися від графині, чиста душа якої не могла зносити такого легкоумства без докорів і лагідної догани.
Отож і Філіна, і баронеса були зацікавлені в тому, щоб наблизити нашого друга до графині. Філіна тут більше дбала про себе, сподіваючись при нагоді вернути собі його втрачену прихильність.
Одного разу, коли граф зі своїм товариством поїхав на полювання і мав вернутися тільки другого дня, баронеса вигадала жарт цілком у своєму дусі. Вона любила перевдягання і, щоб здивувати компанію, з'являлася в вигляді то селянської дівчини, то мисливця, то пажа. Вона хотіла, щоб її вважали за маленьку фею, що скрізь присутня, а особливо там, де її найменше чекають. А найбільших радощів зазнавала вона тоді, коли невпізнапа деякий час прислуговувала товариству або й так вешталась поміж гостями і, нарешті, відкривала себе якимось жартом.
Надвечір вона звеліла покликати Вільгельма в свою кімнату, але що сама була заклопотана іншими справами, то підготувати його мусила Філіна.
Увійшовши до кімнати, Вільгельм не без подиву замість шановної дами застав там цю легковажну дівчину. Вона зустріла його зі щирою чемністю, яку, тут побувши, вже добре засвоїла, і примусила його до ґречності.
Найперше вона пожартувала взагалі з того щастя, що скрізь його переслідує і яке, здається, зараз і сюди його припровадило. Тоді легенько покартала за ставлення до неї, яким він так її вимучив, сварила і лаяла саму себе, визнала, що вона таки й заслужила цього, добре змалювала своє становище, яке вже минулося й забулося, і додала, що вона сама себе зневажала б, коли б не спроможна була перемінитися і стати гідною його дружби.
Вільгельм не сподівався таке почути. Він не досить знав світ, щоб зрозуміти, що саме легковажні і до направи нездатні люди часто вельми гаряче обвинувачують самих себе, найщиріше визнають свої хиби і каються в гріхах, хоча не мають у собі й найменшої сили звернути зі стежки, на яку тягне їх непереможна натура. Тому він і по міг залишитись ^непривітним до цієї вродливої грішниці, зайшов з нею у розмову та й почув таку дивну пропозицію — перевдягнутися, щоб цим здивувати прекрасну графиню.
Тут його взяли певні сумніви, яких він не міг потаїти від Філіни, але саме ввійшла баронеса і вже не було часу вагатися, бо вона потягла його за собою, запевняючи, що тепер для цього найслушніша хвилина.
Вже смерклося, і вона повела його до графового гардероба, звеліла скинути сурдут і зодягнути графів шовковий шлафрок, наділа шапочку з червоною биндою, потягла в кабінет, наказала сісти у великий фотель і взяти книгу, сама засвітила аргандову лампу і поставила перед ним, навчивши його, що він має робити і яку роль грати.
— Графині скажуть,— мовила вона,— що несподівано приїхав її чоловік у поганому настрої. Вона ввійде, пройдеться кілька разів по кімнаті, а потім сяде на поруччя крісла, положить руку йому на плече і промовить до нього кілька слів. Він повинен якомога довше і краще грати роль чоловіка, а коли нарешті муситиме виявити себе, то нехай зробить це делікатно і галантно.
Вільгельм сидів сам не свій у цій дивацькій одежині. Пропозиція була зроблена раптово і приведена до виконання раніше, ніж він міг її обміркувати. І коли вже баронеса вийшла з кімнати, тоді тільки він зауважив, в яке небезпечне становище потрапив. Він не міг заперечити собі, що краса, молодість, поваб графинин справили на нього певне враження, але у своїй натурі був далекий від усякої марної галантності, а його переконання не дозволяли й жодної думки про серйозні заходи, отже він цю мить збентежився непомалу. Він однаково боявся і не сподобатися прекрасній графині, і надто сподобатися їй.