Добридень, люба матусю! І знову радесенький відписую. За оцей от час поодержував від тебе купу запитань. Зрозуміло, клята моя хвороба вами сприйнята з тривогою. Даремно, бо, лежачи, перемелював її самотужки, крім того, й лікарі стежать. Так що навряд чи ваші оті "охи, ахи, пильнуйся" варто видавати підвищеним регістром. "Добридень, смутку!" — це назва мудрого й цікавого роману Франсуази Саган. На світі у всіх свої клопоти: дружина, діти, а в мене — ти. І мушу зазначити хвилювань не менше, ніж якби був обтяжеиий родиною власного виробництва. Ти так експресивно журишся, що я втратив усіляку надію чимось зарадити лихові. А по радіо оно співають: "не надо печалиться, вся жизнь впереди". Ти хоча б радіо слухала, коли не сина*. Пишу зі шпиталю. Оклигую, бо повернуло на краще. Збив тиск, підхарчувався, потроху гріюся на сонечку. Відзначили, як і ви, свято. Каторжники святкують Великдень. Дивився на знімки одного чоловіка. Який химерний цей світ! Справедливо, несправедливо — судити не беруся, аби самому не бути підсудному — досвід! Ось стоїть із дівчиною симпатичний двадцятирічний юнак. Життя ще не встигло почастувати його зі збанку добра та зла. Виразний погляд звиклого до праці, приступного до кохання, якась надзвичайно щира людина. Потім були ще й ще (/літографії. Обличчя зборознили зморшки, постава обважніла — перетворювався поступово на діда. Але трансчасовою, незмінною залишилася ясність зору. Як багато треба зробити, щоб життєпис вкладався у формулу: ми чесно йшли, в нас не було зерна неправди за собою. І край. А поруч маса таких, котрі навпаки. Та, мабуть, я перебільшив. Антиподів — рівно стільки ж, а половина — ні сих, ні тих. Вибиваюся на фільозопа, тобі не здається? І не песиміст, бо за дуалістичний поділ світу. Шкодую, що так сталося з Н.Д., і не я один. Довший час відносив себе до вдячних учнів. Що не минає. Людина не з заліза, а навіть воно старіє. Я згоден сприймати це як втому, зневіру, та коли розпочне виправдовуватись, обливати брудом уже неприятелів
* Просить більшої інформації із зарубіжних радіопередач.
— скажу "фе". Одна бо річ, відсторонення від свого принципу через обставини хай навіть суб'єктивні, зовсім інша —блюзнірства перегата. Маю на увазі тепер уже хрестоматійний "випадок з Полиніним". Неприємності на роботі все-таки краще сприймати не впадаючи в чуттєві крайнощі. Інфаркти, як на мене, є наслідок ідіотичної світоглядної концепції. Чого, чого, а роботи в цій країні по зав'язку, давай тільки. Заходи ж, які варто вживати, щоб ніхто не сідав на карк, відомі. Люди вивчали в школі фізику, але чомусь геть забувають про 3-й закон Ньютона. В ньому стверджується, що "сила дії — рівна силі протидії". Коли світова громадськість приглядається до виконання Хельсінської угоди — виробничі конфлікти аж ніяк не бажані. Що що, за демократією та резонансом пильнують повсюди. І правильно роблять. А начальничка за "самоуправство" по голівці не погладять. Щоб знав: сієш вітри, жнеш бурю. Пише мені прегарні листи жінка 70-го року. Далебі, такої мудрої я не зустрічав. Просто фантастичне поєднання розуму та пристрастей. Спробуй оте все оцінити ? І Ленін не зумів би, скажи. Цитую вірша, який вона віднайшла для ілюстрації того, що було між нами: И это дар: что мимо нас Прошла возможность счастья, Нет, не то. Не так. Скорее невозможность. Лишь прозренье, что это лето. Старый дом в цветах и музыка минут, Мелькнувших тенью, невинны в том, Что юность солгала (Р. М. Рільке). Тільки благаю, не пиши мені чергову порцію застережень. Суду все ясно, і давно. Переглянув документальні фільми за греко-католицьку церкву із зацікавленням. Досі читав на них рецензії, а тепер-от побачив живих всіх націоналістів та їхніх верховодів. Назва фільмів "Упирі" та "Троянській кінь". Трапилася під руку і приваблива белетристика. Насамперед, "Прийди в зелений дол" Р.П.Уоррена в № 10-12 ж."Москва" 1975р. (я зараз розкошую на цьому романові). В № 3 "Нового мира" цікаве оповідання "Дом и сад". Жінка письменниця незвично, неортодоксально глянула на життя і своє місце в ньому. Відсутня задана заздалегідь тенденція, легка манера викладу і сумнів (!), чи все досконало на цім світі ? Прочитай обов'язково. Твої листи одержую ніби всі. Моргухи надходять без втрат, але без надмірностей, Потятко. Обмірковую проблеми буття. Скільки потрібно було часу, аби збагнути справжні вартості. Поплакався тут, що аж до 26 літ блукав манівцями, не наважуючись, але, зрештою, все о'кей. Дехто скільки й віку не спроможеться знайти свого шляху. "Вчора, коли був молодий, я надто жартував із життям, тому не
212 доспівав багато пісень", — виконує Шарль Азнєвур. Майже мій випадок, я тільки вчасно схаменувся. Попереднього листа вкинув 13 квітня, так що зі мною все гаразд. Не згадуй щоразу про друзів та бандеролі. Невже я менше тебе хочу їх одержувати ? На травень виписався з лікарні. Я вже дужий та спритний. Ваша зустріч у Палаці спорту може бути й не випадковою. Хай їх грім спалить! Стосовно права на побачення зі мною ти можеш у письмовій формі довідатися від начальника табору. Поки все. Писано на 4-х аркушах. Вкладено й листівку-вітання. Валерій.
3О/ІУ-76
P.S. Потроху перекладаю й захоплююсь поезією. Майже за Маяковським: Кто там шагает левой? Правой! і т.д. Ще раз цілую.
Добридень, мамочко! Пишу з нового місця, де потроху призвичаївся, встигаючи — прийти з роботи, попоїсти, переглянути газети та часописи й шмигонути в пір'я, поспавши, знову запрацювати в країні, чия назва така афористична в белетриста-росіянина. А було назвати "Групова знімка з дамою", принаймні, за Белем звучить саркастичніше. Акція написання і дальшого життя художніх творів взагалі залежить від вдалого заголовку. Так виграв трактат Маркса про в'язнів ірландців, яких за волелюбність посилали на австралійську каторгу. Безперечно, якщо з максималістською вимогою підходити до всіх компонентів твору, щось путяще може вдатися лише тоді. А допустити бодай маленьку поблажливість і — гуляй Вася. Ілюстрацією до наполегливості може правити Чеккеріні, представників же arts longa*, котрі працюють в нормальних життєвих обставинах, тут торкатися не варто. Просто надлюдську стійкість у прямуванні до мети спостерігаю поруч, коли відсутність червоного, взагалі будь-яких радісних кольорів протягом десятиріч не згинає людину, навпаки утверджується Особистість із кришталевим сумлінням та сталевою волею. В страхітливій, предовгій одіссеї чоловіка надихала віра в Христа, а отже, добро й справедливість. Проте однозначність подібної дефініції буде проведена умовно, адже Бог у світогляді звичайних людей посідає лише одне з місць. Восьмого дня я, принаймні, будучи на місці Творця, зробив би ще пам'ятник найбільш гідним з роду людського. Хоча надворі календарна весна, тутешнього травня з київським не порівняти: