30(17) березня
теплого Олекси сонце
і надвечір хмарно
31(18) березня
зранку дощик
до 12 години вітер
похмуро
1(19) квітня зранку мороз вдень сонячно вітер
2(20) квітня зранку мороз вдень сонячно 3(21) квітня маленький мороз 4(22) квітня зранку дощик трошки покрапотів тихо похмуро
5(23) квітня цілий день похмуро Вербна починається 6(24) квітня ранком морозець був вдень сонячно тепло тихо 7(25) квітня Благовіщення празник зранку морозець вдень сонячно вітер холодно
8(26) квітня сонячно до третьої години навечір похмуро 9(27) квітня зранку похмуро вдень сонце холодний вітер 10(28) квітня зранку мороз вдень вітер сонячно прохолодно 11(29) квітня зранку дощик сніжок проліта вдень сонячно і хмарилось Вербна сьогодні
12(30) квітня мороз вдень сонце і хмарно білий тиждень починається 13(31) квітня зранку дощик був вдень хмарно і сонце показувалося
тимуть кожде свій приплід від заблуканих й все ж своїх завойовників; га-ле-ж ми вже такі поінакшілі, так хитруємо у навмінні пожити от-цим-от життям, аж те все дотеперішнє нам і не в-гадці, але хитрозизий позирк з-інакшілих душ продирає й пече і не здогадом, і не натяком, — ми тут всього набулися, а де ж то та воля і час задля нас і про нас, бо не ми пам'ятаємо, а то нами якась лиховина водить і корчить нам лице. У засідках кладовищенських біло-чорними примарами назиратиме щось найкоханіше і найстрашніше, бо то ні псу, і не страхові у подобі стовпа не подужати такого вистежування, бо світ спотребляє що хоч, а лишає спотреблене все на нас, й це ми такі мудрі, й такі вояки, а ще й у припилених вдежах, аж кожного в трем кидає — з яких то віків; і це ми такі, що усі світи сталагунилися тут, та ні їден не признається до що-іншого, а все вабить їх у рідні світи, звідки рід і приплід; то так уже ж тут привітано всіх, а й така воля на приїжджання і від'їжджання, що де то ті всі, що так хтіли гуртами рушати, а це ані жадного.
Чось позамикувані брами й ворота, і двери набухлі с-по-низів трухлявими купками з-під ломів уламуються, — ратуйте, люди, чи це нас уже позамикувано на вічнеє царство, чи ми з-серединів не налапаємо защіпок! але ж так достуковуються що-гучніш, і гулом земля захитовується; було так у ті віки передніші, що товар ревом сповняв землю, а коні вибивали в гонитві не те що городину, а дерева зрепували, і бійсь було вийти і нокнути з крумкою хліба чи жменечкого вівса. Й що ж ти докажеш, як це не спомин жахів вікових, а це втипірішнє так затьмарює куйовдженням денного та нічного, аж не скажи: це ніч, це день; хутори спалені виставляються над лісами такими вежами, каміняними проглибами заманюють у світ нутряний такого мов царства, що всяк його дошуковувався віками; от-це тобі вік залізяний і камінний, водно-ж і посріблений, і деревний. Ну та це мов як знак рушати такими новішими дорогами, що тепер вигорблюються над тими старішими, які знані у-пам'ятку й ввіч, а страчається сила та й умисел на рушання, і так каже щось, як позамітувано снігами не-в-пору і позамикувано, мов це самим неохочість, і не достукаються ті зсередини і знадвору, бо впізнаванню не збутися, — от як не хотіли дораніш признаватися; і голос той, як він з-віків чувся, так то й тепер своїм удається, аж не знати, хто з ким хитрує чи мудрістю якою хоче обдарувати: не-в-зимно й не-в-тепло у душах засновується сон віку. І свято рушань, і виглядувань, і вибігань — бо знов яке-де весілля, чи війни, а чи кого ведуть, чи везуть — сном обватнює ці оселі вікові; але новини
все чутнішають, — то мов-то молочар замикають, бо в молоці отрута, і Маруся зачеп-люється порожнім битончиком за штахети, гіллячка, і Марія з поминальним, з тими ресторанними наїдками обходить подвір'ями, а нікому в руки втулити а й крихти, і так на столиках, на лавчинах полишує, й не чутно "вічная пам'ять"; то десь-то ж мало дзвонити або й ці музики по цій ще одній душі, але де-е-е, — згомоняється сама думка про похорон, поминання; а й так тобі, Любко, в'їдається заздрість, що не поспіти на хутір до й ще-з-одної полишеної хати, а та-а-к навтішу-валася, що перша од Марти закуйовдить на пів села своє поминання, так розхристувалася перед кождим п'яницею — вбийте мене, вбивайте, бо в мене й довідка є, бо мені більш не тра як два на півтора; і хай тоді замирюються наїжджі дочки і