— Дорогенька,— сказала Доріс. — Що трапилося, люба?
— Я виглядала жахливо, правда? — сказала Гелен, схиливши голову набік.
Доріс сказала ту єдину фразу, яку можна сказати в аматорському театрі, коли хто-небудь плаче. Вона сказала:
— Ну що ти, дорога, ти була просто чудова.
— Ні, ні, я знаю,— сказала Гелен. — Просто в мене лід замість серця.
— Ніхто не скаже цього, дивлячись на тебе,— сказала Доріс.
— Коли люди знайомляться зі мною, вони бачать це,— сказала Гелен. — Коли люди взнають мене, вони говорять саме так. — Вона заплакала ще гіркіше. — Я не хочу бути такою, якою я є,— сказала вона. — Я просто нічого не можу з цим зробити. Єдиним моїм досвідом у коханні були мої романи у сні з кінозірками. І коли я зустрічаю якогось гарного чоловіка в реальному житті, я почуваю себе так, ніби сиджу в якійсь великій пляшці, так, ніби я ніколи не зможу доторкнутися до цієї людини., хоч як би старалася це зробити. — І Гелен відштовхнула руками повітря, немов вона й справді була всередині великої пляшки.
— Ви питаєте мене, чи я коли-небудь закохувалася,— сказала вона
Доріс. — Ні, але я б дуже хотіла закохатися. Я знаю, про що ця п'єса. Я знаю, що саме повинна почувати Стелла і чим саме викликані її почуття. — Я-я-я,— сказала вона, і тут сльози не дали говорити їй далі.
— Що "я", дорогенька? — лагідно сказала Доріс.
— Я,— сказала Гелен і знову відштовхнула цю уявну пляшку. — Я просто не знаю, з чого починати,— сказала вона.
На східцях бібліотеки почулися важкі кроки. Вони звучали так, немовби вгору піднімався водолаз у свинцевих черевиках. Це був Гаррі Неш, який перевтілювався в Марлона Брандо. Він зайшов до кімнати, тягнучи ноги по підлозі. Він настільки увійшов в образ, що вид жінки в сльозах викликав у нього лише криву посмішку.
— Гаррі,— сказав я. — Я хочу представити тобі Гелен Шоу. Гелен — це Гаррі Неш. Якщо ти отримаєш роль Стелли, то він буде твоїм чоловіком у п'єсі.
Гаррі навіть не потиснув її руки на знак знайомства. Він засунув руки в кишені і навис над нею і дивився на неї згори донизу, роздягаючи її своїм поглядом. Сльози її зупинилися в цю ж мить.
— Мені цікаво, чи ви могли б удвох зіграти сцену бійки,— сказав я,— а потім, відразу за нею,— сцену примирення?
— Звичайно,— сказав Гаррі, і очі його все ще дивилися на неї. Ці очі встигали спопелити її одяг швидше, аніж вона встигала знову одягнути його. — Звичайно,— сказав він,— якщо Стелла готова.
— Що? — сказала Гелен. Вона почервоніла як буряк.
— Стелла, Стелла,— сказав Гаррі. — Це ти, Стелла, моя дружина.
Я вручив текст п'єси їм обом. Гаррі вихопив у мене свій примірник без жодного слова подяки. Руки Гелен працювали не дуже добре, і мені довелося втиснути книжку між її пальці.
— Мені потрібна якась річ, яку я міг би кинути,— сказав Гаррі.
— Що? — перепитав я.
— В одному місці я викидаю радіоприймач через вікно,— сказав Гаррі. — То що я міг би кинути?
Тоді я сказав, що залізний прес для паперу правитиме за радіо, і широко відчинив вікно. Гелен Шоу виглядала переляканою насмерть.
— Звідки нам починати? — спитав Гаррі, граючи плечима немов боксер, який розігрівається перед боєм.
— Починайте за кілька рядків до того, де ти викидаєш радіо з вікна,— сказав я.
