Син.
10/VIII-1978
P.S. Я тут собі передплатив, що хотів, крім "Иностранной литературы" та газети "Друг читача". Будь ласка, зроби передплату в Києві на мою адресу. Крім того, потятко, з вересня дозволяється передплата на польське видання "Mala mozaika" (для дітей англ.мовою). Собі додому її передплати, а потім аж від літа я вже зможу читати цей безневинний дитячий часопис. Ти надішлеш на заслання всі зібрані примірники.
*3іновііі Антонюк
Дорогий Валерію!*
А вже ж більше року, як ми з Вами не бачилися... Хоча чути я, звичайно, чув — от і зараз до мене приїздила Льоля і розповідала про Вас, про Ваших, про те, що Ви в лікарні... Багато про що Вона розповідала, а все-таки, гадаю, спілкування без посередників не замінити нічим: мені його зараз так бракує!
Ви, мабуть, знаєте, що я довго й серйозно хворів на небезпечну недугу — сиворотковий гепатит (найгірша форма з гепатитів). Але, треба сказати, коли я вже потрапив до лікарні, лікували мене добре, майже бездоганно. Особливо вдячний я моїй лікарці — Галині Миколаївні, і якщо Ви бачите її, прошу передати їй мої теплі вітання й подяку за увагу. Прошу так само вітати її тезку — симпатичну, романтично настроєну сестричку Галочку.
Хвороба моя була неприємна не так фізичними болями (їх майже не було), як тим, що вона мене вкрай знесилила, виснажила, спустошила. Я й зараз іще не прийду до тями: варто хоч трохи пройти швидше або під гору, як я одразу задихаюся, серце заходиться. Тим то на етапі мене всі — від малолітків до старших за мене — звали дідом — і якби ж тільки чоловіки! А коли так титулували молоді та красиві жінки, хай би вони краще ножаку в серце всадили...
Але це, кажуть, після такої хвороби — звичайне явище. Тим-то я не ставлю на собі хрест, хоча зараз нездатний ні до чого: крім листів, не пишу нічого, а навіть прочитав за майже два місяці свободи одним-однісіньку повість. Я знаю: з будь-якої ситуації є вихід — і в мене є вихід, і у Вас є вихід, хоч як би там скрутно не було. Безвихідних ситуацій, слава Богу, не буває — і це мене, оптиміста, тішить і додає сили і певності.
А ще мене тішить те, що — поза хворобою — доля моя склалася назагал непогано, краще, ніж у багатьох моїх колег. Гірський Алтай місцеві патріоти називають другою Швейцарією. Я ще не місцевий патріот, та й першої Швейцарії не бачив (так само, мабуть, як і місцеві патріоти), але назагал гірське повітря, майже карпатські лісисті гори, сонця — навалом, до неба — рукою подати — що ще треба людині для щастя ? І перше відчуття після важкого етапу таке, ніби ти раптом опинився в земному філіалі раю. Але рай цей дещо вдосконалений. Бог врахував свою історичну помітку в епізоді з Адамом і Євою і, населивши рай прекрасними євами-алтаєчками, позбавив їх всім відомого знаряддя спонуки: тут зовсім не ростуть яблука. Єви є, а спокушати нічим.
* Влітку 1978 р. 1. Світличний із уст. 389/35 було відправлено на заслання в Алтайський край.
Гірше, що Бог взагалі, видно, спеціальним садівництвом цікавився мало і, щоб не було плутанини, не дозволив тут проростати жодному фруктові, а з овочів зробив виняток тільки для картоплі, капусти та моркви. Бог, видно, діяв за принципом, який Михайлина сформулювала так: "Лучше перебдеть, чем недобдеть". Але місцева влада цю небесну помилку виправила в той спосіб, що навезла в крамниці всіляких найрізноманітніших соків: і Єви лишились беззбройними, і Адамам є чим, окрім оковитої (з-поміж усіх соків це — найпопулярніший), закропити
душу.
Побутово я влаштувався зовсім добре. Маю окреме помешкання з двох кімнат: у одній спальїія-кабінет-бібліотека, у другій кухня. Посада моя — сторож ПМК (пересувної механізованої колони, будівельної організації) — посильна навіть для такого знесиленого та ще й безпалого, як я. Маю до того ж трохи й вільного часу: 15 годин (від 6-ї вечора до 9-ї ранку) чергую, а потім два дні відпочиваю. Засланців, тобто злочинного елементу, тут чимало, одначе цегли, залізобетонних плит, тракторів і машин навіть і вони не крадуть (вони, як правило, спеціалізуються по оковитій). Одне слово, я міг би слідом за К. Прутковим сказати: плюнь в очі тому, хто скаже, що радянська влада не гуманна.
А моя персональна Єва — Льоля — була в мене майже цілу свою відпустку і, крім того, що ощасливила мене своєю присутністю, яко жінка практична розв'язала майже всі мої господарчі питання: зодягла, взула, купила все необхідне. Шкода тільки, що відпустка така коротка — і мені тепер лишається тільки — звичайно, на віддалі — милуватися місцевими Євами.
Часто, майже щотижня говорю телефонічно з Надійкою. Ви, мабуть, знаєте, що в неї народився Івась (мій не тільки тезко, а й хрещеник), рівно на місяць старший за Вашого Андрія. Говорив і сьогодні. Вона чекає Льолю (а Льоля прилітає також сьогодні), а потім їде з обома хлопцями до мами в гості: вона ж — цього разу за пропозицією компетентних осіб — оформила й подала документи, на відповідь треба чекати місяць, а в разі позитивної відповіді маму вона побачить не скоро, а може й зовсім не побачить: мама у нас старенька, часто нездужає.
Кореспондентів у мене зараз побільшало, пошта жвава і цікавіша, ніж раніше. Біда тільки, що всім треба відписувати, а в мене здоров'ячка бракує.
А газет, крім літературних, як і раніше, майже не читаю і політичних новин майже не знаю. Правда, слухаю радіо, але приймач, хоч і японський, бере тільки якісь короткі хвилі, слухаю головно "Маяк", а навіть Києва піймати не можу. Хоча з мене буває досить і того: музику я люблю, а вона мажорна, оптимістична.
А як Ви себе почуваєте? Безпосередньо мені, звичайно, відповідати не варт, я не хочу грабувати Вашу маму, про яку моя Льоля розповідала такими добрими словами. А Льоля зайво хвалити не буде: шануйте свою маму, вона Вас любить і розуміє — може бути так, що Ви її недосить розумієте. Але це вже я збиваюся на повчання, як справжній дід. Якщо ви напишете про себе мамі та попросите, щоб вона переказала й мені, вона Ваше прохання виконає.
Ну, бувайте здоровий і щасливий. Вітайте моїх старших і молодших друзів, що були до мене такі прихильні: обох Василів, п.Дмитра, Анатолія, Маті... всіх перераховувати не буду. П.Дмитрові я написав листа. Не знаєте, чи отримав він його ?