Щонайменше шістдесят окулярів. У залізних оправах, у рогових оправах, у золотих оправах. Були там окуляри поважні й плохенькі, і окуляри з поцяцькованими стразами дужками. "Рей-Бени", "Полароїди", "Фостер-Ґранти"[64].
Пряжки від ременів, службові значки й відзнаки і купи монет. Жодних банкнот, хоча легко набралось би сотні чотири доларів четвертаками, даймами, нікелями й пенні. Портмоне – не так багато портмоне, як жіночих сумочок, але все одно з добру дюжину, від шкуратяних до пластикових. Кишенькові ножі. З десяток кишенькових калькуляторів.
І химерніші речі. Алберт підняв пластиковий циліндр тілесного кольору і вивчав його з півхвилини, перш ніж вирішив, що це таки дійсно ділдо, і поспішно поклав його назад. Знайшлася якась маленька золота ложечка на тоненькому золотому ланцюжку. Де-не-де на кріслах і на підлозі виднілися яскраві металеві крапельки, переважно сріблясті, але деякі золоті. Він підібрав парочку таких цяток, щоб перевірити здогадку свого враженого розуму: там було декілька коронок, але здебільшого зубні пломби. А в одному з задніх рядів він підібрав два крихітні сталеві стрижні. Він дивився на них кілька секунд, перш ніж зрозумів, що це хірургічні штифти, які, замість лежати на підлозі майже порожнього авіалайнера, мусили б міститися в плечі або в коліні якогось пасажира.
Алберт виявив ще одного пасажира – розпластаного на двох сидіннях в найостаннішому ряду молодого бороданя, який гучно хропів і тхнув, як броварня.
За два крісла звідти він знайшов якийсь прилад, схожий на імплантат-кардіостимулятор.
Алберт стояв у задній частині літака і дивився вперед – крізь довгу, порожню трубу його фюзеляжу.
– Що це за херня тут коїться? – стиха запитав він тремтячим голосом.
4
– Я бажаю знати, що тут відбувається! – голосно проказав чоловік у светрі під горло.
Він увійшов до сервісної секції в голові першого класу, наче корпоративний рейдер, що прибув примусово захоплювати якусь компанію.
– Наразі? Ми якраз збираємося зламати замок у цих дверях, – сказав Нік Гопвел, проймаючи Під Горла оптимістичним поглядом. – Схоже, що екіпаж усунувся разом з рештою людей, але нам все одно пощастило. Оцей мій новий знайомий, він саме пілот, котрому якраз трапилося летіти дармовим пасажиром, і…
– Хтось тут дійсно є даремним, авжеж, – заявив Під Горло, – і я маю намір з'ясувати, хто саме, повірте мені.
Він проштовхнувся повз Ніка, не подарувавши йому й позирку, і впритул втупився в лице Браяну, агресивний, як той профі-бейсболіст, що лається з арбітром.
– Ви працюєте на "Американську гідність", приятелю?
– Так, – сказав Браян. – Але чому б нам це зараз не відкласти, сер? Важливим є те, що…
– Я скажу вам, що є важливим! – закричав Під Горло.
Серпанок дрібних крапель слини посіявся на щоках Браяна, і він мусив задавити раптовий і навдивовижу потужний імпульс стиснути в руках шию цього хамла й побачити, як далеко він скрутить йому голову, перш ніж там, усередині, щось трісне.
– У мене на дев'яту ранку призначено зустріч у "Пруденційному центрі"[65] з представниками "Бенкерз інтернешенал"! Рівно о дев'ятій годині! Я правомірно забронював собі місце на рейсі цієї авіакомпанії і не маю наміру запізнюватися на мою зустріч! Я бажаю отримати відповіді на три питання: хто, поки я спав, санкціонував незаплановану посадку цього лайнера; де було зроблено ту посадку і чому її було зроблено!
– Ви коли-небудь дивилися "Зоряний Шлях"[66]? – зненацька запитав Нік Гопвел.
З прилитою до лиця злою кров'ю Під Горло різко обернувся. Вираз його проказував, що він вважає цього англійця безперечно божевільним.
– Про що це ви таке збіса патякаєте?
– Чудесна американська телепередача, – сказав Нік. – Науково-фантастична. Дослідження чужих нових світів, як той, що, вочевидь, існує у вашій голові. І якщо ви, клятий ідіот, зараз же не заглобите вашу пельку, я продемонструю вам своє володіння знаменитим Вулканським усипляючим придушенням містера Спока[67].
– Ви не можете говорити зі мною таким чином! – наїжачився Під Горло. – Знаєте, хто я такий?
– Звичайно, – кивнув Нік. – Ви зловредне дрібне мудило, яке переплутало свій посадковий квиток на цей літак з документом, що оголошує вас Гранд-Великим Цабе Творіння. А ще ви жахливо наляканий. Це не зашкодить, але ви постали на заваді.
Обличчя парубка Під Горло вже так налилося кров'ю, аж Браян почав побоюватися, що в того зараз вибухне голова. Давно він дивився якийсь фільм, де так трапилося. У реальному житті йому не хотілося такого побачити.
– Ви не можете говорити зі мною таким чином! Ви навіть не американський громадянин!
Нік Гопвел рухався так швидко, що Браян майже не бачив, як це відбулося.
Ось лише щойно чоловік у светрі під горло кричав Ніку в обличчя, тимчасом як Нік розслаблено стояв поруч Браяна, опустивши руки собі вздовж стегон у напрасованих джинсах. А вже за мить ніс містера Під Горла міцно впіймався між великим і вказівним пальцями Нікової правої руки.
Під Горло спробував вирватись. Пальці Ніка стислися… а потім злегка крутнулася його рука, тим порухом, яким людина затягує шуруп або заводить будильник. І Під Горло заревів.
– Я можу його зламати, – ласкаво промовив Нік. – Нема нічого легшого у світі, повірте мені.
Під Горло спробував смикнутися назад. Його руки безпорадно ляпали по Ніковому передпліччю. Нік крутнув знову, і Під Горло знову заревів.
– Не думаю, що ви мене почули. Я можу його зламати. Ви це розумієте? Подайте знак, якщо розумієте.
Він утретє крутнув Під Горлу носа.
Під Горло не просто заревів цього разу, він заверещав.
– Вау, нічого собі, – озвалася поза ними та дівчина з причмеленим виглядом. – Тут комусь тхне.
– Я не маю часу на обговорення ваших ділових зустрічей, – ласкаво проказував Нік до Під Горла. – Так само, як не маю часу на врегулювання чиєїсь істерики, замаскованої під агресію. У нас тут певна неприємна, хитросплетена ситуація. Ви, сер, безумовно не є частиною її рішення, і в будь-якому випадку я не маю анінайменшого наміру дозволяти вам стати частиною проблеми. А отже, я відправляю вас назад до пасажирського салону. Цей джентльмен у червоній сорочці…