Раптом пойняв: ти ба, государствений підхід розумію!!! Сам, без указу, — розумію!!! Гур-рра! От шо значить у Червоному Теремі сидіти! Бенедикт випростався, розсміявся, висолопив кінчик язика і акуратненько перед "дозволяється" дописав "не".
— Так... Свобода вєраіспа-... іспа-... спавіданія.
Тесть позіхнув.
— Шось воно мені вже й набридло. Харош уже тих свобод.
— Та тут іще трошки.
— Буде з них. Хай губу не розкатують. До оборони переходимо. Пиши: Указ Третій.
Морочилися з обороною аж до полудня. Теща посилала запитати, коли ж уже вони додому будуть: обід же вихолоняє. Звеліли прямо до Червоного Терему блинів та пиріжків привезти, діжку квасу, свічок. Бенедикт, як Зам-по-Обороні та по Морських та Окіянських Ділах, аж прямо захопився: ой, як інтересно. Вирішили поставити кругом містечка огорожу в три ряди, шоб од чеченців оборонятись легше було. Зверху на огорожі, на двадцяти чотирьох кутах, будки вистроїти, і там, у тих будках, дозорних поставити, шоб і день і ніч на всі боки поглядали, пильнували. І тесові ворота на чотири сторони. Якшо вже комусь на поле треба — ріпу садити, снопи в'язати, абошо, — то одержати у конторі пропуск. Вранці по пропуску вийдеш, ввечері — назад. Холопи у тому пропуску дірку зроблять, або, як тесть виразився, проконпостірують та йменнячко твоє напишуть: пропущений такий-то, десятину здав. А ще, — промайнуло в Бенедикта, — ця огорожа проти кисі добряча оборона. Високу-височеньку побудувать, от і не прошмигне. А всередині огорожі гуляй де хоч і свободой насолоджуйся. Покой і воля. І пушкін теж таке сочинив.
Ой! А ще ж треба пушкіна од народу оборонити, шоб білизну на нього не вішали. Кам'яні ланцюги видовбати та з чотирьох боків кругом нього на стовпах порозвішувати. Зверху, над головою — козирок, шоб птиці-блядуниці не паскудили. І холопів по кутках поставити, дозор нічний та дозор днівний, окремо. А ще дописать у дорожні повинності: прополка народної тропи. Взимку шоб тропу розчищали, а влітку можна й квітами — дзвіночками чи шо, обсадить. Кропчик заборонить на государственому рівні, шоб і духу його не було.
Ще посидів, подумав, розсердився: пушкін — то ж наше всьо! А Бенедикт тим більше, бо Зам по Морських та Окіянських. Тре' буде отак зробить: човен великий видовбать, та з палицями, та з перехрестями, на зразок корабля. На річці поставить. І пушкіна наверх, на саму верхотуру. І книгу в руки дать. Шоб вищий був александрійського стовпа, тобто, з походом.
Нехай там і стоїть, міцно та надійно, ногами в ланцюгах, головою в хмарах, личком на південь, до безкрайніх степів, до дальніх синіх морів.
— Пушкіна мого люблю аж до нестями, — зітхнув Бенедикт.
— Більш за мене? — спохмурнів тесть. — Ти, теє, дивись мені! Пиши: Указ Двадцять Восьмий. "Про заходи протипожежної безпеки".
ФІТА
— Тато жаліються, шо ти за обідом од їх подалі сідаєш. Обіжаєш тата...
— Тхне од його, тож і сідаю.
— Тхне! Ти ба! Чим же воно тобі тхне!
— Покійником тхне.
— А чим іще. Чи може, йому тульпаном пахнуть?
— А мені гидко.
— То й шо? Це ж по роботі!
— А я не хочу. Хай не тхне.
— Та прям, який ніжний.
Бенедикт відповідав неуважно, звично, не піднімаючи очей, — він сидів за просторим столом, у світлій палаті Червоного Терему. На стелі, — пам'ятав і не дивлячись, — розпис химерний, квіти та листя. Які ржавлею наведені, — ті такі коричневі, які тертими черепашками, — зеленкуваті, ну, а якшо вже синім каменем, — то ті аж сині. Красота! Світло вільно ллється крізь заґратовані вікна, на дворі літо, трави та квітки, і на стелі теж весь час літо. Бенедикт їв солодкі пончики та читав журнал "Коневодство". Спокійно читав, із задоволенням: тих журналів, — оно, цілий калідор, на все життя вистачить. Отак журнала почитає, потім трошки "Одиссею", потім яке-небудь Ямамото, чи "Переписку из двух углов", чи там стіхи, чи "Уход за кожаной обувью", чи може Сартра, — шо схоче, те й почитає, все тут, все при ньому. На віки віків, амінь.
Ділами государственими геть не хотілось занімацця. Страшне, яка нудьга. Дали голубчикам свободи, дали Укази, — шо іще народу нада? Навіть Інструкції дали, чого ж іще? Роби, та й радуйся.
Оборону укріпили? — укріпили: огорожі, частоколи, тини, — скільки змогли, підправили, підлатали, шпарки дрантям, ганчір'ям позатикали, в кого шо знайшлося. Враг не пройде, хіба шо через Єкиманськеє болото, так на те воно й болото, шоб не пройти. Хто ж це при своєму розумі через болото сунеться?
Кохінорську слободу спершу думали од міста окремою огорожею відгородить, шоб вони до нас і не потикалися, а потім подумали ще раз, та й ухвалили: ні в якому разі, землі своєї — ані на долоню не віддамо.
Тиждень засідали, вирішували питання: якшо вступимо в озброєний конфлікт з іноземним государством, та й переможемо, — а чи є таке де-небудь, невідомо, — який тоді ясак з переможених голубчиків братимемо: щоденний, чи потижневий, чи може, поквартальний?
Високосний год, ясна річ, відмінили аж довіку.
Окремо додали: чародійникам, ворожкам, травникам, обоянникам, характерникам, сновидцям, звіздарям, відунам, поганим бабцям, і тим, хто чакри одкриває-закриває, — ні в якому разі, — Боже збав — самовільно волхвуванням не занімацця. Всім чаклунам, а особливо, — хмаропасам, — вважатися государевими людьми і завжди спати одягнутими, очікуючи негайного виклику.
Звання тестю розробили довгеньке, парадне: велено стало його в казьонних документах називать: Кудеяр-паша, Генеральний Санітар і Народний Улюбленець, життя, здоров'я, сила, Теофраст Бамбаст Парацельс-і-Марія-і-Санчес-і-Хіменес Вольфганг Амадей Авіценна Хеопс фон Гугенгейм.
Тетеря схотів називатись Петрович-сан, Міністр Транспорту та Міністр Нєфтєдобивающей і Нєфтєперерабативающей Промишлєнності. Це йому за те, шо він воду більзін наказав, усю кругом, з-під землі відрами-цеберками повичерпувать та у погріб поперетягать. Красіва вода, нічого не скажеш, зверху по ній аж наче веселка грає, переливається. Але на смак погана, та й тхне не дуже-то приємно. І над всією тягловою силою, над всіма перевертнями він — Голова.
А Оленька з Хевронією ніяк називатись не схотіли, тільки нарядів собі ще більше понасправляли, шоб кожен раз у новому платті на публічні страти їздити: на колесування, чи там усікновення язика, чи ще кудись.