Король Матіуш на безлюдному острові

Сторінка 37 з 47

Януш Корчак

А надвечір на нього ні з того ні з сього налетів наглядач:

— Бач, уявив, ніби він кращий за інших! Думаєш, якщо ти дитина, то тебе по голівці гладитимуть? Зарубай собі на носі: тут немає дітей, тут лише злочинці. Зняли з бісової личини кандали, то він і загордився про себе! Марш у канцелярію!

Знову Матіуш волав: "Ой, болить! Більше не буду! Болить! Болить!" Знову батіг із тріском шмагав лаву. Знову наглядач велів Матіушу прикинутися, ніби він знепритомнів, і, узявши його на руки, поніс, але не в камеру, а до себе додому.

— Скажи-но, хлопче, тільки не бреши, — це правда, що ти король?

— Правда.

— Мені байдуже, хто ти. Лише на мого покійного синочка ти дуже схожий. Одна була в мене радість у житті, і ту втратив. А потім ось до чого докотився. Тож от послухай, що я тобі скажу: тікай звідси, доки не пізно, — і за звичкою ляснув батогом. — Май на увазі, через рік тут усі захворюють на сухоти, а через два — простягають ноги. Рідко хто років п'ять проживе. І лише шестеро витримали десять років. Але це міцні мужики, як дуби, не те що ти, курча. Як батько рідний раджу: тікай. А вирвешся на свободу, згадай мене добрим словом.

Сказавши це, він вийняв зі скриньки одяг покійного сина і, поки Матіуш перевдягався, тричі поцілував його.

— Очі в тебе такі самі, як у мого синочка, і личко таке ж гарненьке, — і він розплакався.

Матіуш розгубився: не знає, що Зробити, що сказати. І несподівану радість огорнув щемний смуток: тільки-но трохи звик, як знову треба вирушати в дорогу, знову поневірятися самому білим світом.

— Пішов геть! — відштовхнувши його, закричав раптом наглядач — і лясь батогом по лавці.

Але втекти з камери значно легше, ніж із фортеці, оточеної високою стіною, ровом і потрійним ланцюгом вартових. Цілий тиждень ховав його наглядач у сарайчику за дошками біля покинутого плацу для навчань. І ще чотири дні просидів Матіуш у сторожовій вежі. Як на лихо, уночі світив повний місяць, і про втечу не могло бути мови.

Як усе влаштувалося, розповів йому потім наглядач.

А діло було так. Наглядач написав рапорт, ніби Матіуш помер під час екзекуції, тобто від побоїв.

— А навіщо було так бити щеня? — скорчив не— вдоволену гримасу тюремний фельдшер. — От втрутиться суд, тоді що?

— Хіба я знав, що він такий хирлявий.

— А чому зі мною не порадився? Ти, мабуть, санітарію й гігієну не проходив, от і не знаєш, як із дітьми поводитися. А мене тут для того й тримають, щоб було з ким консультуватися.

— Ніколи не доводилося мати справу з хлопчаком.

— Отож! У мене треба було запитати, як дітей бити.

— Начальник бачив на спині рубці й нічого не сказав.

— Начальник медичну академію не закінчував. Його справа за порядком стежити, а моя — про здоров'я в'язнів дбати, перед королем і вченими колегами відповідь тримати. Та чи знаєш ти, що я в самого професора Капусти вчився? У нього лисина — ого-го яка, тому що всі науки перевершив. Мої колеги тепер у честі, не те, що я. Ніхто на мене не зважає, не радяться навіть, як по-науковому дітей лупцювати. А голову сушити, щоб усе було шито-крито, маю я.

Тут фельдшер перекинув у горло склянку спирту, крякнув і застрочив:

Акт: такого-то числа, такого-то місяця обстежений труп ув'язненого на ім'я…

— Як його звали?

Наглядач назвав ім'я, під яким Матіуш значився у в'язниці.

Зріст: 1 м 30 см. Вік: років одинадцять. Слідів побоїв на тілі не виявлено. Вага вища середньої, що свідчить про хороше харчування, яке отримують ув'язнені. При розтині в легенях виявлено тютюновий дим, серце розширене, як у алкоголіка. Причина смерті: отруєння організму з дитячих років спиртним і тютюном.

Покійному тричі робили щеплення проти віспи, давали ліки з тюремної аптеки, але врятувати його не вдалося.

Випивши ще півсклянки спирту, фельдшер поставив свій підпис і приклав дві печатки: лікарняну й тюремну.

— На, тримай. Але дивись, іншим разом, якщо не порадишся зі мною, так і знай, напишу: помер від побоїв. І тоді викручуйся, як знаєш. Зрозумів?

— Зрозумів, пане професоре.

— Випий, так уже й бути.

— Покірно дякую, пане професоре.

— Фельдшер я, а не професор. Хоча вчився в різних знаменитостей. І дві п'ятірки в дипломі маю: з хімії й анатомії. Воду й повітря під мікроскопом вивчав! Іспит самому професорові Капусті складав. А лисина в нього — ого-го яка, тому що всі науки перевершив!

Матіуш сам читав свідоцтво про свою смерть.

— Читай, Матіуше! — говорив наглядач. — Може, знову будеш королем, а королям треба знати, як катують їхніх підданих. Хоч і сидять тут пропащі люди, але навіть лиходії потребують справедливості.

Чотири дні просидів Матіуш у своєму притулку. Забившись у куток, слухав, як завиває вітер у бійницях, і знічев'я пригадав вежу відлюдника на безлюдному острові.

На п'ятий день приїхав начальник в'язниці й наказав зібрати всіх ув'язнених.

— Гей ви, шахраї! — гучним голосом закричав він. — Слухайте уважно. Якщо нагряне комісія й запитуватимуть, чи був тут маленький арештант-хлопчисько, кажіть — не було. Зрозуміли? Двісті ударів батогом тому, хто проговориться. А поводитиметесь як належить, на Великдень по чотири шматочки цукру отримаєте. Зрозуміло? Не брехатиму, хлопчисько потрапив сюди через непорозуміння. Його перевели в іншу в'язницю. Отже, зарубайте собі на носі: ніякого хлопчиська тут не було. Зрозуміли? Вибирайте: двісті ударів батогом чи чотири шматочки цукру.

— Як не зрозуміти, пане начальнику. Тільки краще запам'ятовується, коли скляночку пропустиш, — сказав найстаріший ув'язнений.

— Так і бути, по чарці отримаєте.

Матіуш дізнався про це і зрадів: таке не часто трапляється в їхньому одноманітному житті.

XXVI

оли стало відомо про викрадення Матіуша, здійнявся страшенний переполох.

— Ясно як день, — одностайно вирішили королі, — це справа рук Молодого короля.

Молодий король ударився в амбіцію, тобто образився:

— Шукайте, якщо ви в цьому впевнені. Звичайно, було б брехнею стверджувати, ніби я його любив. Але хіба, крім мене, у нього немає ворогів? А негри? Скільки їх загинуло з його вини? І білі королі ставляться до нього всі по-різному. Орест теж його не любить. А цар Пафнутій не може йому пробачити тієї історії на Куфайці, після якої його мучать безсоння й головні болі.