П'ять років тому, сидячи в Києві, я почув від старого кримінальника, мого однолітка — "ти ще не знаєш життя". Тоді я вирішив: він майже не має рації, а тепер віддаю її йому цілковито. Поки вип'єш келих житейського досвіду, мусиш заплатити багато чим. І все-таки це було прекрасно — і пізнання, і похибки, і тріумфи. Пам'ятаєш закінчення фільму "Ночі Кабірії", коли героїня, пограбована, ошукана у своїх мріях, іде й всміхається. Людина створена для життя, а це значить — щастя. Я тебе, мамо, волію бачити не зарюмсаною і в розпачі, а з сухими очима і непохитно усвідомленою, що й до чого. Не думаю, що ти сподіваєшся своїм квилінням когось розчулити. Мусиш пам'ятати, я — особливо небезпечний державний злочинець і тут ніякі "охи та "ахи" не діють. Просто сидить у тобі бабська слабкість, і ти її, будь ласка, притлуми.
Бо мені аж ніяк нє до вподоби читати листи, де ти собі дряпаєш обличчя і обсипаєш голову попелом. Багато легше повчати інших, вичитавши про героїчні взірці з книжки, проте в житті є моменти, коли треба демонструвати, на що здатен, самому. А це, зрештою, твій обов'язок людини — не піддаватись чосам долі. Ото таке.
Твій первісток-одинак, нікуди не дінешся — особливо небезпечний державний злочинець.
21/У1-78
Добридень, Миколо! З нагоди народження сина — мої величезні вітання, яко родителеві і яко родичеві! Молодця, Андрійовичу (уживаю по-батькові навмисне, бо ж і син таким буде). Твоє батьківське право незаперечне, тому — як назвеш, вийде найкраще. Я подумав оце, що між мною та братом — прірва в тридцять один рік. Застарий я, аби з ним товариство водити, вже токмо на дидактично-педагогічній нозі годен бути. Аж дивно, скільки прожито. Здасться, нещодавно гасав малим по вуличках старого Києва. На Слобідці ми з Таліком робили в Алки, твоєї дружини тобто, з голови карусель, гойдаючись на кісках — на знак протесту протії її вреднющості. Ми вилазили на дах будинку і влучали їй у тім'ячко сливовими кісточками, радо спостерігаючи за спалахами та згасаннями пароксизмів люті. Зненацькими вискакуваннями з-за рогу ми досягали того, що тітка, в якій для нас зосередилось всесвітнє зло, розхлюпувала відро й мусила вертатись по воду знов. Ми робили на неї пастки й копали в піску на пляжі вовчі ями, куди за непомильним конструкторським розрахунком та бездоганному технічному виконанню двох юних делаварів потрапляла наша вражина. Це була достеменна домова війна, що в ній схльоснулась одвічна ненависть двох статей, війна із засідками, вистежуванням супротивника в найнесподіваніших місцях, просторі, часі із закиданням босоніжки на найвище дерево саду, з бійками під несамовитий обопільний вереск, котрі уривалися бабою-рефері і в котрих не перемагала дружба. Бої велися нещадними засобами і в тому, що я зараз пишу до тебе, а ти в змозі читати ці правдиві рядки, треба завдячувати своєчасній реакції тоді молодого діда. Мстива Алка, підступно заскочивши мене у річці, занурила восьмирічне дитя у води Русанівської затоки і тримала там понад межу, приступну для визначніших пірнальників світу. Її людиноненависницькому плану став на заваді дідусь, якого, крім усього, скеровував інстинкт по збереженню роду. Він відтурнув "дурепу дівку" (ці його гнівливі слова постали реалістичним монументом у моїй пам'яті про тітку того періоду) і дав змогу онукові зробити ковток повітря, що зберіг мені життя. М-да, й уже космічна відстань від отої безжурної пори. Спостерігаю зараз за горінням твого домашнього вогнища — як усе склалось на добре. Радію за обох. Нехай тітка опише, як малого купаєте ? Цікаво. Мене щойно вкусив комар. Я грізно в нього спитав: — Ти на кого х-хобот підняв? і далі — нещадне розчавленая за дії, несумісні з законами рад.державного та сусп. устрою. Миколо, все хочу дізнатись: чого ти не хочеш працювати за фахом? Це особисте небажання, чи через труднощі, котрі не перестрибнути без фібергласової жердини ? Слухав оце виступ хору Верьовки. Знову в них незаперечним і невід'ємним акомпанементом зробився баян, а жіноча група надсадними голосами ревла одноманітні соціально-побутові пісні. Зараз модно "ретро", мабуть, незабаром заспівають "Шахтарочку". Гортав знічев'я книжку Попова "Лікарські рослини в народній медицині" й натрапив на цікавинку: "якщо медом змащувати ясна дитині грудного та раннього віку, прискорюється процес прорізування зубів" (ст.290). Застосовується лише чистий, без домішок мед. Хлопці всі тут вигукують градуляції з приводу народження лемка спадкоємця. Я зараз, відлежуючись, потроху набираюсь сил. Мамин пакунок (одержав 7 липня всенький неушкодже-ний) дуже став у пригоді. Апетит з'явився разом з інтересом до життя, бо радісно читаю еротичні сторінки "Корабля блазнів" у "Всесвіті". Я потроху смагну й беруся до дихальної гімнастики йогів. Почуваю себе ніби добре-краще, але ще раптово підскакує температура. Ескулапи кажуть, що ліки мушу приймати Ще зо 5 тижнів для розсмоктування спайок та проти інших внутрішніх небажаних явищ. Запалення з плевритом, виявляється, речі небезпечні. Ага, хочу з'ясувати один момент, який то виникає, то зникає в листах і Алоччиних, і маминих, а я все чомусь забуваю на ньому зупинитись. Свою відому приятельку в одному з листів я жартома назвав "люба-згуба", й відтоді ця іронічна в моєму контексті та розумінні прикладка зарясніла й у зворотніх дописах, але вже із похмурим відтінком. Аби заспокоїти маму в тому, що я не збираюсь одружуватись, я висловлювався про неї в легковажному тоні. Та під час розмови з Вас. Ів. і мамою в Києві я зробив відкриття, що її "згубність" цілковито прикладають до мене, так ніби вона винна в моєму теперішньому перебуванні в "местах столь отдаленных". Аж ніяк. Зоя зробила, можливо, трохи більше, ніж хтось із них, які були на її місці за часів мого парубоцтва, але жодного визначального впливу не існувало. Її доля більше статична, а не динамічна. Тому намагання батьків, захищаючи сина, шукати винного деінде є відступом від реальних подій 6 — 7-річної давності. Отож, задля зерна істини пишу: Зоя для мене добра приятелька, якій я багато за віщо вдячний (хоч би й за те, що вона викликала в мене прегарні почуття). Тому я волію, щоб і в моїй родині до неї ставились, коли вже без великої симпатії, то, принаймні, без прикрих негативістських ескапад.