— Так, — погодився я, — але, схоже, ми приїхали марно.
Мені дуже не вистачало Мері. Я не знав, що й думати: звичайно, може цей тип завжди горбиться… Але якщо Старий не помилився щодо корабля — а він ПОВИНЕН бути правий, — то цей, на вигляд сільський роззява, знає про нього, й, таким чином, покриває прибульців. А отже, в нього на спині паразит.
Я вирішив, що повинен спробувати. Спіймати живого паразита й зазняти його для Білого дому було набагато простіше в лісі, аніж десь в людному місці. Я кинув погляд на своїх товаришів: вони чекали мого сигналу; Джарвіс знімав безупинно.
Коли фермер повернувся, я збив його з ніг, впав зверху й вчепився в сорочку. Джарвіс підскочив ближче й приготувався знімати крупним планом. Фермер не встиг і охнути, а я вже задер на ньому сорочку.
На спині не було чогось незвичного — ані паразита, ані якихось слідів. І в інших місцях теж: ми перевірили.
Я допоміг йому піднятися, обтрусив одяг — він весь забруднився в попелі й пробурмотів:
— Винний, прошу пробачення...
Фермер трясся від злості.
— Щоб тобі порожньо було, ти... ти... — Очевидно, він навіть не міг з ходу підібрати для мене досить сильних слів, лише губи тремтіли. — Я на вас у поліцію поскаржуся! А було б мені років на двадцять менше, то я б і сам всіх трьох відлупцював!
— Вибач, батьку, помилка сталася.
— Помилка! — В обличчі його щось раптом змінилося, і я подумав, що він от-от заплаче. — Повертаюся з Омахи, а тут будинок згорів, половини череди нема, та ще й зять кудись запропав. Виходжу подивитися, що за чужинці тут ходять по моїй землі, а мене хіба що на шматки не рвуть. Нічого собі помилка! І куди світ котиться?!
Напевно, я міг би йому пояснити, куди, але не став. Хотів запропонувати йому грошей, щоб якось згладити провину, але він ударив мене по руці, й гроші полетіли на землю. Підібравши хвости, ми забралися.
Вже на дорозі Девідсон запитав:
— Ти впевнений, що все йде як треба?
— Припустімо, я можу помилитися, — сердито відповів я, — але ти коли-небудь чув, щоб помилявся Старий?
— М-м-м... ні. Куди тепер?
— У студію стереомовлення. Там-то вже точно помилки не буде.
Службовець застави біля в'їзду в Де-Мойн гаявся і не піднімав бар'єр. Він перевірив по своїй записній книжці, глянув на наші номерні пластини й сказав:
— Шериф повідомив, що ця машина в розшуку. Давайте праворуч.
— Праворуч, так праворуч, — не став сперечатися я, дав футів тридцять назад і вичавив газ на повну. Машини в нас у Відділі й особливо міцні, й особливо потужні — що виявилося досить доречним: бар'єр теж зробили на совість. Минаючи заставу, я навіть не пригальмував.
— Вже цікаво, — мовив Девідсон трохи здивовано. — Ти як і раніше впевнений, що все відбувається, як треба?
— Досить базікати, — прикрикнув я. — І запам'ятаєте, ви, обидва: швидш за все, ми звідтіля не виберемося. Але ми зобов'язані зняти й передати все, що відбудеться.
— Як скажеш, бос.
Якщо нас хтось і переслідував, то я гнав так швидко, що всі переслідувачі залишилися позаду. Перед входом в студію машина різко загальмувала, ми вискочили й кинулися вперед. Отут вже не до м'яких методів "дядечка Чарлі". Ми просто влетіли в ліфт, я натиснув кнопку поверху, де розміщувався кабінет Барнса. Піднявшись ми залишили ліфт відкритим. Секретарка в приймальні спробувала нас зупинити, але ми, не звертаючи на неї уваги, рушили далі. Дівчата за іншими столами відірвалися від роботи й уп'ялися на нас. Я підійшов до дверей Барнса й смикнув за ручку. Замкнено. Я повернувся до його секретарки.
— Де Барнс?
— Вибачте, як мені доповісти? — Безпристрасно й чемно.
Я сковзнув поглядом по її плечах. Так і є, горб. Боже, подумав я, ну тепер-то вже напевно. Вона була тут, коли я вбив Барнса.
І перегнувшись через стіл я задер їй блузку.
Точно! Я не міг помилитися. Вже вдруге я дивився на живого паразита.
Вона пручалася, дряпалася і навіть намагалася мене вкусити. Я вдарив її по шиї, ледь не умазавшись в слимака, і вона обм'якла. Потім я тикнув її трьома пальцями в живіт, розвернув і закричав:
— Джарвісе! Крупний план!
Цей ідіот длубався в камері, повернувшись до мене своїм товстим задом, потім випрямився і сказав:
— Все. Накрилася.
— Лагодь! Швидко!
У дальньому кінці приймальні піднялася з-за столу стенографістка й вистрілила в камеру. Влучила, але Девідсон відразу зрізав її своїм променем. І немов за сигналом, відразу шість людей кинулися на нього. Зброї в них, схоже, не було, й вони просто навалилися на нього всі разом.
Я все ще тримав секретарку і стріляв з-за столу. Вловивши краєм ока якийсь рух, повернувся і побачив у дверях кабінету Барнса: "Барнса номер два". Я вистрілив йому в груди, щоб напевно зачепити паразита, який, без сумніву, сидів у нього на спині.
Девідсон стояв вже на ногах, а до нього повзла одна з друкарок, схоже, поранена. Він вистрілив їй в обличчя, і дівчина звалилася на підлогу. Наступний розряд пропалахкотів у мене майже над самим вухом.
— Дякую! — крикнув я. — Забираймося. Джарвісе, швидше!
Ліфт як і раніше стояв відчинений, і ми забігли в кабіну. Я тягнув на руках секретарку Барнса. Двері зачинилися, і ми поїхали вниз. Девідсон тремтів, Джарвіс стояв весь зблідлий.
— Спокійно. Ви стріляли не в людей. В тварюк, на зразок цієї, — сказав я, підняв секретарку, й глянув їй на спину.
Отут вже мені ледве погано не стало. Зразок, який я хотів доставити живцем, зник. Зісковзнув, очевидно, на підлогу і в метушні кудись втік, сховався.
— Джарвіс, ти хоч щось зняв?
Той похитав головою.
Там, де раніше сидів паразит, вся спина в дівчини була вкрита висипкою — немов безліч крихітних шпилькових уколів. Я опустив її на підлогу. Вона ще не отямилася, і ми залишили її в кабіні ліфту. В холі було все спокійно, і на шляху на вулицю будь-хто не намагався нас зупинити.
Біля машини стояв поліцейський і виписував повідомлення про штраф.
— Тут стоянка заборонена, приятелю, — сказав він, вручаючи мені папірець.
— Вибачте, — відповів я, розписався в квитанції і рвонув геть. Потім вибрав місце, де поменше транспорту, і злетів прямо з міської вулиці, встигнувши подумати, що за це поліцейський, напевно, випише мені ще один штраф. Набравши висоту, ми змінили номерні знаки й ідентифікаційний код. Старий все прораховує заздалегідь.