Валерій. 24/УІІ-78
Председателю
Всесоюзного Общества Красного Креста Смужаницы Н.М.,
прож.в г.Киеве, ул.Щербакова, 72/2, кв.130 В лагере строгого режима 389/ 35 Пермской обл., Чусовского р-на, ст.Всесвятская 5 лет и 1 месяц находится мой сын — Марченко Валерий. Он журналист. 1947 г.рождения. В 1973 г. был арестован и осужден по ст.62 ч. 1 УК Украинской ССР к 6 годам лагерей строгого режима и 2 годам ссылки. Сын тяжело болен хронической, прогрессирующей болезнью почек — нефритом и связанных с ним заболеваний внутренних органов. Условия лагеря строгого режима, этапы, транспортирование значительно усугубили болезнь почек, повысилось АД. В апреле с.г. во время тяжелого месячного этапа из Киева в лагерь, куда возили его осенью 1977 года (тоже месячный этап), он заболел воспалением легких, был долгое время лишен внимания со стороны врачей и лишь 17 мая помещен в больницу, где выкачали из плевры 1,5 литра жидкости. В каком состоянии находится человек с хроническим заболеванием почек, перенесший плеврит и воспаление легких,ясно не только медработнику. Точные результаты анализов скрывают, что дает основание администрации не освобождать его от работы. На мои заявления приходили ответы — "состояние здоровья удовлетворительное (?), находится на профилактическом лечении" (и это в период острого воспаления легких!). Во время свидания (19.//ІІ) я убедилась в тяжелом физическом состоянии сына. В данное время он находится в больнице, где лечат его преднизолоном, который, как известно, отрицательно действует на почки и печень. Только сейчас согласились принять 5-НОК и леспинефрил, а до этого лекарства дважды возвращали. За 5 лет сын по нескольку раз длительное время находился в стационарной лечебнице. Обращаюсь к организации Красного Креста — самой гуманной человечной организации — взять во внимание тяжелое физическое состояние моего сына, связанное с хронической продолжительной болезнью почек, высокой гипертонией, исключительную ослабленность организма, взять под защиту и ходатайствовать перед органами Советской власти о досрочном (осталось 11 месяцев лагеря и 2 года ссылки) и скорейшем освобождении Марченко Валерия из-под ареста. С надеждой к Вам мать заключенного
Смужаница Нина Михайловна
1'Л/П. 78 г.
Добридень!
Я цілую й обіймаю всіх моцно, бо'м скучив вельми, дуже. Прочитав твоїх два листи, позгадував переказані київські новини та плітки, побалакав з Миколою про його тамтешнє життя-буття. Таки воно було малувато — декілька (24!) годин. Твоїх бо сліз натомість було чимало. А завершилось усе оте безжально лаконічним "чао бамбіно", яким я вітаю тут старих дядьків і від якого вони завжди приходять у захват. Але це вже нічого, адже неухильно минають дні, минають ночі до заслання. Головне: аби ти, рідненька, не хвилювалася понад усіляку міру. Як я зрозумів одного світила-професора, кожна хвороба розпочинається з нервів. Отож, ти мені, будь ласка, пиши побільше різних дурниць, відволікаючись та відволікаючи. Цікаво, що кожен тут гадає: моїм переносити все чи не найтяжче. Проте найбільш ефективним способом долання туги в нас визнано сміх, і я використовую його максимально. Нарешті 5 серпня мене виписали з лікарні. Виник був невеликий конфлікт через ліки — хотіли не віддати, але гуманізм восторжествував і я їх уживатиму унутр, як належиться. Коли сиджу на роботі, то, здається, стільки маю написати, а доходжу до бараку і всі думки пропадають разом із бажанням писати. Цензура — могутній засіб розвитку розумової неповноцінності. Перешив по-новомодньому мені один каторжник штани і куртку. Зараз я вештаюсь по зоні першим парубком, демонструючи приталений піджак і підібгану не в кулак, а вдалим швацьким витинанням матню, усім бажаючим з/к. Поштовхом до цього вибуху вітальності послужив фільм "Табір іде в небо". Там грала розкішна акторка, молдаванка Світлана Тома. Кстати о Светланах. Чи є там чоловіки? А якщо є, то їхній порядковий номер? Цікаво знати, якої небезпеки я уникнув завдяки своєму арештові. Здається, роблюсь саркастичним з іронічного. Згадав про смерть Лідоччиного батька й вирішив присвятити цій сумній темі декілька рядків. Щось 78-й та минулий рік стали жалобними. Померла бабуся у нас, у Славка й Гарика — матері, в Лідки — батько. Вічний і абстрактно ніби звичний колобіг при зіткненні віч-на-віч виявляється нестерпніш і болючим. В житті завжди будуть
хвилини, коли здасться — все втрачає сенс. Я колись писав, як протистоять часам долі сильні та слабкі натури. Але більшість з роду людського, що задля самозаспокоєння називають себе золотою серединою, сприймають все як неминучу необхідність, пристосовуються до них згідно свого темпераменту та сили, відповідно ж реагуючи. На мою думку, найкращі ліки від невідворотності зла вигадано самими ж людьми. За точною, дослівною цитатою Маркса: "релігія — опіум народу". Тобто, самовидна думка —ми без мрії й казки не можемо жити. Цікаво подивитись з цього погляду на всі релігійні обряди, клопоти, пов'язані з визначнішими подіями нашого життя, якщо вони обставлені з християнською пишнотою та урочистістю. Така обов'язкова обрядовість робить людину боржником сумління, пам'яті, усієї решти компонентів надбудови, що вирізняє homo sapiens від роботоподібного боввана, чиє щастя в праці. Тому я радив би моїй любій подрузі вшанувати пам'ять батька і хрестом на могилі, і молитвами, і поминками згідно християнського звичаю. Не забутих предків, а підживлювану вервечку зв'язку з минувшиною — ось що слід мати перед очима і що повинно входити в наше сьогодення. Хай прийме мої найщиріші співчуття і знає, що разом з нею в хвилю скорботи сумую я також. Шкода, не довелось мені якось погомоніти з небіжчиком щиренько. Після твоїх розповідей він постав переді мною у новому світлі. Раніше-бо я знав його просто добрим, а, виявляється, він був людиною з тамованою чесністю і розумом. В наші часи це вже — рідкість. Радий за Миколин вибір хрещеного батька * для Андрійка. З цього боку безсумнівна згода і вдоволення. Так у наше тюремно-табірне життя вривається, нагадуючи про себе, життя з-поза колючок. Чи надійшов мій лист до Миколи від 26/VII. Йому купа вітань від друзів і подяка за листи. Твій останній лист № 29 одержав. Десь у наступний поклади, будь ласка, тонесенький шнурок на хрестик, бо мій ланцюжок раз по раз рветься. На все добре.