Філіна просила пробачення, бо на свій, мов, гардероб вона мало може витрачати. Тоді графиня наказала своїм покоївкам негайно дістати англійського капелюшка і шовкову хусточку, що були недалеко запаковані, і віддати їй, і сама заходилась чепурити Філіну, яка, прибравши покірну міну, і далі вдавала святенницьку невинність.
Граф, подавши руку своїй дружині, повів її додолу. Проходячи мимо т£)упи, він привітно всім вклонявся і, звернувшись ще раз до Вільгельма, вельми доброзичливо сказав:
— Ми незабаром побачимося знову.
Такі щасливі перспективи підбадьорили всеньке товариство. Кожен тепер дав волю своїм надіям, бажанням і мріям, говорили про ролі, які будуть грати, про успіхи, яких сподівались осягнути. Меліна міркував, як би найшвидше дати кілька вистав для мешканців міста, щоб зібрати трохи грошей та щоб артисти байдиків не били. Інші тим часом почвалали на кухню, щоб замовити собі кращий обід, ніж той, що досі звикли споживати.
Розділ другий
Через кілька день приїхав барон, і Меліна прийняв його не без остраху. Граф обвістив його як знавця, і тому побоювались, що барон скоро викриє слабкі місця невеличкого гуртка, побачить, що перед ним неоформлена труна і що вона чи й спроможна буде поставити хоч одну п'єсу. Однак скоро директор і всі артисти цілком заспокоїлись, бо виявилось, що барон дивився на вітчизняний театр з великим ентузіазмом і радо вітав кожного артиста і кожну театральну трупу. Він урочисто привітав їх усіх, назвав себе щасливим, що так несподівано натрапив на німецький театр, зав'язав з ним стосунки і що має змогу ввести вітчизняну музу в замок свого родича. Не довго гаючись, витяг він із кишені зошита, в якому Меліна сподівався побачити пункти контракту. Однак це було щось зовсім інше. Барон попрохав їх уважно вислухати драму, яку він написав і хотів би побачити в їхньому виконанні. Вони з задоволенням стали навкруги, радіючи, що таким малим коштом увійдуть в ласку до такої потрібної людини, хоч, глянувши на товстого зошита, кожен потерпав, чи не надто довго триватиме читання. Так воно справді і сталося; п'єса була на п'ять актів і такого гатунку, що їм і кінця нема.
Герой був шляхетного роду, доброчинний, великодушний і притому невизнаний і переслідуваний, а проте на-скінчу він перемагав усіх своїх ворогів, над якими мав би статися найсуворіший поетичний суд, коли б автор тут же одразу не простив їх.
Поки читалася ця п'єса, кожен слухач мав доволі часу поміркувати і про себе самого і, зовсім поволеньки, зі скромного стану, до якого кожен із них ще недавнечко мав нахил, знестися до щасливого самозадоволення і звідтіль оглядати найприємніші перспективи майбутнього. Котрі не знаходили відповідної для себе ролі в п'єсі, ті вважали її про себе за нікчемну, а барона — автором-невдахою, і навпаки, ті, що в певних місцях сподівалися на оплески, вельми хвалили п'єсу, на велике задоволешія автора.
З боку економіки все скоро було владнане. Меліна зумів укласти з бароном вигідний контракт і затаїти його від решти артистів.
Про Вільгельма Меліна говорив з баропом лише побіжно і запевняв, що з нього дуже добрий драматург, та й артист міг би вийти неабиякий. Барон одразу познайомився з ним як з колегою, і Вільгельм прочитав йому кілька невеличких п'єс, що випадково збереглися разом з небагатьма реліквіями того дня, коли він кинув більшу частину своїх праць у вогонь. Барон хвалив так п'єси, як і читання, вважав за вирішене, що він поїде з усіма в замок, усім на прощання обіцяв найкращу зустріч, зручне помешкання, смачні обіди, успіх і подарунки, а Меліні понад це ще й грошей на дрібні видатки.
Можна собі уявити, в який хороший настрій прийшло всеньке товариство після цього візиту, коли, замість непевного і приниженого становища, вони раптом побачили перед собою пошану і вигоди, а тому наперед раділи, і кожний вважав за непристойне душити в кишені хоч би гріш зайвий.
Тим часом Вільгельм почав розважати, чи варто їхати з трупою в замок, і з багатьох міркувань визнав це за доцільне. Меліна сподівався при такому, вигідному ангажементі виплатити принаймні хоч частину боргу, а наш друг, що мав намір вивчати людей, не хотів упустити нагоди ближче познайомитися з великим світом, сподіваючись зробити чимало спостережень над життям, мистецтвом та самим собою. При цьому він і сам собі не смів признатись, як прагне ближче бути до вродливої графині, навпаки, намагався переконати себе, яку велику користь принесе йому знайомство з вельможним і багатим світом. Він уважно придивлявся до графа, графині, барона і бачив упевненість, невимушеність, грацію їхньої поведінки і, залишившись на самоті, так висловив своє захоплення:
"Тричі пазвати можна щасливими тих, кого народження одразу підносить над нижчими верствами людства, кому не довелось не тільки терпіти, але навіть і скуштувати злиднів, що в них усе життя своє скніє так багато добрих людей. Всеосяжний і правильний мусить бути їхній погляд з цього вищого становища, легкий кожний крок їхнього життя! Вони з народження наче посаджені на корабель, щоб при переїзді, який ми всі повинні одбути, користуватися лише сприятливим вітром, а супротивний перечекати, тоді як інші самотужки пливуть, від сприятливого вітру мало користі мають і, в бурю знесилившись, небавом гинуть. Яку придобу, яку полекшу дає спадковий маєток! І як славно процвітає торгівля, коли вона заснована на міцному капіталі, якого не може похитнути невдала спроба! Хто краще може знати вартість і нікчемність земних речей, як не той, хто ними користується змалку або хто може раніше спрямувати свій дух на необхідне, корисне, справдешнє, як не той, хто має можливість иеросвідчитпсь у багатьох своїх помилках у такому віці, коли він ще не підупав на силах і спроможен почати нове життя!"
Так звеличував наш друг щастя тих, яким судилося замешкати вищі сфери, а також і тих, що наближаються до них, черпають з їхніх джерел, і прославляв свого генія, який допомагав йому на ці щаблі підніматися.
Тим часом Меліна, що довго ламав собі голову, як розподілити артистам ролі, щоб і графові догодити, і собі не пошкодити, і кожному дати певне амплуа, коли дійшло до діла, то був дуже задоволений, що ири такій невеликій трупі знайшлись артисти, котрих можна було поставити на будь-яку роль. Звичайно Лаерт брав ролі коханців, Філіна — покоївок, обидві дівчини ділилися ролями наївних і ніжних коханок, але старий гдира грав найкраще. Сам Меліна думав виступати в ролі кавалерів. Мадам Меліна, на велику прикрість собі, мусила перейти на роль молодичок, ба навіть і ніжних матерів; а що в нових п'єсах рідко трапляється, щоб висміювали педанта або поета, хоч вони і виступають на сцені, то визнаний графів улюбленець мусив тепер грати президентів або міністрів, бо вони звичайно виставляються як злочинці і в п'ятих актах їм добре дістається. Так само і Меліна в ролях камер-юнкерів або камергерів залюбки дозволяв різні брутальності, котрі разом з улюбленими п'єсами діставалися йому за традицією від чесних німецьких авторів, бо при цій нагоді він гарно міг вистроїтись, набрати вигляду вельможі, в ролі якого, на його думку, він виступав досконало.