— Багато води збігло, відколи ми з тобою зустрілися вперше, старий, чи не так?
Роберт трохи насупився і кинув на нього погляд, який сторонній спостерігач назвав би настороженим.
— Я не знаю, що ви маєте на увазі. Наскільки я знаю, ми зустрілися вперше три чи чотири тижні тому, коли ви та ваша дружина зробили нам ласку, завітавши до нас на ланч.
— Кинь це, Бобе. Я знаю, що вже бачив тебе раніше. Спочатку я не міг пригадати, а потім мене мов блискавкою вдарило. Ти мив машини у тому гаражі біля Брутон-стріт, де я зазвичай тримав свою машину.
Капітан Форестьєр гучно засміявся:
— Мені шкода, але ви помиляєтесь. Я ще ніколи не чув нічого сміховиннішого.
— У мене напрочуд добра пам'ять, і я ніколи не забуваю обличчя. Закладаюсь, що ти мене також не забув. Ти отримав від мене чимало півкрон, які я тобі давав за те, що ти забереш мою машину від моєї квартири, коли мені ліньки було завозити її до гаража самому.
— Це повна нісенітниця. Я ніколи в житті вас не бачив до того, як ви прийшли до мого дому.
Гарді весело всміхнувся:
— Знаєш, я завжди захоплювався "кодаком". У мене багато альбомів з фотокартками, які я зробив в той чи інший час. Що ти скажеш на те, що я знайшов фотокартку, де ти стоїш біля двохмісного авто, яке я тоді тільки придбав? Ти таки дуже гарно виглядав у ті часи, навіть коли на тобі був комбінезон і твоє обличчя не було таким чистим. Зрозуміло, що ти потовстішав, твоє волосся сиве і в тебе вуса, але ти той самий. Я не помиляюсь.
Капітан Форестьєр подивився на нього прохолодно:
— Напевно, ви помилилися через випадкову схожість. Ви давали свої півкрони комусь іншому.
— Добре, а де ж ти тоді був, якщо ти не мив машини в брутонському гаражі між 1913 і 1914 роком?
— Я був в Індії.
— Зі своїм полком? — спитав Фред Гард, знову посміхнувшись.
— Я там полював.
— Ти брехун.
Роберт почервонів:
— Це не те місце, де можна битися, але якщо ви гадаєте, що я залишусь тут, щоб мене ображала така п'яна свиня, як ви, то ви помиляєтесь.
— Чи не хотів би ти почути, що я ще про тебе знаю? Ти знаєш, коли починаєш пригадувати, то можеш згадати так багато, і я також згадав багато речей.
— Мене це зовсім не цікавить. Я повторюю, що ви абсолютно помиляєтесь. Ви сплутали мене з кимсь іншим.
Але він не зробив ніякої спроби піти.
— Ти був схильний до байдикування ще в ті часи. Я пам'ятаю одного разу, коли я збирався зрання виїхати на природу, я наказав тобі помити мою машину до дев'ятої години і вона була не готова, тому я зчинив галас, і старий Томпсон сказав мені тоді, що твій батько був його приятелем і що він узяв тебе з дому для бідних, тому що ти був у такому жахливому становищі. Твій батько був винним офіціантом в одному з клубів, Вайтсі[7] чи Бруксі[8], я забув в якому, і ти також там служив, коли треба було щось пособити. Ти був зарахований у Колдстрімський полк[9], якщо я не помиляюсь, а якийсь чоловік викупив тебе і зробив своїм служником.
— Це суперфантастично,— сказав Роберт зневажливо.
— І я пам'ятаю, коли я одного разу приїхав у відпустку і пішов у гараж, то старий Томпсон розповів мені, що тебе зарахували до A. S. С[10]. Ти не збирався ризикувати своїм життям більше, ніж треба, чи не так? Ти розповідав їм побрехеньки, правда, з усіма тими оповідками, які я чув про твою хоробрість в траншеях? Я гадаю, ти отримав офіцерське звання, чи це теж вигадка?
— Зрозуміло, я отримав звання офіцера.
— Так, багацько різних диваків отримали його в ті часи, це відомо, старий. Якщо це сталося в А. S. С., то я б на твоєму місці не вдягав краватку гвардійців.
Капітан Форестьєр машинально простяг руку до своєї краватки, а Фред Гарді, який спостерігав за ним своїми насмішкуватими очима, був упевнений, що, незважаючи на свою засмаглість, він зблід.
— Це вас не стосується, яку краватку я вдягаю.
— Не треба ображатися, старий, навіщо сперечатися? Я знаю про тебе все, але я не збираюсь тебе виказувати, тому чом би тобі і не зізнатися?
— Мені нема в чому зізнаватися. Я кажу вам, що це все якась помилка, і я мушу вас попередити: якщо дізнаюся, що ви розповідаєте про мене цю брехню, я негайно розпочну проти вас у суді справу про наклеп.
— Облиш це, Бобе. Я не збираюсь розповсюджувати про тебе ніякі плітки. Ти думаєш, мені це треба? Я гадаю, що уся ця історія більше схожа на жарт. Я нічого не маю проти тебе. Я сам був трохи шукачем пригод; мені подобається, як ти провадиш весь цей грандіозний блеф. Почати, як хлопчик на побігеньках, потім стати рядовим, служником і мити машини; і ось, нарешті, ти справжній джентльмен, з гарним будинком, розважаєш усіх заможних гультіпак на Рив'єрі, перемагаєш на змаганнях з гольфу, ти — віце-президент яхт-клубу, і я не знаю, чого ще. Ти Не-а-би-що у Каннах, в цьому нема сумніву. Це грандіозно. В мене було декілька ризикованих справ свого часу, але мені далеко до тебе, старий, я знімаю перед тобою свого капелюха.
— Якби ж то я заслуговував на ваші компліменти! Але це не так. Мій батько служив у кінноті в Індії, і я принаймні народився джентльменом. Може, я і не зробив дуже доброї кар'єри, але мені немає чого соромитися.
— Гей, облиш це, Бобе. Я нічого не розплескаю, ти знаєш, навіть моїй старій. Я ніколи не кажу жінкам того, чого вони не знали без мене. Повір мені, я вскочив би ще і не в такі халепи, якби я не зробив це правилом. Я гадаю, тобі добре було б мати поруч когось, з ким ти міг би бути самим собою. Невже це не втомлює: ніколи не знімати маску? Це безглуздо з твого боку — тримати мене на відстані. Я такий же негідник, як і ти, старий. Це правда, я баронет і землевласник, але я бував у досить скрутних обставинах свого часу, і мене дивує, шо я не потрапив до в'язниці.
— Це дивує і багатьох інших людей.
Фред Гарді зареготав:
— Тут ти маєш рацію, старий. Але все одно, якщо ти не заперечуєш, я гадаю, це було трохи жорстоко з твого боку — сказати своїй дружині, шо я погана компанія.
— Я ніколи такого не казав.
— Ні, ти це зробив. Вона хороша жінка, але трохи балакуча, чи я помиляюсь?
— Я не налаштований обговорювати мою дружину з такою людиною, як ви,— сказав капітан Форестьєр прохолодно.