не на Одарію Трохимівпу, бо вона б Давндкові годилася в прабаби, товстою не була сама і, мабуть, не мала людного з предків до дванадцятого коліна (далі ж, як відомо, ніяка наука сиадковості не спроможна проникнути), та й взагалі за своєю зовнішністю не підходила під карпоярівський стереотип. Носила жіноче ім'я, але ніяких ознак жіночих на собі не мала. Смалила цигарки, як най-запеклішип курець-чоловік, але й від чоловічої половини роду людського не запозичила нічого привабливого: так, щось ніби вузька шершава дошка, а па ній довге, теж вузьке, плаття з сіруватого полотна, оздобленого машинною вишивкою, на кістлявих ногах чоловічі черевики сорок п'ятого розміру, на голові — якісь натяки на волосся, очі сховані за скельцями окулярів, голос в'їдливий, характер... Про характер нема мови. Одарія Трохимівпа прибула до Карпового Яру ще в далекі часи революційні, коли село разом з усіма своїми мешканцями було темне, як дьоготь, що ним дядьки квацювали свої чоботи, її власних знань тоді ніхто не міг перевірити й засвідчити, але однаково перевищувала вона всіх карпоярівців, і оте первісне почуття зверхності пронесла через усі роки, втримала в собі, зневажала навіть молодих учителів з'їхніми університетами й педінститутами, виробила для себе якусь особливу (вопа, мабуть, вважала її вельми інтелігентною) мову, замість "вони" казала "воні", замість "хлончик" — "хлончік", навіть таке типово українське слово, як "пшик" у неї стало "пшіком", за що карпоярівці незлобливо продражнилп вчительку Одарія-Пшік.
На превеликий жаль, наука не дає пам пічого вичерпного щодо прізвиськ, якими наділяють людей новсюди з щопайдавпіших часів. Мовчить про це Арістотель, нічого не казав Гегель, англійський піп Мальтус, який лякав загрозою перенаселення, теж якось не звернув уваги па це широко розповсюджене явище, сучаспі демографи, етнографи, структуралісти й катастрофісти теж чомусь мовчать, а тим часом процес називання людей за їхніми, сказати б, побічними ознаками, звичками, примхами, химерностями не припиняється, людина, мовби песвідомо борючись проти всемогутніх процесів знеособлення й інтогруванпя особистостей, якими загрожує цивілізація, протиставляє стихії й неокресленості світу не тільки своє власне, отримане від батьків ім'я, а ще й прізвисько — насмішкувате, добродушне, єхидне, злостиве. Сама людина не користується таким прізвиськом, часто вона й не знає про нього. Ало для оточеппя воно слугує мовби розпізнавальним знаком, свідченням людської багатомірності й пепересічності навіть там, де, здавалося б, маємо справу з безнадійною посередністю або іі нікчемністю.
Що ім'я? Його дають одразу по народженні, ще не знаючи головної суі пості цієї людппи. Це своєрідний реєстраційний номер, який повторюється в різпих людей так само, як неминуче повторюються цифри нашої десяткової системи в щонайбільших числах. Зате прізвисько неповторне, як і людська особистість.
Боронь божо бодай па мить припуститися думки про пересічність Одарії Трохпмівни! їй судилося зостатися в Карповому Яру назавжди людиною особливою, істотою загадковою і незвичайною, навіть слово "ишік", якпм її продражшшп, з часом втратило своє первіспе значення і перетворилося на щось мало пе іноземне.
Жила Одарія Трохимівна у великій власній хаті під червоною бляхою, з просторим дгрев'яппм ґанком, геть обплетеним дикпм виноградом. Полюбляла сидіти влітку цілими днями на гапку, ховаючись у зеленому затінку вппорослі, смалила цигарку за цигаркою, і з усіх щілип гапку, крізь зелепс плетиво плюща, диміло, як із смолокурні або з маленького пекла. Дикпм виноградом вона теж підкреслювала свою незвичайність, бо в селі піхто пе міг збагнути, яка користь від рослини, що зелеиіс, а не дає ні квіток, пі плодів! Навіть корова-ялівка може знадобитися па м'ясо, а це — создав бог і ніс висякав! Власне, Одарія Трохимівна майже нагадувала свої випорослі, була безплідною послідовно й уперто в усьому, хоч за що бралася. Викладаючи географію, не зважала па нові одкриття, в історії Греції школи пе йшла далі отого тирана ', через якого щороку передруковують шкільні підручники, щоразу змінюючи його ім'я, але ніяк не ЗНАХОДЯЧИ для нього цнотливого звучання. "Діті,— казала Одарія Трохимівна, дійшовши до злополучного пі-рапа.— Тут мі з вамі повинні зупинитися, бо чітати те вам негоже і я сама ніколи не чітала".
З підручниками завжди було сутужно, тому Одарія Трохимівна всіляко виховувала в своїх учнів шанобливе ставлення до книги, на уроках усі, хто мав підручники, повинні були тримати їх па партах розгорненими саме на тій сторінці, з якої читався урок або перевірялося домашнє завдання. За щонайменше забруднення, за підкреслювання й інші шкоди, завдавані підручникам, Одарія Трохимівна виробила розгалужену систему покарань, а надірвана сторінка, зігнута палітурка, сліди жпрпого борщу або й сала па книжці сприймалися Одарією Трохимівпою як явища, що трагічністю своєю дорівнювали загибелі Помпеї або зникненню Атлантиди. Гриша Левенець, вдавшись у свою матір, відзначався акуратністю в усьому, в поводженні з підручниками тож, Одарія Трохимівна часто хвалила його перед усіма і обіцяла, що з нього пеодмінно виросте "ідеальний хлопчік".
1 Шсісграт або Пізістрат.
Гриша йшов у своїх мріяннях і замірах набагато далі цього досить звуженого і не до кінця зрозумілого поняття "ідеального хлопчіка", він бачив себе великим мапдрівпиком, славетним географом, академіком усіх академій світу, дійсним членом телевізійного клубу кіномапдрівииків, помічником Тура Хейєрдала, консультантом доброго діда Шнейдерова і, яспа річ, романтиком, хоч це слово користувалося поиулярпістю'в Карповім Яру тільки серед наймолодшої частини населення, а старші в цьому питанні були солідарні з дядьком Зновобрать, який висунув майже науково визначення романтика стосовно до колгоспних умов: "Романтик — це те, що два кілограми хліба з'їдас, а лиш кілограм заробляє". Малися (й не без підстав) на увазі ті студенти, яких іноді присилали па поміч колгоспові для збирання кукурудзи і які справді через невмілість, а ще більше через нехіть з'їдали більше, ніж заробляли, та ще до того завдавали величезних спустошень серед дівчачої частини населення.