P.S. Наснився мені недобрий сон. Чи не сталось чого? Тоді даруйте за легковажність викладу.
26/11-1976
Син, небіж, брат, онук.
Добридень всім!
Потятко, як обіцяв, повернувшись із двотижневого вояжу, хутко тобі відписую. Вже вийшов на роботу, але не зовсім добре себе почуваю, то буду домагатися пристойнішого лікування.
Сидячи на карантині зробив кілька перекладів. Мені надійшла цікава збірочка "Австралійська новела" англійською мовою. Я її із задоволенням почитав, а потому й перетлумачив двох авторів минулого віку, одного сучасного. Тепер поступово порпаюся, доводячи до кондиції. А оце вже
207
другий присід. Отримав листа від тітки, першого березневого листа, а також твій від 4 числа. Бачу — хвилюєтесь, та, на жаль, зарадити нічим не можу. Відіслано мого дописи аж З березня, то й матимете його запізно. В тебе якось посвіжіло перо, тож перечитую твоє з приємністю. Не відбивай хліб у Загребельного. Єдиний суч.пис., який пише ні про що, але так, що плакати хотьця. Згадав про Загребельного, бо оце перед очима роман його новий у "Вітчизні". А в №2 "Иностр. лит-ры" наштовхнувся на репортаж одної Мадлен Ріффо. Вона завзято зображує побут лікарень Франції. Як бідують санітарки — звать тамарки; медсестри та всяке інше в подібному дусі. Гадаю, Мар'яні би варто познайомитися, про колег-бо мовиться. Крім того, з репортажу ясно видно розміри проблеми зайнятості людей роботою, яка зарплатня в того ж таки жорстоко експлуатованого медперсоналу. Sapienti sat, власне. За повагу до Беранже дякую. Дрібниця, а приємно. Мамо, надішли мені 50 карбованців. Потроху та сотня, що привіз із собою, витратилася на книжки та періодику. Отож, коли твоя добрая ласка, сипни на мене золотим дощем. Стосовно посилки, то належиться вона 25 червня й вислати її слід заздалегідь. Вміст, мабуть, найкращий: 2 кг сушеної смородини, 2кг масла обгорнутого чимось, аби від спекоти не зіпсувалось, 1кг — консерви, які ти пам'ятаєш. Чи мої листи надходять до вас дуже покресленими? Сповісти, і повстану я тоді за правду-матку, щоб не малювали моїх послань, не писаною козацькою рукою. Якщо скрутно з моргухами, могла б стати у пригоді Льоля Павлівна. Справа ця не крамольна, всім від неї лише приємність. Он і дідик колись заволав: "І мені, і мені таку!", і читачам нашим естетичний рівень підвищимо, та й я облагороджуюсь. А щоб не забуть, виховне, виховне значення женщини мають колосальне. Медичні анкети одержав. Питання наче для гуморески: санаторія, ліки, дієта*. Вітай Шурочку**. Можеш їй навіть листа почитати. Ну та поки все. Цілую тебе, татка, Пидорку, діда, бабу.
15/Ш-І976
Валерій
Писано на 4-х аркушах. Скільки листів і чи повністю одержала від мене в січні, лютому, березні?
* Із НДІ нефрології УРСР на ім'я Валерія додому надійшли анкети на визначення ходу хвороби. Анкети були переслані до зони.
**Галя Дідківська, дружина Євгена Пронюка, якого на тривалий час посадили до ШІЗО (штрафний ізолятор).
31/111-76
Зона № 35, Урал
Дідусю, чолом!
