– Дон Ґефні, – назвався джентльмен у червоній сорочці. На обличчі у нього було таке ж безмежне здивування, яке відчував Браян.
– Дякую, – кивнув Нік. Він все ще тримав Під Горла за носа тим дивовижним затиском, і Браян уже бачив цівку крові, що потягнулася з однієї з прищемлених ніздрів.
Нік підтягнув парубка ближче і заговорив душевним, теплим тоном:
– Тут містер Ґефні, він буде вашим конвоїром. Щойно прибудете в пасажирський салон, мій придуркуватий друже, ви займете своє місце і міцно замкнете в себе на животі ремінь безпеки. Пізніше, коли оцей капітан, який тут стоїть, упевниться в тому, що нам не загрожує влетіти в гору, в будівлю чи в якийсь інший літак, у нас з'явиться можливість обговорити поточну ситуацію більш детально. Отже, на даний час ваша участь не є необхідною. Ви все зрозуміли з того, що я вам пояснив?
Під Горло видав страдницьке, гнівне ревіння.
– Якщо ви зрозуміли, прошу, зробіть мені ласку, подайте знак піднятими великими пальцями.
Під Горло підняв один великий палець. Ніготь на ньому, як помітив Браян, був манікюрно доглянутим.
– Добре, – промовив Нік. – І ще одне. Коли я відпущу вашого носа, ви можете відчувати бажання помститися. Це нормальне почуття. А от давати вихід цьому почуттю було б жахливою помилкою. Я хочу, щоб ви запам'ятали, – те, що я зробив з вашим носом, я можу так само легко зробити з вашими яєчками. Правду кажучи, я можу накрутити їх такою пружиною, що ви фактично пурхатимете по всьому салону, як дитячий літачок. Я очікую, що ви підете звідси з містером…
Він запитально подивився на чоловіка в червоній сорочці.
– Ґефні, – повторив чоловік у червоній сорочці.
– Так, Ґефні. Перепрошую. Я очікую, що ви підете звідси з містером Ґефні. Ви не будете заперечувати. Ви не впадатимете в гріх контраргументації. Фактично, якщо ви скажете бодай єдине слово, ви опинитеся в ролі дослідника незвіданих вами досі глибин болю. Підніміть великі пальці, якщо ви все зрозуміли.
Під Горло заворушив великим пальцем так завзято, що якусь мить був схожим на автостопника з діареєю.
– Зараз же! – промовив Нік і відпустив Під Горлового носа.
Під Горло відступив на крок, втупившись у Ніка лютими й розгубленими очима – він скидався на кота, щойно облитого відром холодної води. Щодо самої люті, вона залишила Браяна незворушним. Але та розгубленість змусила його відчути певний жаль до Під Горла. Він і сам почувався дуже розгубленим.
Під Горло підняв руку собі до носа, перевіряючи, чи той все ще на місці. Вузенькі цівки крові, не ширші за відривну стрічку на сигаретній пачці, збігали в нього з обох ніздрів. Кров залишилась у нього на пальцях, і він дивився собі на пучки, не ймучи віри. Він було розтулив рота.
– Містере, я не став би, – мовив Дон Ґефнер. – Парубок попередив серйозно. Краще ходімо зі мною.
Він узяв Під Горла за руку. Якусь мить Під Горло опирався делікатній тязі Ґефні. Він було знову розтулив рота.
– Погана ідея, – сказала йому дівчина, що була нібито під кайфом.
Під Горло стулив рота і дозволив Ґефні повести себе назад, у кінець секції першого класу. Він озирнувся раз через плече – очі вирячені, ошелешені, – а потім знову приклав пальці собі під носа.
Тим часом, Нік втратив до цієї людини будь-який інтерес. Він вдивлявся крізь один з ілюмінаторів.
– Схоже на те, що ми над Скелястими горами, – сказав він. – І, як здається, ми на досить безпечній висоті.
Браян і собі недовго поглянув. Так, на вигляд, там були Скелясті гори, десь близько центру хребта. На його око, висота приблизно 35 000 футів. Майже та, про яку йому казала Мелані Тревор. Отже, з цим у них все гаразд… поки що, принаймні.
– Ходімо, – покликав він. – Допоможете мені зламати ці двері.
Нік приєднався до нього перед дверима.
– Браяне, я побуду капітаном цієї частини нашої операції? Маю деякий досвід.
– Будьте ласкаві.
Браян вловив себе на тому, що загадується – яким саме чином Нік набув досвіду у викручуванні носів і зламуванні дверей. Він мав припущення, що там якась довга історія.
– Корисно було б знати, чи дуже міцний тут замок, – сказав Нік. – Якщо ми натиснемо занадто сильно, нас може катапультувати прямо в кабіну. А мені не хотілося б вдаритись об щось, що не витримає удару.
– Я не знаю, – чесно відповів Браян. – Хоча не думаю, щоб він був якимсь надзвичайно міцним.
– Гаразд, – мовив Нік. – Поверніться обличчям до мене, ви б'єте у двері правим плечем, я – лівим.
Браян зробив, як було сказано.
– Я рахуватиму. Вдаримо на рахунок три. Підігніть ноги, коли ми кинемося; у нас більше шансів вибити замок, якщо ми поцілимо у двері трохи нижче. Не бийте з усієї сили. Приблизно вполовину. Якщо цього буде недостатньо, ми завжди можемо повторити знову. Зрозуміло?
– Зрозуміло.
Дівчина, що, здавалося, вже майже цілком очуняла і тепер мала більш притомний вигляд, запитала:
– Мені не варто думати, що вони залишили ключа під килимком чи ще десь, еге ж?
Нік подивився на неї, вражений, а потім знову на Браяна:
– А дійсно, ключа, часом, не ховають в якомусь місці?
Браян похитав головою:
– Боюся, ні. Це засіб убезпечення проти терористів.
– Звичайно, – кивнув Нік. – Звичайно, так і є. – Він поглянув на дівчину і підморгнув. – Але голова у вас все одно метикувата.
Дівчина йому невпевнено посміхнулася.
Нік знову обернувся до Браяна:
– Отже, готові?
– Готовий.
– Зараз же. Один… два… три!
Вони ринулись на двері, впіймавши досконалу синхронізацію за мить до того, як у них вдаритись, і двері з абсурдною легкістю прочинилися.
Там, між сервісною секцією і кабіною, була маленька приступочка – щонайменше, дюйми за три нижча проти того, щоб її вважати сходинкою. Браян вдарився об неї краєм туфлі і впав би боком у кабіну, якби Нік не вхопив його за плече. Чоловік цей був прудкий, як кіт.
– Зараз же, – промовив він радше до себе, ніж до Браяна. – Нумо, просто подивимося, з чим ми тут маємо справу, авжеж?
5
Кабіна була порожньою. Від погляду в неї у Браяна гусячою шкірою взялися шия і руки. Звісно, просто чудово знати, що "Боїнг-767", користуючись інформацією запрограмованою в його інерціальну навігаційну систему, може летіти на автопілоті тисячі миль – Браян і сам налітав таким чином бозна-скільки миль, – але зовсім інше відчуття: побачити два пусті крісла. Саме від цього він і закляк. За всю свою кар'єру Браян ніколи не бачив цілком порожньої пілотської кабіни під час польоту.