Раптом вона глянула на нього, і Прокоп зніяковів.
— Ви, кажуть, умієте дотиком угадувати характер, — сказала вона швидко. — Крафт розповідав.
Прокоп усміхнувся від цього жіночого тлумачення його незвичайної хімічної чутливості.
— Авжеж, — відповів, — можна відчути, скільки котра річ має сили; та це дурниця.
Княжна подивилась на його руку, а потім озирнулась навкруги. Не було нікого.
— Покажіть, — буркнув Прокоп і простяг пошрамовану долоню.
Вона поклала на неї гладенькі кінчики пальців. Наче блискавка пробігла по тілу Прокопа; серце закалатало, а в голові безглуздо майнуло: "Що, коли отак стиснути?" — і вмить він почав стискувати в своїй лапі її тугу розгарячену руку. П'янкий хміль ударив йому в голову. Прокоп ще бачив, як княжна прикрила очі і щось шепотіла розтуленими губами, але сам, стиснувши зуби, полетів у якусь запаморочливу темряву. Його рука гаряче й дико боролася з її тонкими пальцями, що хотіли вирватись, що вужами звивались, упивались нігтями в його шкіру і раптом знову відверто, судомно притискались до його долоні. Прокоп тремтів від насолоди, звинні пальці пекли йому руку, перед очима забігали червоні кола; зненацька рвучкий і жагучий потиск, і вузька рука вирвалась у нього з долоні.
Немов у дурмані підвів Прокоп п'яні очі; в голові важко бухала кров, він із жахом знову побачив зелено-золотий сад і мусив примружити повіки, засліплений денним сяйвом. Княжна зблідла і кусала губи гострими зубами. В щілинках її очей горіла безмежна відраза, чи що...
— Ну? — сказала вона гостро.
— Ви цнотлива, безжальна, любострасна, шалена, горда, суха і зла; ви жагуча в жорстокості, безсердечна; ви зла і сповнена пристрастями до краю, недоторканна, жадібна, сувора, сувора до себе, — лід і вогонь, вогонь і лід...
Княжна мовчки кивнула головою: так.
— ...недобра до всіх, недобра до всього; гордовита, запальна, як порох, нездатна кохати, знуджена і палка, палюча, обпечена жаром, а все навколо вас замерзає.
— Я мушу бути суворою до себе, — прошепотіла княжна: — Ви не знаєте, ви не знаєте... — Вона махнула рукою і встала. — Дякую вам. Я пришлю до вас Пауля.
Виливши отак свою особисту гірку образу, Прокоп почав трохи ласкавіше думати про княжну; йому кінець кінцем уже й не подобалось, що вона тепер видимо його уникає. І він уже намірявся при першій нагоді сказати їй щось вельми приязне, але нагоди такої не траплялось.
До замку приїхав князь Рон, званий "mon oncle" Шарль, брат небіжки княгині, освічений і елегантний блукач по світу, аматор усього прекрасного, trés grandartiste , як то говорилося, зрештою, він написав кілька історичних романів і просто був дуже милою людиною. До Прокопа він відчував особливу прихильність і проводив у нього цілі години. Прокоп багато перейняв у нього, обтесався і якось зрозумів, що на світі, крім деструктивної хімії, є й інші речі. Дядько Шарль завжди мав величезний запас анекдотів. Прокоп охоче звертав розмову на княжну і з цікавістю слухав, яке то було зле, свавільне, горде й великодушне дівча, як вона стріляла якось у свого maître de dance , а іншим разом хотіла дати вирізати собі шматок шкіри на пересадку для ошпареної няні, а коли їй це заборонили, вона в люті розбила une vitrine з рідкісним кришталем. Le bon oncle приводив до Прокопа й молодого лобуря Егона і ставив йому за приклад інженера, так його вихваляючи, що Прокоп раз у раз червонів, як і Егон.
Через п'ять тижнів він уже міг ходити з ціпком до лабораторії і працював як віл, так що аж відновився біль у нозі, і Прокоп, вертаючись додому, спирався на руку уважливого Гольца. Карсон сяяв, побачивши Прокопа в такому працьовитому і мирному настрої, і часом натякав на кракатит, але про нього Прокоп і чути не хотів.
Одного разу в замку влаштували урочисту soireè і Прокоп задумав усіх здивувати. Княжна саме стояла в групі генералів і дипломатів, коли відчинилися двері і ввійшов — без ціпка — непокірний в'язень, уперше вшанувавши своїми відвідинами князівську половину замку. Дядько Шарль і Карсон побігли йому назустріч, а княжна тільки пильно, допитливо подивилась на нього через голову китайського посла. Прокоп гадав, що вона підійде привітати його, але, побачивши, що вона розмовляє з двома літніми, занадто декольтованими дамами, спохмурнів і відступив у куток, неохоче вклоняючись поважним особам, що їм Карсон рекомендував Прокопа як "славетного вченого, нашого знаменитого гостя" і так далі.
Здавалось, ніби Карсон перейняв тут на себе роль Гольца, бо не відступав від нього й на крок. Щодалі Прокоп усе більше нудився; він забився в самий куток, сердячись на весь світ. Тепер княжна розмовляла з якимись дуже високими сановниками; один з них — адмірал, а другий — якась поважна чужоземна персона. Княжна швидко глянула в той бік, де стояв спохмурнілий Прокоп, але в цю мить до неї підійшов претендент на якийсь утрачений престол і відвів її в протилежний бік.
— Ну, я піду додому, — буркнув Прокоп, вирішивши в своїй похмурій душі, що протягом трьох днів він будь-що-будь зробить нову спробу втекти.
Але в цю ж хвилину з'явилася перед ним княжна; вона простягала йому руку.
— Я рада, що ви вже видужали.
Прокоп забув про всі світські манери, яких він набрався був від oncle Шарля. Незграбно здвигнувши плечима (що мало означати уклін), він промовив ведмежим голосом:
— А я вже гадав, що ви мене й не бачите.
Карсон зник, ніби провалився крізь землю.
Княжна дуже декольтована, і це так бентежить Прокопа, що він не знає, куди дивитись; бачить лише її туге, смагляве, припудрене тілс і відчуває різкі пахощі.
— Я чула, ви вже знову працюєте? — сказала княжна. — Над чим саме?
— Та, здебільшого над дрібницями, — відповідає Прокоп, — нічого важливого.
"Ось коли є можливість згладити ту грубість, — міркує Прокоп, — ну, той випадок з рукою, але що можна, матері його ковінька, сказати такого особливо приязного?"
— Якби ви забажали, — мимрить він, — я провів би... якийсь дослід... з вашою пудрою...
— Який дослід?
— Зробив би з неї вибухівку. На вас її стільки... що можна б і з гармати випалити.
Княжна засміялась.
— Я й не знала, що пудра вибухова речовина!