Двері старовинна, важка, зі світлого дуба. Нельсон і Пру стоять на майданчику третього поверху — тиша щільно накрила їх, немов ковпаком. Над головою по склу темного слухового вікна, затягнутого дротяною сіткою, барабанить дощ.
— Як і раніше вважаєш мене нікчемою? — запитує він.
— Нельсон, ну чому ти ніяк не повзрослеешь?
Товсті дерев'яні перила справа подвійний запаморочливої петлею спускаються вздовж двох маршів на перший поверх. Заглянувши вниз, Нельсон бачить кришки двох пластмасових контейнерів для сміття, що стоять в підвалі, далеко під ними. Пру нетерпляче обходить його зліва — він їй посатанів, і до того ж вона хоче якнайшвидше вибратися на повітря, — а він потім згадає, як вона штовхнула його своїм широким стегном і яка в ньому піднялася злість на цю її навмисну незграбність, але не згадає, НЕ штовхнув чи і він її — зовсім трошки, в помсту. Зліва біля сходів немає перил і штукатурка на стіні вся в дірках від цвяхів — мабуть, раніше там була дерев'яна обшивка, але її ліквідували при ремонті. Таким чином, коли Пру підвертає ногу на цих своїх високих танкетках, їй нема за що вхопитися; вона злегка скрикує, але бліде обличчя її залишається незворушним,як і в ті хвилини, коли, займаючись планеризмом, вона брала старт. Нельсон простягає руку, щоб схопити її за оксамитовий жакет, але Пру пролітає повз — ноги вже не тримають її; Нельсон бачить, як її обличчя ковзає на тлі дірочок від цвяхів, коли вона перевертається до стіни, намагаючись хоч за щось вхопитися, але хапатися нема за що. І вона летить боком, вниз головою, вдаряючись животом про окантовані металом ступені. Все відбувається так швидко, однак мозок Нельсона встигає зареєструвати послідовність відчуттів і почуттів: ось м'який оксамит жакета торкнувся його пальців, потім вона роздратовано штовхнула його стегном, потім він розлютився на важкі танкетки і на тих, хто відірвав перила від сходів, — все розклалося по поличках. Він чітко бачить темно-помаранчеве пляма, розповзається в її промежини, точно серцевина яскравого зеленого квітки,коли плаття здувається над її ногами. Вона охоплює себе руками, намагаючись уберегти своє летить вниз тіло, і, коли нарешті зупиняється на середині крутих сходів, рука у неї вивернута, туфля злетіла з ноги і висить на ремінці, голови не видно під розмітають масою чудових волосся, і велике тіло нерухомо.
А дощ м'яко постукує по склу слухового вікна. Крізь стіну чути музику з вечірки. Але мабуть, Пру впала з таким гуркотом, що двері світлого дуба відчиняються і навколо вже шумлять люди, у вухах же у Нельсона варто лише слабенький зойк Пру, коли вона полетіла вниз, — з таким звуком лопаються під ногою пластмасові іграшки, які дають дітям в ванну.
Манна Каша відчуває себе в лікарні точно риба в воді — жартує над сестрами і доглядальницями і, ніби не підвладний ніяким правилам веселий мікроб, пересувається по цьому білому світу в своїй чорній одежі. Він підходить до матусі Спрингер з таким виглядом, ніби збирається укласти її в обійми, але замість цього лише весело плескає по плечу. Дженіс і Гаррі він пустотливо посміхається, оголюючи дрібні зуби; до Нельсону звертає вмить посерьезневшее особа — тільки в очах ще стрибають живчики:
— Вона виглядає краще нікуди, ось тільки рука в гіпсі. Але і тут їй пощастило. Рука-то ліва.
— Вона лівша, — каже йому Нельсон. Малий бухтить і сутулиться від недосипу. Він пробув з Пру в лікарні з першої години ночі до третьої ранку і зараз, о пів на десяту, вже знову тут. У чверть на другу він дзвонив додому, але ніхто не підійшов до телефону, що відразу збільшило рахунок накопичених їм за двадцять років образ. Бабуся була вдома, але занадто вона стара і одурманені ліками, щоб чути уві сні телефон, а його батьки вирушили з Меркеттамі і Гаррісон в цей новий стриптиз на шосе 422, що за "Чотирма порами року", по дорозі на Потстаун, після чого ще заїхали до Меркеттам пропустити по стаканчику перед сном. Таким чином, сімейство дізналося новина лише о дев'ятій ранку, коли Нельсон, що заліз в порожню ліжко о пів на четверту, прокинувся. По дорозі в лікарню, сидячи в "мустангу" матері, він стверджував, що заснув,лише коли птахи вже почали чірікать.