сестри на цих городах і побудовах, хай захазяйовують на проглиблених хоч на тріньки в чужі городи й садки межах, — ну, то вони-то над'їдуть і загризуться на невпотребі, бо ж то був хазяїн на всі землі, а це хазяїв більш як землі на хазяювання. Лишаються городи й садки-мішаниця горбами, і люцька душенька, на-охотувавшись в неволі з чужого умислу і статками, і пекельним змаганням за все жебрацьке надбане, одлітає з янголами скоріш, як бувало; ще-но небіжчиця в хаті, а вже довкола не жалоба і послух, а метушня з гризнею навпереміш, аби потім і те жебрацьке заквітувало-зареп'яшіло в недогляді, — так мов вертається не-наше не-комусь. То коли це-ж-но почалося, що нас так допитувано невидкими вже допитувачами, а нам не в пам'ятку мова одповідання, — небіжчики мов непотріб одлежують, а нам у тривалішій смерті пробувати, бо замало переду-миральних підписувань на паперах про
14(1) квітня прохолодно вітер сонячно хмарно 15(2) квітня похмуро дощик ледь крапотів 16(3) квітня похмуро вночі дощ 17(4) квітня дощик похмуро 18(5) квітня Пасха сонце зранку до обід ясно і з обід хмарно 20(7) квітня похмуро дощ 21(8) квітня сонце і хмарно 22(9) квітня похмуро вітер холодно 23(10) квітня похмуро вітер холодно
1982
1(19) січня похмуро з трьох годин вияснилось 2(20) січня похмуро ввечері з чотирьох дощ 3(21) січня похмуро тихо 4(22) січня похмуро вітер холодно
5(23) січня зночі дощ і вранці а вдень хмарно і сонце показувалось 6(24) січня ясно з годин трьох а на вечір затягло Святий вечір
7(25) січня Різдво ясно до обід а з обід мокрий сніг а вночі мороз міцний а вранці вітер
8(26) січня сонячно вранці вітер мороз вдень сонце і хмарно холодно вітер
власність, бо дошки виписуватимуть не про потребу похороніння, не про довжину тіла, аби легенько небіжчикові злягти в домовину, — якісь допитування та пересвари: а чого з рушником та хлібиною навстріч окупантам виходили, а ми по льохах та лісах віки жаху пересиджували, то нам знов на розбудові віку цього бовваніти, а ви й так пересидите у плеканні думки, що, бач, світові тіки й розгадуй; а — діти чом це мудріші за наших, та мудрістю городи сповняють, де їх не ждуть, а туто заробляти не хтять при худобі й полях, чи ж то вами так вже зароблено і одроблено, аж на право своє здобулися анеабияке, ми ще ж тут не допевнилися, котрі винуваті, а які ні. Та цим голосам набиратись луни, а впину їм не бувати, а луна й є голос, і не збутись його, таке царствіє на мовчання, аби луна луні одказувала на ще йнакшу луну; то чи ми відповідей не знали, як нас запитувано коли було, а чи й не потребується їх од віків запитувань. Але ж то так тяму запосідає удаване незнання, — ще ж маємо голос, хоч і не право, й то так випольовують де який вчується голосом; як то ці бідовіші, через ліс, хтіли мати сільраду та школу, та аби який автобус доходжав хоч раз на віку, то довпи-сували і мертвих на скількість нужденну й на право свого врядуван-ня; то знали ж; а це вписуй не вписуй, — кожне живе а під таким наглядом, бійсь з хати виткнутись; ви нам тіки паспорти віддайте, а приходити вам не треба. Вони, бач, самі розберуться, хто винуватий; вони наших катів і жертви тож наші помирять і так, бо скільки тих революцій не переживай, а це знов не йнакше як нова революція, і хочеш мати солярки на усе гуртове хазяйство, то прийди на цих співаків, що хто кому сват, а хто кум, так вони вболівають за нову для нас власть, — бо ця вже щось та надбає. А де ж та солярка перетримувалася, чого ж її й так не дадуть; техніка оно іржавіє, ще цей рік посіють, а там — х-ге-ех; чого нитка хоче, платок каже. І цей вік не в гандж, — як то за революціями не поспівали, так тепереньки з похоронами не-в-лад виходить. Смерть потиху викошує що малих, що старшіших, не лишаючи й знаку на довший смуток; а все смуток такий, що хоч ми та живі, тра й цей час а-й такого одпоминання чи перебути, чи переглядіти; і смерть у якійсь-то інакшій подобі приходить, мов вітром заносить, мов шерхотом бляхи здалечини нагадає, та й знаєш. Не люцька справа теперішнє умируще й одспівуюче, — держава і церква порозділяли на себе героїв та й одспівують, і вже б то угомонився цей вік на притишеній гадці, що душі невдосталь і того возвишенного проживання, де б вона там не заблукувала, — вона насторожається