— А кари не минути. Чули, що писав імператор? Відмовляється платити нам за те, що ходили на склавинів в один і другий кінець, правдиво кажучи, врятували Візантію від погрому, як і від можливості втратити землі, що лежать між Дунаєм і Теплим морем. А все через те, що вчинили турми, відходячи з Фракії.
Хмари збирались та й збиралися, ось-ось, здавалося, гряне грім. Він і грянув, та не там, де сподівалися: за Дунаєм, у ромейській землі сумно задзвонили в дзвони, а невдовзі й до аварів дійшла вість: помер імператор Тиверій.
— О Ясноликий! — вбігли до памсту і впали до ніг сли. — По всій Візантії сумно дзвонять у дзвони — помер імператор Тиверій.
І звівся на ноги Баян, да так рішуче, що в тих, котрі хилилися перед ним, кров похолонула в жилах.
— Це напевно?
— Певніше не може бути. Були в церквах, своїми вухами чули.
— Ось вона, рятівна мить, — зітхнув важко і знову . сів. — Довідайтесь, кого посадять в Августіоні на місце Тиверія. Як тільки довідаєтесь, одразу скажете мені.
Ні, його, кагана Баяна, доля не обійшла-таки. Ось уже третього імператора пережив. Переживе й четвертого. А так, бо почував в собі он яку силу, бо палає жаданням мсти. Таким великим і таким обнадієно певним, присяйбіг, на всіх його стане.
Вперше за багато седмиць побачили його не в наметі — зажадав виїхати за стійбище, на великоханські лови. А такі лови тривають не день і не два, і розважається на них та блаженствує, розважаючись, не лише каган. Виїздять жони, наложниці як Ясноликого, так і тих, що стоять най— , ближче до нього, терханів. Як і самі терхани, мужі ліпші та думаючі.
Ганяли по долах тарпанів — і потішалися вправністю свого привідці накидати аркан, валити жертву з ніг і сплутувати ноги, пускали в диків сулиці чи в серн стріли — і знову потішались та галасували на все роздолля, смажили поночі дичину, пили вино чи кумис — і знов галасу— . вали, возносячи свого привідцю та воздаючи дань йому . яко найхоробрішому з усіх хоробрих. Чулись у тому хорі похвали голоси мужів, чулися і голоси жон, тих, що завжди, стоять до кагана близько, і тих, що лише тут, на великоханських ловах. Одного з нещодавно наближених не примітили за трапезою біля Ясноликого — сина Дандала, і там-таки, на ловах, довідалися: не він посідає по Ателеві місце першого сановника у каганаті — хакан-бега, посідає каганів улюбленець Апсих.
"Ось вона, відповідь на імператорове послання", — подумав багато хто, та мусив розчаруватися невдовзі. Як повирнулися із ловів та одіспалися по них, каган покликав до себе слів і сказав слам:
— Де той із вас, що замість сулиці писало надійно тримає в руці?
Зараз буде, достойний.
Скажіть йому, хай бере з собою усе необхідне для письма.
І коли той, що надійно тримає писало, прибув, повелів усім іншим:
— Залиште мене з ним.
Пождав, доки вляглася тиша, і вже потім звелів писцю класти на папірус усе, що казатиме.
"Милостивий царю, імператоре непереможної Візантії! — Баян робив вигляд, що не відає про смерть Тивері", й звертався до нього, мовби до сущого. — Отримали ми woe гнівне послання до нас і були прикро вражені ним, . а ще більше засмучені. Твоїй милості, далебі, відомо, що Завари, свято дотримуючись укладеного з імперією ряду, ^одразу ж і всім людом своїм озвалися на клич, що надійшов з імперії, і грудьми стали на захист її інтересів. Тридцять тисяч воїв аварських, послухавшись твоєї муд,рої ради, пішли в землі склавинів, піддали їх вогню і криїр, да так люто і повсюдно, що тоті склавини змушені були .слати гінця за гінцем і кликати в поміч собі сородичів ісвоїх, котрі насмілилися воювати городи і сельбища візантійські. Окрім того, ідучи назустріч побажанню імперії, каганат послав тридцять тисяч воїв супроти склавинів, Іцо стояли під стінами Фессалоніки, й погрожували тому славному городу імперії взяттям на меч і сулицю або поввою розрухою. Не хтось інший, авари змусили їх піти Ьвідтам, викликали на себе лють того проклятого богами ' лемені й поклали в січах із ним двадцять тисяч своїх оїв; Такі жертви нам не доводилося ще приносити навіть ім'я власних інтересів. Ці ж були принесені на жертовник імперії і в ім'я супокою та процвітання її люду. Чи ївоя милість може сказати після цього, що городи імперії, гир і супокій у ній обстояв хтось інший, окрім аварів? Далебі, ні. І замість дяки та достойної винагороди за ревру службу маємо ось гнів і неласку, більше того, небажанВя сплатити нам кров'ю добуті соліди.
Звідомляємо твою милість, що вісті ці зворохобили й Вез того зворохоблений втратами люд наш, і ми не відаємо, як буде далі між нами, житимемо ми, як жили досі, в мирі |а дружбі, чи станемо один супроти другого, яко непримиренні супостати й стинатимемося, доки не погасимо гнів Свій кров'ю. Невдячність імперії пе раз уже була очевидиа. Нині вона виповнила чашу терпіння до краю. І все ж стримую гнів свій до якогось часу, ба ладен обмінятися ольствами, одначе не пізніше, як знатиму:
1. Що Візантія негайно сплатить аварам належні за службу їхню вісімдесят тисяч солід.
2. Що вона платитиме надалі не вісімдесят, а сто тисяч солід щоліта, як турми аварські давно того домагаються.
3. Що імперія поверне мені нарешті супостата мого — короля гепідів Кунимунда і ще одного татя — Воколавра, котрий, будучи моїм підданим і порохом ніг моїх, дозволив собі недостойне поводження з наложницею моєю і нині ховається під захистом твоєї милості — в землі Візантійській.
Каган аварів, гепідів і подуиайських слов'ян Баян".
Відповідь на це його послання надійшла не скоро, зате була більше ніж втішна.
"Великий воїне! — писав новий візантійський імператор Маврикій. — Звідомляємо тебе і турми твої, а купно й люд аварський, що імперія паша перебуває нині у великій осмуті: помер імператор Тиверій. Ця сумна подія, сподіваємось, посіє в серці твоїм співчуття до покійного і змінить гнів на милість. Ми ж, ставши з ласки божої і з поміччю божою на місце попередника нашого і взявши в цей тривожний час тягар імператорських повинностей в землях ромейських, фракійських, іллірійських, італійських, єгипетських, вандальських, сірійських, вірменських і багатьох інших, вважаємо гнів твій справедливим. Імперія визнає заслуги турм аварських у порятуванні земель її від варварів і тих спустошень, що несли з собою варвари, отож зобов'язується сплатити аварам усі свої борги. Більше того, коли авари беруть на себе повинність і надалі сумлінно й надійно стояти на обороні її полуночних обводів, від цього літа платитиме їм не вісімдесят — сто тисяч римських солід щоліта. Аби ця повинність як одної, так і другої сторони набрала узаконеної чинності, гадаємо, слід обмінятися сольствами й підписати відповідний ряд.