Князь Володимир стояв зо своєю дружиною на гарно прибраному судні і дякував усім приязно рухами рук і голови.
1 рушив кораблем у дорогу до Києва. За блогосло-венням єпископа забрав князь теж і мощі святого Климентія^1 й ученика його Тива та різні церковні посуди й ікони. Все це було призначене на прикрасу церкви, що її порішив Володимир побудувати в Києві. А Корсунь вернув грецьким царям, як віно за царівну Ганну.
Поїхало з князем і багато корсунських священників, а також Настас, що поміг князеві зайняти Корсунь.
ХРЕЩЕННЯ КИЯН
Друга частина весілля відбулася в Києві. Гей, весілля ж то було, весілля! Київ ще такого весілля не бачив, не затямив. Повних два тижні пирував і веселився весь город із пригородами всіма. Княжі тивуни вивозили на київські майдани та в пригороди: велетенські короваї, м'ясива всякі, різні овочі, солодощі, мед у бочках, пиво в глеках глиняних, — та гостили всіх. їж і пий, що воля й кілько воля! Хто не міг випити з якоїсь причини на майдані, тим завозили їду й напитки до хат. Гудці грали на цитрах, арфах і лірах, а молодь танцювала. Сміхи, співи, забави тривали від ранку допізна в ніч, а то й усю ніч.
Ті, що були з князем у Корсуні, оповідають всяку всячину й про воєнні пригоди, й про хрещення князя Володимира та про чудо в церкві, а всі інші слухають, міркують. І щораз більше таких, що хвалять християнську віру, а щораз менше таких, що боронять стару поганську віру.
А князь із митрополитом, присланим уже з Царго-рода, та з єпископами і духовенством, раду радить: як би то охрестити насамперед усіх поган у Києві.
— Як би то зробити? — питається князь Володимир, —щоб скоро вже не було в Києві ні одного поганина.
І каже князеві митрополит:
— Що в нашій силі, це зробимо! Є в нас священники, що знають слов'янську мову. Вони будуть скликати киян і голосити їм правди християнської віри. В кого будуть уха відчинені й серце готове на прийняття святих слів, той стане в ряди дітей Божих. Хто ж буде глухий на ці науки, — то тому відчинені будуть пекольні ворота.
Але князь Володимир сказав:
— Одначе я хочу, щоб усі мої піддані стали дітьми Божими!
— Будемо молитися про це, — сказав митрополит, —щоб Бог просвітив усіх незрячих духом...
Тут один із єпископів завважив:
-Княже, ти вже християнин, а поганські ідоли, що їх придумав диявол на погубу людського роду, ще стоять біля твого терему.
Князь зірвався з місця й закликав:
— Ах, правда! Я негайно дам приказ знищити їх! На те заявив митрополит:
— Княже, не так зараз! Ми й те дерево, й каміння, що їм поклонявся й іще поклоняється твій нарід, використаємо на закріплення правдивої віри. Знищити їх мусиш, одначе прилюдно, так, щоб увесь нарід бачив це й переконався, що це ніякі не боги, тільки німе, безсильне дерево. Треба цих ідолів звалити й виставити на поругу, а потім знищити вогнем. Тоді всі пізнають, що вони не богам поклонялися, тільки німому дереву й камінню.
— Добре, я зроблю так!
І покликав до себе начальника гриднів Руальфа та наказав йому, щоб на другий день скликав нарід перед горб, що на ньому стоять ідоли.
— А як уже нарід зійдеться, — казав йому князь Володимир, — усіх менших богів звалиш, порубаєш і знищиш вогнем, а Перуна велиш прив'язати коневі до хвоста та гнати коня з ним аж до Дніпра, а при тому бити весь час Перуна киями. А потім відв'язати Перуна й пустити на Дніпрові хвилі.
Вскорі вістка про цей княжий наказ дісталася до поганських жерців. 1 вони вийшли на вулиці Києва та стали кликати:
-Кияни! Ви сидите спокійно по домах ваших, а князь Володимир, що вирікся старих богів наших, страшне діло розпочав! Він велів усіх богів, що їх сам поставив на горбі біля княжого терема, звалити й одних порубати топорами, а інших спалити вогнем. А вже найгірше діло затіяв із нашим найвищим богом Перуном. Грізного й могутнього бога Перуна велить він прів'яза-ти на сором і поругу коневі до хвоста та волочити його так по Києві. Люди, спішіть рятувати Перуна, а то Перун важко покарає вас, кине громами та спалить увесь Київ!
Але кияни здебільша байдуже слухали погрози і заклики поганських жерців. Були й такі, що говорили:
— Наш князь знає, що робить. А зрештою, коли Перун грізний і могутній, то нехай не дасть себе на поругу!
Коли рано биричі кликали нарід на гору з поганськими ідолами, нарід ішов туди з цікавості, а не щоб боронити ідолів.
Як тільки нарід зібрався, Руальф велів рубати топорами богів. І повалилися ідоли додолу, тільки Перун ще стояв.
Потім отроки скинули порубаних ідолів на купу й підпалили. Бухнуло полум'я, й ідоли загоріли ясним полум'ям. А Руальф говорив:
— Бачите, люди, кому ви поклонялися! Це звичайне дерево, що горить, і тільки попіл з нього лишиться. Те саме буде із Перуном, але ми приготовимо для нього щось інше. Отроки, приведіть коня!
Отроки привели коня. Руальф велів прив'язати Перуна коневі до хвоста. Тут надбіг Перунів жрець Боримир:
— Люди, кияни, не дайте насміхатися над нашим богом Перуном, не дайте зневажати його!
Зачув це Руальф і сказав до жерця:
— Жерче, коли твій Перун — бог, то він сам не дасть себе на поругу. Але я тобі кажу, що це звичайне дерево!
І покликав Руальф дванадцять отроків, і сказав їм:
— Ідіть за конем і бийте ідола палицями!
Пустили коня, а кінь, що бажав увільнитися від тяга-ра, гнав від терему Боричевим уїздом. Дванадцять отроків бігло за ним та било Перуна киями. 1 ніхто не пробував боронити його. Тільки гурт старих жінок ішов за Перуном і заводив, як по мерцеві.
— Ой, Перуне, Перуне, не карай нас, ми тому не винні. Перуне, боронися і не дай знущатися так над собою...
А Руальф говорив знову:
— Бачите, кияни! Ви були темні й почитали цього ідола, цей кусень дерева, як бога! А ось ці отроки б'ють його киями, а він не борониться й не карає їх, бо не може. Це колода дерева!
А кінь гнав і гнав, а отроки били й били Перуна з усіх сил киями.
Аж добіг кінь до Дніпра. Тут отроки відв'язали Перуна й пустили його на плесо ріки.
На приказ Руальфа отроки сіли в судно і попливли за Перуном. Як Перун причалював до берега, то відштовхували його веслами, й він плив дальше. Аж холи минув так пороги, залишили його. За порогами викинула його вода на піскову косу на Дніпрі, й тому ще довго потім звали цю косу "Перуновою".