Лихі літа Ойкумени

Сторінка 111 з 149

Міщенко Дмитро

— Що скажемо каганові, коли повернемось?

— Насамперед маємо визначитись, хто скаже. Ателя немає.

Терхани перезирнулися і, не змовляючись, затримали догляди на молодшому братові Ясноликого — Калегулу, а вже нотім — на Баянових синах, їх тут немало є, крім тих, що полягли у січі з склавинами, серед терханів лиш два — Дандал та Ікунімон. Що котрийсь із цих трьох має стати на місце Ателя, сумніву не було, далебі, ні в кого. Хто зважиться постати зараз перед каганом і доповісти йому:

"Карай як знаєш, Ясноликий, успіхами в поході не потішимо. Шістнадцять турм втратили у січі з склавинами, і все дарма. Змушені були уступити з їхньої путі". Лиш хтось із кревних повелителя може зважитись на це. Та хто — ось заковика. Коли начистоту, усі хотіли б бачити хакан-бегом аварського війська Ікунімона. Він і витязь нездоланний, і на розум гострий, і на вдачу веселий; не було ще такого, аби був кимось із супостатів битий, хоч ходив у вогонь і в воду. Та ба, занадто молод є і, може, саме тому легковажить іноді. Дандал старший і поміркованіший, а ще не такий свавільний, як Ікунімон. Цей не скаже: "Я надумав — і буде так". Що ж до Калегула, то йому й зовсім личило б стати на місце Ателя, а не стане: його недолюблює Ясноликий.

— Більше немає кому, — заговорив один із терханів, — тобі, Дандале, доведеться взяти на себе повинність хаканбега і долю всієї виправи.

— А так, — підтримали його й інші.

За ліпших, ніж ці, обставин Дандал, звичайно, не опирався б. Он яку честь являють ратні содруги, хочуть, аби був привідцею всіх аварських турм. Та зараз і слухати не хотів про це.

— Чому саме я? — видивився на всіх.

— Ти найбільш достойний серед усіх нас. Завваж не нам, тобі доручив Атель правити турмами, що залишалися поза виправою.

— Є старші за мене, хоча б і терхан Калегул. Змагались та й змагалися на словесах, а таки ні до чого не домовились, мусили тягти жереб.

Він випав не на когось іншого, таки на Дандала.

— Це повеління Неба, — сказали йому і тим сказали багато. Отож Дандал і не став більше сперечатись, хоча й похмурості не позбувся. Ані того, ані наступного дня.

— Хто міг сподіватися такого? — поспівчували йому — Шістнадцять турм втратили і на одному боролищі.

— Що турми? Підростуть отроки — і будуть турми. Полону не буде вже, золота, паволоки ромейської.

— Гадаєш, це найбільше гнітитиме Ясноликого?

— Не гадаю, напевне знаю. Атель накоїв біди а мені розплачуйсь тепер.

Сумним було повернення аварських турм із Фракії. Може, саме тому аж надто уповільненим. Десь по полудні ставали на перепочинок, піч перепочивали і вранці не одразу поспішали в путь. Схоже було, що привідця недобитих у січі із сплавинами турм взагалі вагається, повертатись чи не повертатися йому за Дунай. Або мізкує на перепочипках, що вчинити, аби міг повернутися.

Таки мізкував, мабуть, бо по одному з нічлігів покликав терхапів і сказав:

— Далі не правитимемося купно. Беріть кожен свою турму і йдіть по Ромейській землі, гейби по такій, що е землею супостата. Беріть у всіх і все, що можна взяти. Про одне пам'ятайте: до стольного стійбища за Дунаєм маєте повернутися не з порожніми руками.

XXVII

Десь на політті в стійбище кагана аварського прибуло сольство з Константинополя і зажадало побачення а привідцею.

— Веліть своїм людям, — була відповідь, — розбити намети й перепочивати. Каган покличе, коли визнав за можливе зустрітися з вами.

Ждали до ночі — дарма, ждали другого, третього дня — зпов не кличе.

— Ви доповіли каганові, хто ми і звідки?

— А так, він зпає.

— То чому не кличе? Кажіть, маємо послання від імператора. Коли не допустить до себе сьогодні, завтра повернемо назад і скажемо імператорові: не зажадав вислухати.

Авари і це обіцяли сказати Баянові. А Баян відмовчувався. Десь аж на п'яту добу згадав, що є щось там від імператора й велів покликати його слів.

— Шо там у вас?

— Письмове послання до тебе імператора Тиверія.

— Читайте котрийсь.

Чільний із слів недовго боров у собі бентегу. "Його милості каганові війська аварського Баянові, — нетвердо почав сол. — Імперії стали відомі прикрі і незрозумілі нам, людям просвіщенним, діла і вчинки підвладних тобі турм. Досі ми знали, ба певні були, оскільки мали підписаний з тобою ряд: авари, яко люд і воїнство, перебувають на службі в імперії і як такі мають стояти на сторожі її інтересів, передусім на Дунаї та супроти тієї сили, що йде на пас із-.ча Дунаю. За це імперія щедро і послідовно платить аварам за службу. Нині стало відомо, привідцю, що турми твої, відходячи з фракійських земель, куди їх кликано супроти склавинів, повелися не ліпше, ніж варвари склавини: вони йшли по землі нашій, яко пруги, і брали в поселяп усе, що можна було взяти, а тих, котрі чинили опір, карали на горло. Імперія жадає знати, І; чим це пояснити. Окрім того, звідомляємо твою милість, Дї що збитки, нанесені воями каганату імперії і її людові перевишують трирічну плату аварам за службу і становлять триста тисяч золотих солід. Це змушує нас утриматися від сплати субсидій твоїм турмам в найближчі три роки і просити тебе прислати до Контантинополя слів своїх, аби залагодити цю неприємність і визначитись, як житимемо далі.

Імператор Візантії Тиверій".

Баян слухав імператорове послання і що далі, то помітніше хмурився. Ті з ромейських слів, що стояли поруч і стежили за ним, потерпали вже: чи цей лютий привідця не вчинить зараз те, що вчинив свого часу із слом антів Мезаміром? Одначе того не сталося.

— Це все? — запитав перегодом.

— Усе, достойний.

— Можете йти. Скажете імператорові, я взяв його послання на карб. Відповідь свою надішлю дещо пізніше. Маю удостовіритися, наскільки то правда є, про що він пише.

Сли не стали ждати гіршого, вклонилися і вийшли. А Баян не кликав до себе ні Дандала, котрий був привідцею турм після Ателя, ні когось із слів, які обов'язково присутні при хакан-бегові чи іншому привідці, що йде в чужі землі. Далебі, й без них знав, чого натворили у Фракії та на путях відступу. Знав і дошукувався тепер, кого і як покарати за сваволю. Повелівав-бо ж ромеїв не чіпати.

— Дандал, як і сли, що були при ньому, сон втратили, — шепталися ті, що стояли близько до хакап-бега і до сольства. — Геть звелися, чекаючи кари.