— Які ще птахи? — зауважив Гаррі. — Вони ж всі полетіли на південь.
— Пап, не дошкуляє мене: як раз за нашим вікном живуть такі чорні птиці.
— Шпаки, — підказує Дженіс, прагнучи відновити мир.
— Так вони ж таки не цвірінькають, а пищать, — не вгамовується Гаррі. — Пищать, пищать.
— Тепер хіба не пізно світає? — перериває їх суперечка матуся Спрингер. Це постійна напруга між зятем і онуком забирає у неї останні сили.
А Гаррі дійсно дратує Нельсон — сидить поруч, весь ще пропахлий вчорашніми випивкою, очі червоні, з носа тече; Гаррі і сам мало спав і ще не прийшов до тями з похмілля. Він ледве утримується, щоб не сказати ще раз "пищать".
— Як це ви зуміли так швидко тут опинитися? — запитує він у лікарні Манну Кашу, щиро захоплюючись священиком. Можна скільки завгодно над ним знущатися, але малий справді маг-чарівник.
— Сама хвора закликала, — весело промовляє священик, зробивши крок в сторону і змахнувши при цьому на підлогу один з журналів, що лежать на низенькому столику: "День жінки", "Поля і річки". У лікарні, звичайно, не виписують "До відома споживачів". Деякий час тому там була надрукована зовсім вбивча стаття про вартість медичного обслуговування та фантастичних цінах на такі речі, як аспірин і таблетки від застуди. Манна Каша нагинається підняти журнал і, випроставшись, з працею переводить дух.
— Після того як милій жінці дали заспокійливого, — приймається він розповідати, — і вправили руку, і запевнили, що зародок начебто не постраждав, вона тим не менше продовжувала турбуватися і прокинулася о сьомій ранку; вона розуміла, що Нельсон ще спить, і не знала, кому б подзвонити. Ось і подумала про мене. — Він розпливається в широкій посмішці. — Я, звичайно, ще спочивав в обіймах Морфея, але швидко зібрався і сказав їй, що заскочу між причастям і десятигодинний службою, — і ось я тут. Ecce homo [37] .
Так сказав Понтій Пілат, вказуючи на Христа. Євангеліє від Іоанна, 19: 5. Вона хотіла помолитися зі мною, щоб Бог зберіг її немовляти, вона постійно про це молилася, і принаймні на даний момент, як прийнято говорити, начебто спрацювало! — Його чорні очі оббігає особи одне за іншим, вгору, вниз і поперек. — Доктор, який брав її, змінився о восьмій ранку, але чергова сестра урочисто поклялася мені, що, хоча мати і Расшиблась, маленьке сердечко б'ється в ній з нормальною силою і ні сліду кровотеч або будь-яких інших неприємностей. Матінка-природа — міцний горішок, все винесе. — Він вимовляє це, звертаючись до матусі Спрингер. — А тепер я повинен бігти, інакше паства голодуватиме і не знайде їжі. Відвідувачів тут пускають тільки з години, але я впевнений, що начальство не стане заперечувати, якщо ви заглянете до неї на м інутку. Скажіть їм, що я вас на це благословив. — І його рука машинально піднімається, немов він справді хоче їх благословити. Але не благословляє, а кладе руку на рукав дорогий хутряний шуби матусі Спрингер. — Якщо ви не встигнете до служби, неодмінно приходьте на збори, яке відбудеться потім, — просить він її, — на цих зборах буде вирішуватися питання про новий орган, і безліч дріб'язкових людей приїде зі своєї глибинки. Вони ніколи більше долара в тиждень церкві не жертвують, а право голосу мають таке ж, як ми з вами. — І він швидким кроком віддаляється по коридору, осіняючи повітря знаком світу — двома розчепіреними у вигляді літери "V" пальцями.