І він знову забув про ту небезпеку, що йому загрожувала. На якийсь час забув навіть за Данусю, а коли в костьолі раптом залунав дитячий спів і нагадав йому про неї, Збишко відчув, що "то щось інше". Данусі він обіцяв вірність, обіцяв трьох німців, і тої обіцянки додержить, але ж королева — незрівняна ні з ким жінка, і коли подумав, скількох ворогів хотів би вбити для королеви, то побачив перед собою безліч панцерів, шоломів, страусового та павиного пір'я і відчув, що для його, бажання й того було замало...
Тимчасом він не зводив з неї очей і з щирим серцем думав, якою б її вшанувати молитвою, бо вважав, що за королеву просто молитися не можна. Він умів проказувати: Pater noster, qui es іп coelis, sanctificetur nomen Tuum, — цього навчив його один францисканець, у Вільні, та чи то чернець сам далі не знав, чи то Збишко забув подальші слова, але проказати до кінця "Отче наш" він не міг. Тому він став без кінця повторювати ті кілька слів, що означали в його душі: "Дай нашій любимій королеві здоров'я, життя та щастя і більше про неї дбай, ніж про все інше". І тому, що це говорила людина, над головою якої висів суд і кара, то, звичайно, що в усьому костьолі ніхто щиріше не молився...
По закінченні меси Збишко думав, що якби йому можна було стати перед королевою і впасти ниць до її ніг, то нехай би потім настав хоч і кінець світу. Але після першої меси відправили другу, потім третю, а тоді королева пішла в свої покої, бо звичайно постила аж до полудня і не брала участі в веселих сніданках, на яких короля й гостей забавляли блазні та фокусники.
Натомість перед Збитком з'явився старий рицар з Длуголясу й запросив його до княгині.
— Будеш слугувати під час сніданку мені й Данусі, як мій придворний, — сказала княгиня,— може, тобі пощастить привернути серце короля якимось веселим словом або вчинком. Якщо хрестоносець і впізнає тебе, то, може, не поскаржиться, коли побачить, що ти прислуговуєш мені за королівським столом.
Збишко поцілував княгиню в руку, а потім звернувся до Данусі, і хоч вій був звичний більше до війни та боїв, ніж до придворних звичаїв, знав, однак, що належить робити рицареві, коли вранці зустріне пані свого серця; він трохи відступив і, зобразивши на обличчі здивування, перехрестився й вигукнув:
— Во ім'я отця, і сина, і святого духа!..
А Дануся глянула на нього своїми голубими оченятами і спитала:
Чого це Збишко хреститься, коли меса вже скінчилась?
Того, прекрасна панно, що ти за одну ніч так покращала, аж я здивувався!
Миколай з Длуголясу, чоловік старий, не любив новітніх чужоземних рицарських звичаїв, тому знизав плечима і сказав:
— Нащо б ото час марнувати та про вроду їй торочити! Воно ще курдупіль, ледве помітне на землі.
Збишко одразу визвірився на нього:
Остерігайтесь називати її курдупелем,— сказав він, бліднучи від гніву,— і знайте, що коли б вам було менше років, я зараз же наказав би втоптати землю за замком і нехай би діло скінчилось вашою або моєю смертю!..
Замовкни, молокососе!.. Я й зараз дав би тобі ради.
Замовкни! — повторила княгиня.— Замість думати про свою голову, ти ще заводиш сварку! Краще було б пошукати для Данусі статечнішого рицаря. І скажу тобі: коли хочеш бушувати, то йди собі в інше місце, тут такі не потрібні...
Збишко засоромився і став перепрошувати княгиню. При цьому він подумав, що коли у пана Миколая з Длуголясу є дорослий син, то він колись викличе його на поєдинок — пішого або кінного, щоб не дарувати за
"курдупеля". А тимчасом вирішив поводитись в королівських покоях смирно й нікого не викликати, хіба тільки коли б цього вимагала рицарська честь...
Тимчасом засурмили сурми, сповіщаючи, що сніданок готовий. Княгиня взяла за руку Данусю і пішла в королівські покої, перед якими стояли і ждали її світські сановники та рицарі. Княгиня Земовітова увійшла раніше, бо як рідна сестра короля посідала за столом вище місце. В залі одразу стало повно іноземних гостей та запрошених місцевих сановників і рицарів. Король сидів біля переднього кінця столу, а коло нього — епіскоп краківський і Войцех Ястжембець, що був хоч і нижчий саном за прелата, проте як папський посол сидів по праву руку короля. Дві княгині зайняли подальші місця. За Ганною Даиутою зручно вмостився на широкому стільці колишній архієпіскоп гнєзненський Ян, князь з роду шльонських Пястів, син опольського князя Болька III. Збишко чув про нього при дворі Вітольда і тепер, стоячи за княгинею й Данусею, одразу впізнав його по надзвичайно буйному, кучерявому волоссі, що робило його голову схожою на церковне кропило. При дворах польських князів його так і називали Кропило, і навіть хрестоносці дали йому ім'я "Грапіла". Він відомий був веселістю та легковажним поводженням. Одержавши проти королівської волі право на гнєзненське архієпіскопство, хотів зайняти його збройною силою, за що був позбавлений сану й вигнаний з країни; зв'язався з хрестоносцями, які дали йому бідне Кам'янське єпіскопство на Помор'ї. Аж тоді він зрозумів, що з можновладним королем краще жити в злагоді, ублагав його простити, повернувся на батьківщину і ждав, поки звільниться якась єпіскопська кафедра, яку він сподівався одержати з рук милостивого короля. В майбутньому його сподівання справдились, а поки що він старався привернути серце короля дотепністю. Проте давня прихильність до хрестоносців у нього залишилась назавжди. Навіть і тепер, при дворі Ягелла, де сановники й рицарі ставились до нього не дуже привітно, він шукав товариства Ліхтенштейна й намагався сідати за столом поруч нього.
Так було й тепер. Стоячи за стільцем княгині, Збишко опинився так близько від хрестоносця, що міг би досягти до нього рукою. Пальці його зараз же мимоволі почали свербіти і стискатись в кулаки, але він погамував свою запальність і не дозволяв собі навіть думати про сварку. Проте не міг стриматись і раз у раз жадібно поглядав на лисіючу ззаду рудувату голову Ліхтенштейна, на шию, руки й плечі, прагнучи вияснити, чи багато було б йому роботи, коли б довелось зустрітися з ним чи то в бою, чи на герці, йому здалося — що не дуже багато, бо хоч лопатки хрестоносця вирізнялися з-під вузького одягу з сірого сукна досить сильно, все ж таки він був слабосилий в порівнянні з Повалою, Пашком Злодієм з Біскупиць, з обома преславними Сулимами, з Кшоном з Козіхглув та з багатьма іншими рицарями, які сиділи за королівським столом.