— …Одному хрущеві! — викрикнув Шмигун і шугонув в обійми темряви.
Песиголовець Стрілка пантерою кинувся за втікачем і встиг схопити його за ногу вже за вікном. Лепрехун відчайдушно смикнув ногою і, відчувши, що з неї зіслизає черевик, провалився в морок ночі. Однією рукою Шмигун тримав капелюха, щоб той не злетів з голови, а другою мацав свою ногу. Вона справді була боса. Та перейматися з приводу втрати взуття зараз було б недоречно.
Джульєтта не дала часу лепрехунові навіть злякатися, вона миттю підставила свою спину, а Гаврик ухопив Шмигуна за червоний жупанець.
Із вікна Місячної вежі стирчали дві собачі голови й вили з безпорадності. З того ж таки вікна долинав скажений вереск Нарита:
— Бевзі! Прогавкали! Та я з вас мила нароблю! Цуцики безпородні! Бевзі-і-і!!!
Джульєтта, щасливо усміхаючись, летіла подалі від того крику теплим травневим небом, сповненим пахощів квітучих яблунь та гудіння хрущів.
Печера Понтія
Не минуло й кількох хвилин, відколи Гаврик і Джульєтта визволили Шмигуна з пазурів Нарита, як у замку засурмили тривогу.
— Буде гонитва, — сказала Джульєтта, — тримайтеся міцніше!
Зона напружила крила і замахала ними частіше й дужче. Та навіть Вермул, цьогорічний чемпіон з драконячих перегонів, не зміг би змагатися у швидкості з відьмаками Наритової Блискавичної Ескадри. Дуже скоро втікачі почули позад себе свист десятків реактивних мітел.
Блискавична Ескадра була гордістю Наритової армії. Хоча відьомська каста дотримувалася нейтральної позиції під час війни драконів, проте деякі відьмаки стали на бік лихого чаклуна, утворивши летючий загін. Тактика "хаотичних павуків", яку вони винайшли, принесла Наритові перемогу не над одним драконом. Ця військова хитрість полягала в тому, що з десяток мітлетунів наздоганяли Дракона і, кружляючи довкола, обплутували його тонкими сталевими тросами. Оскільки дракони вже не були вогнедишними, то й опору майже ніякого нечинили. Знерухомілі, вони падали наземлю.
Дуже часто летючі гіганти просто розбивалися.
Ті, що виживали, потрапляли в полон і згодом ставали на службу до Нарита.
Маг використовував драконів здебільшого як тяглову силу та швидкий засіб пересування на великі відстані. Дракони доставляли пошту, возили до замку харчі та воду, деякі, замість коней, тягали ешелони возів з камінням чи лісом, а декого наближені до Нарита песиголовці та відьмаки готували до участі в драконячих перегонах, заробляючи на цій забаві чималі капітали.
Джульєтта ж була навіть не драконом-гінчаком, а звичайним добувачем магічної смоли. їй деколи й доводилося налягати на крила, щоб не запізнитися до замку на п’яту ранку, але втікати від ескадрильї мітлетунів — це вже занадто.
— Я не зможу від них відірватися! — хапаючи ротом повітря, вигукнула засапана Джульєтта. — У когось є якісь пропозиції?
— У мене немає, — зітхнув Гаврик.
— Я занадто старий і босий для путніх пропозицій, — кинув Шмигун, потираючи босу ногу.
— А в мене є, — почувся чийсь знайомий голос.
З-під Джульєттиного живота випірнув Понтій.
— Лети за мною, — гукнув пугач здивованій дракониці й ринув донизу.
Джульєтта кинулася за ним. Завдяки різкому маневру їм вдалося вислизнути з поля зору відьмаків, що були вже на відстані трьох подихів дракона з середньою дальністю вогнедишності. Звісно, якщо говорити про дракона колишнього, довоєнного.
Знизившись, Джульєтта з жахом побачила, що вони летять над самісіньким Чорним озером. Так низько навіть під час добування магічної смоли вони з Гавриком ніколи не опускалися.
— Ти що, з глузду з’їхав?! — гукнула дракониця Понтієві.
— Гайда до найвищої скелі! — скомандував птах і почав знижуватися.
Нарешті озеро не витримало такої зухвалої близькості й розпочало газову канонаду.
Гаврик і Шмигун вхопилися один за одного й заплющили очі: що буде, те буде.
Джульєтта й собі залюбки заплющила б очі, але їй потрібно було ухилятися від смертоносних гарячих струменів, що зусібіч свистіли, намагаючись влучити в порушників спокою Чорного озера. Дракониця дуже хотіла шугонути високо в небо, у зону недосяжності страшної артилерії, але знала: там уже повно відьмаків зі сталевими тросами напоготові.
Здавалося, що переліт через озеро буде безкінечним. Та за якусь мить обстріл закінчився: пугач і дракониця вже летіли над твердою поверхнею, а не над бурхливим котлом з магічною смолою.
Понтій завернув за одну зі скель і залетів до величезної пащі печери.
Джульєтта пірнула за ним.
— Ласкаво прошу до Печери Понтія, шановні мої, — ґречно проказав пугач, коли Джульєтта приземлилася і зсадила зі спини своїх наляканих пасажирів.
— І на чию, цікаво, честь цю печеру так названо? — роззираючись у майже цілковитій темряві, спитав Гаврик.
— На честь її першовідкривача, тобто вашого покірного слуги, — гордо пояснив Понтій. — Років п’ятдесят тому, коли я був ще малим пуцьвірінком, ми з братами (а нас у матінки було аж восьмеро) любили гратися в піжмурки серед скель. Малі, ми не відали страху, часто гасали неподалік Чорного озера. Якось я й надибав цю затишну печерку. Звісно, тут мене ніхто ніколи не міг знайти.
— І що ми робитимемо далі? — спитав Шмигун.
— Для початку давайте познайомимось, — запропонувала Джульєтта.
— Я Шмигун, — відрекомендувався лепрехун.
— Мене звуть Джульєттою, це ось Гаврик, а це — Понтій, — сказала дракониця.
— В мене тут є невеличкі запаси хмизу, — завважив пугач. — Хтось має сірники?
— Я маю, — сягнув до кишені свого поношеного лапсердака Гаврик.
Бука вправно розпалив багаття. Всі зручно вмостилися довкруг вогню і, як за командою, втупилися у лепрехуна.
Шмигун зрозумів, чого від нього чекають нові знайомі.
— Триста років тому, — залунала розповідь, — коли я ще був зовсім хлопчиськом і ще мав на ногах обидва черевики, — він з сумом поглянув на свою босу ногу, — мені до рук потрапила одна надзвичайно цінна річ. Ви вже знаєте, про що я кажу…
— І гадки не маємо, шановний, — кинув Понтій. — 3 цього місця попрошу розповідати детальніше.
— Мені до рук потрапив щоденник Крива…
— Кульгавий Колобок!.. — тільки й зміг лайнутись пугач.
— Я хоч і не дуже цікавився війною, — продовжував Шмигун, — більше грою в цурки-палки, квача чи в ножа, проте знав, що вона скоро закінчиться. Дракони стали подібними до запальничок, яким забракло газу, а сам Крив, хоч і був дуже могутнім чарівником, не міг подолати ворога. Чув я, що хтось із побратимів буки зрадив його, але що сталося точно, не знаю.