Тітонько! Роблю другу спробу відписати тобі, тому так із листом затримався. Одержав твою цидулку наприкінці травня та мамині, як завжди, регулярно — 21-й останній. Відтепер часом буду додому надсилати на одного листа менше, але щоразу обов'язково попереджатиму. З'явилася в мене потреба писати й на інші адреси. Написав був у травні до Ірини Калинець. Вона одразу й відповіла, але її листа також конфіскували. Так що я його не читав. Ти, будь ласка, напиши їй якусь поштівочку і подякуй принагідно від мого імені. Зараз став почуватися краще. Температура спала вдень до трохи вище 37°, а зранку вже нормальна. Мама з ліками все робить правильно, ну, а решта — (закреслено) свідчення гуманізму. Правобічне запалення легень, що в мене виявили лікарі, лікувалося досить інтенсивно. Нарікати не буду. Та тут додався плеврит. Двічі відкачували рідину з плеври —1,5 л. Робили мені пункцію, такий собі заштрик попід ребро або лопатку, і шприцем висмоктували усьо наболіле. Відчуття не дуже приємне, але головне — закінчилося добре. Мій органон продовжує долати всі монблани та еверести, дивуючи, передусім, мене самого. Вичитав у "Літ. Україні" про новий роман Іваничука "Черлене вино" К. "Дніпро", 1978. Я його "Книга-поштою" виписав, як надішлють, почитаю. Бо з рецензії враження особливого не виніс. Власне, виніс — про деградацію, але, щоб судити напевне, слід потримати роман у руках. Алочко, ти нагадуй мамі, щоб викуповувала з книгарні "Тлумачний словник укр.мови". Там уже закінчується видання і я хочу, щоб повністю були томи на всі букви. Мама написала, Вас.Ів. бідкається за Мар'янину платню. Дійсно, на ту мізерію, що вона одержуватиме, в місті не прожити. Є вихід — відіслати діваху на периферію, там би вона цілком себе забезпечила. Можна ще їй погуляти, живучи коло батьків. Можна чекати, поки одружиться. З усіх цих здійснених варіантів у двох останніх Мар'яну доведеться матеріально підтримувати обов'язково. А шукати кращого фаху при її здібностях — безнадійно. І порадити щось важкенько за подібної ситуації. Мов у кіно: "чтоб ты жил на одну зарплату". А щоби з дідиком нашим отак справи стояли, я навіть не міг припустити. Гадав, він до мого повернення протримається, та побалакати б з ним. Як же я багато повинен був у нього розпитати! Не встиг. І наміри всі тануть, наче медуза на сонці. Дитиніє старенький, ех, життя. Завжди до чогось руки не доходять. У Достоєвського я зустрічав вислів: кожну справу роби так, ніби робиш навік, а молись щоразу, ніби взавтра маєш померти. Послухав у неділю нашу нову Крушельницьку. Так гарно співала Ольга Басистюк, родом з Тернопільщини, арію з опери якогось бразильського композитора — заслухався. Я раніше вичитав, вона була в Ріо-де-Жанейро і завоювала там "Гран прі". Співачка феноменальна. За всієї моєї прихильності до однієї з київських примадонн, не можу не віддати належного Басистюк. Могутній спів, дуже своєрідна європейська манера виконання, навіть на мій дилетантський погляд її вирізняють із почутого. Ну, хай несе нашу славу по світі. В мене локальна радість (хто розуміє, звичайно) — за перевиконання в травні плану дали 4 крб. Накуплю собі в ларку, мов на ярмарку. Хоч і дорого мені обійшлася та травнева робота, зате маю вищеназвану компенсацію. Ще точно не знаю, але лікар пообіцяв пакунок. Сповіщу в наступному листі. Зараз консерви можуть бути всілякі, вже ніяка зараза за ікру пакунка не заверне. Отже, можуть бути: і тушонка, і паштет, і ікра, яко чорна тако й червона. А щонайкращий приблизно вміст 1 кг — сушеної смородини, 2 кг — топленого масла або сала, 0,5кг — часнику, решта — консерви. Тітонько, я тут мелю всілякі дурниці, а треби би тобі написати щось гарне і надбадьорливе. Я тебе, ріднесенька, цілую й усіма фібрами коло тебе, укупочці з твоїм золото а не чоловіком (це я по секрету, як говорять сусідки). Знай, що завжди за мою тітку стоїть горою 35 зона. Мамі скажи, що бандероля мені належиться 14 серпня і кращого за коржики нич не вигадаєш. Черговий пакунок аж 4 січня. Це я щойно одержав 22-й мамин лист, то одвічаю. Дізнався, що в лікарні — тримайся по-козацьки, бо козачому роду нема переводу. Хай мама не нервозиться занадто, бо в мене таке враження — вона гадає, чим більше рве волосся на собі, тим я більше вдоволення одержую. Скажи, щоб жила спокійніше, і листи нехай спокійніші пише. Небіж.
15/УІ. 1978
Добридень, мамо! Добридень вам усім. Я гадав дочекатися спершу ще листа, але чекаю, чекаю — а нового ти все одно не напишеш. То вирішив, як учать японські каратеїсти: бити першим. Порушив звичний графік — завжди раз у два тижні і відписую за тиждень. Я вже одужую від запалення легень та плевриту, декілька день уже нормальна температура і самопочуття покращилось. Кволий лише, мов осіння муха. Вимагатиму , щоб зараз лікували нирки. Хоч ліків потрібних немає (твої прийняти відмовились), дозволили натомість пакунок. "У меня такая радость", як співається в поп-пісні. Можеш надсилати 1 кг —сушеної смородини, 2 кг — топленого масла й трохи сала, 0,5 кг — часнику, решта — консерви: паштет, тушонка, ікра. Власне, що маєш. За тиждень особливих новин не набігло, тут, в області проходили Дні радянської літератури, і від України виступав Іван Драч. Читав вірш про те, як круповській гідрі заткала пельку наша уральська гармата. (Я тепер теж можу вживати цей присвійний займенник множини) А потім ишо на украинском языке. Розвезли тотих письменників по всіхусюдах і кутках, окрім Чусовського району. Така ігнорація знаного центру Пермської культури мене спочатку обурила, але потім я розміркував про роль та місце особи в історії й заспокоївся. Отже, Драча я не лицезрів, а счастье (в который раз!) было так близко. Читаю у "Всесвіті" № 6 цікавий роман "Сервантес". . Декілька розділів поспіль про його ув'язнення в турків. Написано захоплююче, як на мене. Все було в нього —борсання поміж безнадії та відчаю, наполегливість, жага свободи і раз у раз — невдалі втечі. Я, коли читав, переживав за нього і разом з ним. У тексті згадано прекрасну фразу з "Дон Кіхота": "свобода — це єдине, за що можна і треба віддати життя". Ох, ці вартості, їх здатен виміряти, лише позбувшись. Як рвався Сервантес із своєї тюрми! Шалені, майже нездійсненні задуми, підготовка яких коштувала неймовірних труднощів, а під кінець — або зрада, або згубна випадковість, і все — в тартарари. Як тчуться нитки людської долі? Він звільнився, коли вже втратив надію, коли роки ув'язнення наклали свій відбиток на його зовнішності, коли хробачок зневіри став підточувати непогамовний оптимізм. Цікаво описує автор чинники, які спонукали цього зовсім не найдужчого чоловіка вірити і діяти до останку, а коли приходила хвилина смерті, не здригнувшись, зустрічати її. Я читав і думав, що все це бачив на власні очі. І вітальність, і жертовність, і зневагу до небезпеки — риси справжнього чоловіка у справжніх чоловіків.