Лежачи два тижні в лікарні, підпер собі трохи здоров'я, тож тепер вирішив повідписувати вам кожному зокрема. Після вороття на круги своя читав здебільшого періодику та пресу. Відкрив часопис "Вопросы истории". Щоразу знаходжу там якусь цікавинку. В №2 буквально приголомшила розвідка про славетного американця Патріка Генрі. Згодом дослідники характеризували його так: якщо Дж.Вашінгтон — меч американської революції, а Джефферсон перо, то П. Генрі її сурма. Подано там зміст промови, яка підняла всю Америку на визвольну боротьбу. До речі, виявляється, на Заході історики не роблять різниці між рабством і кріпацтвом. Я вже писав, що твій лист прочитав залюбки і гадаю, ти тепер онука в такий спосіб частіше розраджуватимеш. Попри все часу намагаюсь не губити. Бездіяльність навіть у царині духу рівнозначна самогубству. Звісно, можна багато спати, економити дорогоцінні калорії. Але тут чатує небезпека, захворіти одного чудового дня на грип (померти). Я беру крайню випадковість (це — як цеглина на голову), але прикро: так самообмежуватись, охоронятись і раптом врізати дуба. Тому я прихильник теорії усталеного самовдосконалення. Не менше є для душі і в "Укр. істор. журналі". Там з наснагою висвітлюють партійне будівництво на Україні та в братніх республіках. Тема напрочуд багатогранна, особливо якщо розпочинати досліджувати історію організацій на заводах та колгоспах від самих початків. Мені здається, редколегії варто глянути на справу ширше і, можливо б, живописати ту справу не по роках, а місяцях. Підказати б Калениченкові чи пр. ? Якось транслювали гарну народну пісню у виконанні Гнатюка. Попри все чоловік інколи показує клясу. А як його слухали старі! Тільки, коли співав " Чом, чом, земле моя", знайшли похибки в тексті — недокінчив останнього куплета. От у таких "дрібницях" ніби-то проявляється індивідуальна відповідальність за творчість! Знехтуєш нею й перестає існувати митець, є натомість аморальний заробітчанин. Все це теми дискутабельні, бо істина відносна. Завжди знайдуться відповісти: — А я так розумію. Аби потім бити себе в груди з покаянням: прогледіли, помилились. Радий, що ти не втрачаєш бадьорості, повен "сили і завзяття" — після пігулок чи чарочки, га? Любий мій старушеку! Чади, не припиняй, над своїми (фоліянтами, а жнива колись-то будуть. Здається, цього разу я нічого путнього не сотворив. Лізе до голови всяка крамольна чортівня, а мені ж
209
цього ні-ні не можна. Лікують мене тими ліками, що мама передала з Галиною. Уже прийняв леспенефріл, 5-НОК, допегіт. Особливого покращення не відчуваю, але гадаю, далі діло піде. Та й як не як лікарня, нерви зміцню — а ниркам полегкість. Зараз у нас сонячні дні, ясно. Дуже поетично так у газеті з цього приводу написали: весна вступает в свои права. Чекаю від тебе, дідусю, нової цидулки. Цілую.
Бабусю! Доброго тобі здоров'я! Здається, скінчилися чи то перепинилися твої шпитальні муки. Тепер удома потроху лікуйся. Порадами здалека я тобі навряд чи допоможу, та вибалакаюсь і то легше стане. Ти тепер не гарцюй по кухні, щоб не перевтомлюватись. Не сварися із своєю челяддю. Бо у домашніх сварках винних нема і правих нема, а всі у програші. Так що намагайтеся не терзати одне одного. Десь я вичитав мудрість, що, перш ніж висварити когось, подумки скажи лайку сім разів, якщо ж бажання висловити її не зникне й тоді, давай. І подумайте все таки про Алочку. Вона в нас ще повинна виглядати на "п'ятку", тож намагайтеся не затруювати їй життя. Побережіть і себе, і її. Мар'яна написала, що Вас. Ів. став недочувати. І от одного разу вона півгодини стукала в двері, а він потім відчинив та нагримав на неї: "Де ти була так довго?" А я пригадав, що загулявши, мов Карась у Гулака-Артемовського, одного разу й я пізненько причимчикував додому. А наші, Мар'яна в тому числі, спали мертвим сном. І я грюкав до дверей з упертістю віруючого: стукайте і відчинять. Однак сили зла були, вочевидь, супроти мене. Там за дошками входу в німотності тиші мешкання руху, як категорії вічної, не існувало. В ту глупу ніч цій підвалині людського життя помешкання, де залягли істоти близькі мені по крові й паспорту, виявилось чужим. Я не був професійним боксером і через те запас моїх хуків, аперкотів, лівих та правих бокових вичерпався приблизно за три чверті години. І тоді я вибився з сил, та й фантазії на те, щоб збудить хиренну волю кревних, мені забракло. Наостанку, пригадавши прийом карате, бачений мною в японському фільмі, я завдав дверям ще з пару чосів ногою. Однак без помітного успіху. Я був нікому не потрібен. І тоді я відвернувся від помешкання тих, хто називав себе моїми батьками, і рушив у ніч. Східці скакали мені навстріч, раптово розверзлося переді світло силуету парадного, але мені вже було не до фантастичних атрибутів темряви. Я пішов, бабусю, до тебе. Таксі, перегони нічним Києвом і за 40 хвилин я вже дзвонив до вас. Ти підійшла, спитала з-за дверей: хто ? (чи я часом не бандит?), потім пустила свого онука, постеливши в першій кімнаті 210 під батареєю, і я заснув під блаженнотеплою бабиною ковдрою. З тобою, рідненька, в мене назавжди залишається пов'язані три речі: смачна їжа, тепла хата та супокій, забуття всіх турбот. Про себе писати особливо нема чого. В нас тут усе добре. Слава Богу, не в Америці живемо! Ну, оце тобі, бабусю, Валерїів день. Цілую міцно. Онук.