— Перший заступник Олдфілд. Слухаю.
— Мені потрібен Старий.
Коротка пауза, потім:
— З особистої справи чи службової?
— Мабуть, з особистої.
— З особистих питань я вас з'єднувати не стану, а всі службові можете вирішувати зі мною.
Дуже хотілося сказати, що я про нього думаю, але мені вдалось стриматися і обмежитись розривом зв'язку. Далі набрав ще один код, спеціальний код Старого — цим сигналом його з могили підняти можна, але не дай боже комусь з агентів скористатися кодом без важливого приводу.
Старий відповів чергою лайок.
— Бос, — перебив я його, — це щодо Айови...
Він одразу втихомирився.
— Так?
— Ми з Мері нагромадили за ніч деякі дані, й хочемо все це обговорити.
Знову лайки. Він розпорядився передати дані в аналітичний відділ і додав, що при наступній зустрічі відірве мені вуха.
— Бос! — підвищив я голос.
— Що?..
— Якщо ви хочете все покинути, ми готові зробити те ж саме. Я і Мері можемо подати у відставку безпосередньо зараз. І це цілком серйозно.
Мері скинула брови, але промовчала. Старий теж довго мовчав і нарешті вичавив втомленим голосом:
— Готель "Палмглейд" на півночі Майамі-Біч.
— Їдемо.
Я замовив таксі, й ми піднялися на дах. Дотримуючись моїх вказівок, водій зробив гак, пролетівши над океаном, щоб не гаяти час у густих транспортних потоках над Кароліною, тому добулись ми досить швидко.
Старий лежав з похмурим виразом обличчя і, поки ми доповідали, задумливо просіював пісок між пальцями. Я навіть прихопив із собою "проектор", щоб він міг переглянути запис.
Коли ми дійшли до тридцятирічного циклу, Старий скинув погляд, але промовчав і, лише коли я згадав про можливу кореляцію із циклічністю зникнень, з'єднався з Відділом.
— Дайте мені аналітичну службу. Пітер? Здоров. Мені потрібен графік непояснених зникнень, починаючи з 1800 року. Що? Згладиш відомі фактори й відкинеш стабільний рівень. Мені потрібні стрибки й спади. Коли? Дві години тому. Чого ти ще чекаєш?
Він підвівся на ноги, дозволивши мені вручити йому ціпок, і сказав:
— Добре, пора назад.
— У Білий дім? — з надією запитала Мері.
— Що? Коли ти підростеш? У вас немає чогось такого, що могло б переконати Президента.
— А... а що ж тоді?
— Не знаю. А якщо тобі чого-небудь на думку не спадає то краще поки помовч.
У Старого була машина, і на зворотному шляху мені довелося нею кермувати. Зрештою передавши керування автопілоту, я сказав:
— Бос, я здається придумав, що може переконати Президента.
Старий фиркнув, але приготувався слухати.
План такий: послати двох агентів а Айову, скажімо мене і ще когось. Другий агент буде постійно знімати мене телекамерою. Ваше завдання — змусити Президента дивитися.
— А припустімо, не буде на що дивитися?
— Ну, я вже подбаю, щоб було. Рушу аж до місця посадки, прорвуся. У вас будуть знімки справжнього корабля, з близької відстані, і їх побачать безпосередньо в Білому домі. А потім я подамся в контору до Барнса й займуся цим згорбленим збіговиськом. Буду здирати сорочки прямо перед камерою. Ніяких там ніжностей — зривати й викривати.
— Ти розумієш, що шансів в тебе не більше, ніж у миші на котячому з'їзді?
— Думаю це не так. Якихось надлюдських можливостей у них нема. Готовий посперечатися: вони можуть саме стільки, скільки може тіло людини, яка потрапила в їх владу. Я не збираюся в мученики, але так чи інакше знімки добуду.
— Х-м-м...
— Непоганий план, — втрутилась Мері. Я буду другим агентом. Я вмію…
Ми зі Старим одночасно сказали "ні", і я одразу ж почервонів: не моя прерогатива. Мері запропонувала:
— Я хотіла сказати, що це цілком логічний вибір, оскільки я володію… е-е-е… даром виявляти чоловіків, яких осідлали паразити.
— Ні, — повторив Старий. — Там, куди він налаштувався, вони всі з паразитами. У всякому випадку, я буду так вважати, поки не дістану доказів протилежного. І зрештою, я приготував для тебе інше завдання.
Мері варто було би промовчати, але вона запитала:
— Яке? Що може бути важливішим?
— Інша робота теж важлива, — сказав Старий спокійно. — Я призначаю тебе охоронцем Президента.
— О! — вона на секунду задумалася. — Однак, бос… я не впевнена, що зумію виявити жінку з паразитом. У мене… е-е-е… інша спеціалізація.
— Що ж, тоді ми заберемо звідтіля всіх секретарок. І Мері… тобі доведеться стежити за самим Президентом теж.
Знову коротка пауза.
— Але припустімо, я виявлю, що якимсь чином йому все-таки підсадили паразита?
— Тоді ти зробиш те, що необхідно, місце президента займе віце-президент, а тебе розстріляють за зраду. Однак повернемося до першого плану. Ми пошлемо Джарвіса з камерою і додамо Девідсона, щоб тримав його під прицілом. Поки Джарвіс буде знімати тебе, Девідсон буде стежити за ним, а ти, якщо вдасться, не забувай поглядати на Девідсона.
— Отже, думаєте, це нам вдасться?
— Ні, взагалі-то, але будь-який план краще, ніж ніякого. І може, це їх трохи розворушить.
Ми — Джарвіс, Девідсон і я — вирушили в Айову, а Старий тим часом поїхав до Вашингтону. Безпосередньо перед від'їздом Мері відвела мене вбік, потім притягнула за вуха, міцно поцілувала й сказала:
— Обов'язково повертайся, Сем.
Я розчулився, як п'ятнадцятирічний хлопчисько.
Девідсон приземлив машину відразу за зруйнованим мостом, що ми його знайшли в першу поїздку. Я вказував, куди їхати, користуючись картою, де було позначено справжнє місце посадки космічного корабля. Як відправний пункт міст підходив ідеально. За дві десяті милі на схід від потрібного місця ми звернули з дороги й рушили до мети навпростець, через чагарник.
Вірніше сказати, в напрямку мети. Попереду чорніла величезна вигоріла галявина, і ми вирішили пройтися пішки. Місце, зазначене на знімку з орбіти, розташовувалося саме в центрі згарища, але хоча б якусінької літаючої тарілки там не було. А щоб довести, що вона тут сідала, знадобився б, напевно, фахівець кращий від мене. Пожежа знищила всі сліди.
Джарвіс старанно зняв на плівку галявину, але я вже зрозумів, що слимаки в черговий раз нас обійшли. Дорогою до машини, ми зустріли старого фермера. Ми, як було домовлено, трималися насторожі.
— Нищівна пожежа, — зауважив я, заходячи збоку.
— Так і є, — зажурливо відповів він. — Дві мої кращі дійні корови згоріли, справжнє лихо. А ви з газети?