* Мистецтво вічне (латин.) холоднеча, дощі, болото. Згоден, що час працює на нас і через якихось два роки я вже стану нелімітований, необшукуваний, неперлюстрований (останнє, щоправда, проблематично). Нагадалася мудрість про буття, складене з безлічі оман — що важить брак будь-якої речі для нас ? Модний одяг, дівчата — колись, жадання медикаментів і також дівчат — тепер. Далебі, незадоволених, спраглих по минущі вартості на сьому світі не меншає. Тим часом замість того, щоб пхатися до побутових забаганок, потрібно спрямовувати себе на духовність. Умов ідеальних на тій царині не настане ніколи, та дарма. Справжнього чоловіка характеризує здатність до чину, отож величних постав набирати не варто —варто здійснювати своє житейське покликання. Видно, з останнього часу й мене старечі лінощі посідати почали. Роботи, щоправда, маю більше, аніж досить: то перекладу раду дати (щоб переписати "Сталеву штабу Джона Прайса", витратив кілька день), то гудзики попришивати, черевики нові одержати, а то й просто з хлопцями потеревенити. Підшукав напарника відповідного із моїм жартівливим уподобанням, то потроху собі кепкуємо з лягерників. Ще одна важлива річ, яку варто би затямити всім учителям-мучителям — про принципи. Переконаним і відданим можна виглядати, безжурним і легковажним — так само, але на повен зріст кожен виявляє себе під час випробувань. Тільки отоді, а зовсім не в хвилини сміхів, по-справжньому можна пізнати людину. Це я правоті, правильніше, безапеляційності дечиїх суджень висловлюю заперечення. Здатність пореготати з питомої, власної, так би мовити, манери поведінки настільки прикрашає життя, що я себе без оної й не уявляю. Отак стоять мої справи. Гумором я просякнутий до мозку кісток, невипадково, що й як перекладач розпочався з наміру перетлумачити "Троє в одному човні" Джером Джерома.
Але годі думок вголос. Третього червня мені належиться бандероля. Надішли, будь ласка, пару пачок какао, а решта —супових концентратів — вагою все до 1 кг. Бажано, звісно, щоб супчики були вищого гатунку (курячий і т.д.). Оце тобі мій синівський наказ. Листи, твої й тітчині, переслали зі старого місця * отже не пропав жоден. Одержую вже всю пресу та періодику, в тому числі "Комс. правду". Духовної поживи не бракує. З ліками адміністрація вчинила у суворій відповідності з ИТЗ, а також російським висловом — от ворот поворот. Це тобі не..., СРСР. Скромнесенько відзначили Великдень. Стушкували цибульки, білий хліб з маслом та червоною ікрою, узвар з печивом — святковий стіл, про який згадуємо, аж цілий рік. Отак нам на Уралі ведеться. Добре, хоч із
* Перевезли із 35 зони до 36разом з І. Світличним, С. Ґлузманом, І.Калинцем
хлопцями переїхав — не так сумно. Звісно, чимало цікавих людей і тут, є про що погомоніти, але це вже не те. Ну та всього не пояснити. У № 4 "Всесвіту" видруковано переклади з польської Ліни Костенко. Чи, справді, вдалося перетлумаченая, а чи автор оригіналу, Богдан Дроз-довський — то поет, але вірші справляють винятково гарне враження. Здавалося, що після отої своєї публікації в "Літ. Україні" Ліна Костенко звернулася до всеперемагаючого методу соцреалізму. Аж тут така поезія, на диво! Потятко, надішліть мені трохи конвертів, поштівок, а от стерео поки не потрібні. До речі, якщо в нас на дачі збереглося насіння з квітів настурцієвої редьки, надішліть трохи. Тут дозволено садівництво (городництво заборонено — ви ж у курсі дєла), то виконайте прохання свого уральського бранця.
Цілую міцно тітку, Мар'яну, татка, бабу, діда. Тебе персонально.
Син.
3Л^-197б
Мамочко, добридень! І знову для мене — "ой артіль, моя трояндо, маркізет-мадеполам". Тобто, труд переростає у красу. Після лікарні почуваюся краще. Тиск я пов'язую із частими змінами атмосферного. Наша ж установа розташована на горі, тут він стрибає, мов кошеня: вранці — такий, вдень — інший, ввечері — ще інший. Викроюю собі час і на йогівське дихання, й на ніч роблю прогулянки. Сплю зараз спокійніше та й нерви зміцнилися. Я, принаймні, так собі гадаю. Тут пройшли дощі. Повесняніло. Я скинув бушлата, вигріваюся на сонечку, коли воно буває. В неділю вже поласував першим салатом, рецепт я писав ще минулого року. Згадалися зелені страви, що ними перебирав колись, і подумав, як їстиму їх у майбутньому. Нічого, теперішній час хутко стає минулим. Хвороба потроху відступила, отож і гумор покращується. Крім 5-НОК не відаю, чи й потрібне мені щось. Лише бо ці ліки ефективно діють. Опісля прийняття решти особливих наслідків не помічав. Але однак леспенефріл не завадить. Тепла білизна — дві пари, а ще шипшина, плоди чорноплідної горобини. Тих гомеопатичних пігулок, певно, треба з кілька пляшечок. Буду з тиском боротись. А більше, бачиться, нічогенькії. Якщо пригадаю, напишу. Потятко, я хотів поширено розписати про свої настрої, свій світогляд. І, мабуть, надто вихлюпнувся з емоціями, екстраполював на тебе. А це сприйнялося як заохочення, повчання, чи, навіть, претензійні вимоги. Власне, такого розуміння мого ставлення до кожного з вас я не бажав би. У кожного своя доля. Я ж бо люблю тебе згідно палких запевнень Возного: як жадний вовк младу ягницю. І нє болє. Через це й непотрібно стріл сарказму на той предмет, що "герой", "великий теоретик". Річ просто в тому, що в людей різна міра є рішучості. Не кажу вже, що у різних homo sapiens того добра також у неоднаковій мірі. Але це між іншим. В мене зараз елегійний настрій. Під нього й переклав новелку письменника-австралійця. Щось напрочуд лагідне, прегарне в отій прозі. Справжній сховок для душі, й по всьому. Серед сов. новинок варта уваги книжка "Білі прапори" Нодара Думбадзе. Вийшла в Грузії російською мовою 1975 року. Талановито описується сучасне наше життя, витоки злочинності, навіть її неминучість. Подано лист-анонімку, яка була й у дійсності, до міністра. Сила! Я прочитав декілька рецензій і відчутно, що варта уваги річ. Нехай Алочка спробує дістати. Лежачи в лікарні, наслухався музики. Такі гарні є пісні та й оркестрові мелодії справляють враження. На жаль, платівки нам тепер не передають (щоб не розбещувати!), хоча як на думку педагога із певніш досвідом роботи за фахом, музика, як ніщо інше, спрямовує людину в бік краси і т.п. Але укладачів законів, тим більше їхніх виконавців, переконати важко. Ну й нехай. Обійдуся без платівок. Та хлопи в нас, здебільшого, колишні учасники КВН, то намагаємось у тому ж руслі підтримувати й табірний побут. Через це часто регочуся. Підходить до мене якось вірменин та каже: — Прыходы вчэра! Після цього завжди, коли хочу когось відшити, кажу: — Прыходы вчэра!