— Добре, добре,— сказав Гаррі, продовжуючи розігріватися. Він проглянув авторські ремарки. — Подивимося,— сказав він,— після того, як я викидаю радіоприймач, вона втікає зі сцени, а я переслідую її і б'ю її.
— Все правильно,— сказав я.
— Гаразд, мила,— сказав Гаррі до Гелен, потупивши очі. Те, що мало статися, мало відбутися шаленіше, ніж гонка колісниць у "Бен-Гурі". — За вашим сигналом,— сказав Гаррі. — Приготуйся, мила. Почали!
Коли сцена завершилася, Гелен Шоу пашіла як замилений кінь, а тіло її обм'якло, як у риби, викинутої на берег. Вона сиділа з відкритим ротом і з головою, схиленою набік. Вона вже не була ні в якій пляшці. Навколо неї не було тієї пляшки, яка утримувала її в безпеці та недоторканості. Ця пляшка зникла.
— То я отримав роль чи ні? — загарчав на мене Гаррі.
— Так,— сказав я.
— Я вбитий вашим повідомленням! — сказав він. — А зараз я йду... Скоро побачимось, Стелло,— сказав він Гелен і пішов геть, гримнувши за собою дверима.
— Гелен! — сказав я. — Міс Шоу!
— М-м! — сказала вона.
— Роль Стелли твоя,— сказав я. — Ти була просто чудова.
— Справді? — сказала вона.
— Я не мала уяви, що в тобі стільки вогню, дорога,— сказала їй Доріс.
— Вогню? — сказала Гелен. Вона не знала, стоїть вона на підлозі чи сидить на коні.
— Ракет! Феєрверків! Бенгальських вогнів! — сказала Доріс.
— М-м! — сказала Гелен. Це було все, що вона могла сказати. В неї був такий вигляд, немов вона так і збирається просидіти в кріслі з вічно відкритим ротом.
— Стелло,— сказав я.
— Ага?
— Ти можеш іти.
І ми почали репетиції чотири рази на тиждень на сцені об'єднаної школи. І Гаррі з Гелен задали такий шалений темп, що всі, хто були задіяні в постановці, мало не божеволіли від здивування та виснаження ще до того, як ми провели перші чотири репетиції.
Звичайно режисеру доводиться просити акторів вивчити слова, однак у мене цієї проблеми не було. Гаррі і Гелен працювали разом настільки добре, що решта акторів вважала своїм обов'язком, справою честі і просто задоволенням їх підтримувати. Звичайно, я був щасливий,— або вважав себе таким. Справи йшли настільки добре, так солідно і з таким ентузіазмом, і все було довершеним настільки завчасно, що після однієї любовної сцени мені навіть довелося сказати Гаррі і Гелен: "Залиште трохи сил для справжньої прем'єри, бо інакше ви перегорите завчасно". Я сказав це на п'ятій чи шостій репетиції, і Лідія Міллер, яка грала роль Бланш — зів'ялої сестри,— сиділа в залі поруч зі мною. В реальному житті вона була дружиною Верна Міллера. Верн був власником господарського магазину. Верн був босом Гаррі.
— Лідіє,— сказав я їй,— виходить у нас п'єса чи не виходить?
— Так,— сказала вона. — ГГєса у вас виходить. — У її вустах це прозвучало так, ніби я здійснив якийсь злочин або щось жахливе. — Ви можете пишатися собою.
— Що ви маєте на увазі? — спитав я.
До того як Лідія встигла відповісти, Гаррі гукнув зі сцени, питаючи, чи він мені потрібен, питаючи, чи можна йому йти додому. Я сказав, що можна, і тоді він, усе ще Марлон Брандо, пішов зі сцени, збиваючи меблі на своєму шляху і грюкаючи дверима. Гелен залишилася сама на сцені, сидячи на кушетці з тим самим виглядом, який був у неї на пробах. Вона була як висмоктаний лимон.