вона й не подумала; якийсь люд, може, ховається, та ще нападуть; це ж не близька тобі дорога; "не піду"; вони про того чорта ще чули не раз; йому показали, де можна переночувати; вдова сама там жила, але вже немолода; от він стукає, жінка відчиняє; "що вам треба" питається; "а спати прийшов"; та перелякалася, хреститься; "я вже стара" каже "йди собі"; "ні, давай подивлюся"; ну, куди йти, що ти будеш серед ночі робити; вивів на подвір'я, став роздивлятися проти місяця; "ні" каже "так нічого не видно, пішли в хату"; давай до каганця; Боже, поки кресалом іскру добула, щоб вата затлілася; подивився до вогню; "сойдьот" сказав; полягали вони, а на другий день вдова розказувала, як він руку поклав їй під голову і так вони цілу ніч проспали; скоро й Гриць вернувся; де його тільки носило; проте знав, що тут трапилося; "що у вас тут таке" ще й з ревністю, наче вона винувата; "не піду я більше в ту хату, буду в батька" сказала йому як одрубала, —
була б уже синові повірила, та він усе щось "історія", "доля", — не минає його ця лиха година
"перевідайте-но якось, сестро" чутно ще їй допірішній голос, — наче вона за ворітьми малою десь-то на пісочку хмарки вимальовує соломинкою, й це над головою покликало чиїмсь таким голосом. От ще й не так: як-то пізніше; біжать вони з матір'ю серед ночі на постріл; і вона біля клуні вперлася ногою у кров. "За межу" чула вона від сусідів. Тих меж уже скоро не мало бути, а вони всеоднак "за межу". Так той голос, — нікуди б не виходила з цього обійстя
що страх чи де-інша якась там лихість; от так би й вона синові звідала своє геть давніше. Боїшся ну звісточки з-за межі цього
7(34) травня з п'ятої години почалася злива і гроза до пів на восьму йшов дощ 10(27) травня Віті день народження 12(29) травня чотири тижні од Пасхи 13(30) травня дощ 18(5) травня дощ був 22(9) травня Николая празник 23(10) травня Вознесіння холодно вітер дощ з десятої ранку до третьої години
26(13) травня град і дощ
27(14) травня до обід похмуро після обід сонце
30(17) травня день народження Маринки і Оксанки
19(6) червня помер маршал Жуков 21(8) червня хоронили
23(10) червня після обід дощ
25(12) червня Гриша Сологуб помер об однадцятій годині ночі
27(14) червня хоронили Гришу 28(15) червня дощ малий
12(29) липня Петра Павла
14(1) липня день теплий
2(20) серпня Іллі пророка празник побризкав ввечері дощ
3(21) серпня день народження Толі 9(27) серпня Рая померла Коряченкова
тимчасового притулку. Але нема пам'яті ніяк на все; та й така тобі історія ще й доля. Призвичаєно до чогось, та й бійсь на інше що відкривати душу. Тільки й того одного, що над головою голос, нічий, ні до кого, нізвідки
"батько, мати, чоловік, син — (всеньке життя вміщається між вимовленими будь-яким з цих слів і тим, що лунало досі вже як вирок) — вдома?"
одненька втіха, цей притулок, хата, що її позбулася за цей вік не вона одна; фортеця; і виднота, як не ховайся, і спитають
ці, пізніші, понаучувалися мати житло й не мати хати. Так собі страх і притулок розділили й найди-но їх одного з другим у цьому світі. Але й страх без кінця і краю, і вештаються примарами. То ти собі втрималася між першим, "син", і другим, "вдома", словами
шукають хати, нема відома якої, та й познаходять, а то ні, й довідаються не про затишок, рай, страх, — у безвість таку вступить душа
трунами геть такими повимощувано уздовж вулиць; та й хати, кажи. І як ти собі бігла малою, невсилі глянути, де чия хата чи хто де стоїть, бо так страшно й довго на тебе поглянуть, — до якоїсь так роботи або до матері в поле, — то це ще страшніш. Тільки виглянеш в той чи в який бік. Хай би ніде тако нічого
примариться не знати з якого дива рай самоти, рай дитинства, коли ще не питано над головою, чи хто вдома, коли хоч і кожен листочок в росі обцілувала б на груші, і шкода було топтати високу травичку в садку, а вибиралася, де нижча. Та все ж питають над головою, кидаючи тінь на твої візеруночки на піску, і вступає у душу страх, щоб не одлучатися вже ніколи. Та й йому передалася ця мука, що він дошукується цеї хати та й думає, буцім йому буде рай
як вони ж трунами поробилися, та й таке тобі буде життя по цих розвалюхах, — ні муки вперед щось подумати й жити, а от утіха. й радість з минулим конати
сама собі смішна; пальці кулаками зімкнула й познаходила їм затишок у кишенях куценького піджачика, таку обнову справила зі скрутня німецької тканини, що не пішов на спродаж, коли довелося покривати чоловікову нестачу на молочарні. Й така воля з затишком укупі на порожньому перед обідом подвір'ї: завмерти десь у кутку й ані руш; ворухнешся-но, і вже цей світ обертається, і десь колесо рипне в провулку, мовби вертаються якісь хазяї з усенького світу додоми, до цього принишклого двору, і знати ж, що вертання це несправдешнє, і подвір'я немов намарене, і хазяї ті, невидні з най-
ближчих вуличок, тільки страх навіюють; буцім от ждеш цілий вік, що сам страх у людській подобі вигулькне, наблизиться й вимовить самим поглядом: то це ти тут. І тим-то й згоряєш од невідомості всеньке життя, бо то не чужими на тебе гляне, а сама твоя подоба, відбита в інших світах, озове-ться цим поглядом до тебе. Та й збирайся, нема чого тут
боялася ще з давнини, як ранок, потикатися на цей бік хати; діждешся, як сонетко висвітить аж під стріху, нагріє до сухості полушплену руду глину на стіні, і втопишся п'ятами в скушпелену курми землю в я^щі, а руки позаводиш за спину, та й в цьому світі, як в кубельці; кожну соломинку вималюєш зором у стрісі; трубочки солом'яні й собі немов розпукуються од тепла, сухі-шають на очах. Вдихни злегенька, й то вже чути цей-го пилючаний дух старих снопків зі злежаним і вишмульганим острішком
хай там грязніше у вуличці ще десь з учора — незатишні ступаки, вогкі лати з позеленню, — а це жди, як при страті: вродиться майво таке із сонця й гіллячок. Аж квіткою такою охопить ріг хати, до якого боязко приступати, бо з тієї стіни з одним віконцем що вже світу якогось новішого й страшнішого тож. Куди ти мене, світло, приведеш, — любила згадувати ще з тих часів: чи там якась дивовижа з того боку хати й світу, чи знов жах та кров. Ото тобі й мудрість усенька, що сповнена душа знанням усіх боків хати, й така тобі неминучість, що закостеній і наджидай давно відомого страху, такий дід бородатий і геть лисий вигулькне однаково де, — куточок що вширшк, що завдовжк утратив свою глибокість і дальність