— Князь Володимир вельми жаліє, що не може сам вийти привітати тебе, достойна царівно, бо зовсім не бачить на очі. Занедужав тут уже в Корсуні, —говорив Добриня, який знав грецьку мову.
А царівна відповіла на те:
— Перекажіть князеві від мене: "Коли бажаєш позбутися недуги очей, то мерщій охрестися! Коли ж не охрестишся — не позбудешся вже її ніяк".
Серед радісних окликів провів нарід царівну аж у палату, призначену для неї. Палата царівни стояла при агорі, за церквою святого Василія, що стояла посередині агори. Палата князя Володимира стояла теж побіч тієї церкви.
Коли Добриня переказав князеві Володимирові те, що сказала царівна Ганна про його недугу очей, закликав князь:
— Коли воно справдиться — то дійсно великий є Бог християн!
1 покликав до себе корсунського єпископа та заявив йому:
— Хочу, щоб ти охрестив мене!
— Спасенна твоя постанова, великий княже, але знай, що не можу охрестити тебе, поки не впевнюся, що ти знаєш добре основи християнської віри.
Князь Володимир відповів йому на те:
— Малим хлопцем слухав я наук про християнського Бога, які давала мені й моїм братам моя бабуня, княгиня Ольга, що охрестилася в Цар городі. Правда, я тоді був дуже малий і мало розумів із того, що говорила мені бабуня, а потім і те, що зрозумів, затерлося в моїй пам'яті. Але ти знаєш, що в нас у Києві вже доволі християн, і мають вони свою церкву та священників. І священник тієї церкви Григорій, на мою просьбу, подавав мені науки правд християнської віри. Одначе питай мене, то пересвідчися, чи я вже можу охреститися.
І єпископ дав князеві кілька питань, а князь Володимир відповів на них так, що єпископ був вповні вдоволений.
— Можеш уже хреститися, княже! Визначи день, коли хочеш хреститися.
— Приготов усе, отче владико, за тиждень від нині.
— Добре! — відповів єпископ і, розпрощавшись із князем, вийшов з палати.
Ввесь тиждень єпископ заходив щодня до князя та навчав його ще основніше Божого закону.
І надійшов день хрестин князя Володимира. На вістку, що руський князь буде хреститися в церкві святого Василія, зібрався сливе весь Корсунь на агорі перед церквою.
— Бог сприяє нам! — говорив один сивий уже корсу-нянин. — Грозила нам заглада, а тепер поганський князь не тільки хреститься, а ще й жениться з грецькою царівною, то й з ворога стане союзником наших царів.
-А такий союзник придасться нашим царям. Русичі — нарід войовничий і хоробрий. Не страшні будуть тепер нашій державі всі її вороги, — говорив чорнявий муж. — Разом із русичами переможемо усіх ворогів наших.
— Ніякий ворог навіть не зважиться тепер нападати на нашу державу, — сказав перший.
— Кажуть, що сам єпископ хреститиме князя, — завважив третій.
— Авжеж, що сам єпископ! Це ж хрестять судженого нашої царівни! — вмішався в розмову начальник відділу війська, що берегло лад на агорі.
А жіноцтво розмовляло про царівну Ганну.
— Я чула, говорила одна жінка, — що царівна плакала дуже, як її царі висилали в Корсунь.
— А котра з нас не плакала, як ішла до шлюбу, —завважила інша.
— Е, то не те, — перебила їй перша. — Вона плакала, що силою її віддають за невідомого їй зовсім варварського князя. Бо таки скажіть самі: не бачила, не знає його, а тут силою в'яжуть її з ним на все життя.
— Ну й що таке? — сказала на це друга. — Чи й у нас, звичайних людей, таке не буває? Батьки виберуть жениха, молода плаче, а потім живе з чоловіком щаслива. А в них, у царів і королів, то сливе завсіди так буває. Тут рішає звичайно добро й потреба держави. І наша царівна буде щаслива з цим князем, бо він і лицарський, і гарний.
— Але все-таки їхати в таку далеку, варварську країну, — говорила дальше перша жінка.
— То й що? Мій чоловік їздить туди часто, —вмішалася якась інша жінка, — й казав, що це дуже гарна та багата країна.
Нараз пронеслися голоси:
— Іде вже князь, іде князь до церкви!
Всі люди звернули туди зір, кудою ішов князь Володимир із почетом. Князя, що не бачив на очі, провадив попід руку Добриня.
— І царівну несуть, і царівну! — почулися оклики. Незабаром показалася лєктика, що її несли чотири отроки з царівниного почету.
Впровадили князя в церкву. Висіла й царівна Ганна з лєктики та увійшла теж туди. За ними ввійшли в церкву різні достойники й їх жінки.
Почався обряд хрещення. З хорів і з крилоса залунав спів. Хрестив князя Володимира корсунсь-кий єпископ з великим почетом духовенства. Коли єпископ поклав руку на голову князя Володимира та став виголошувати приписані слова, закликав князь Володимир втішно:
— Я бачу, я бачу!
— Чудо, чудо! — пронісся церквою шепіт. — Князь прозрів!
А князь Володимир зложив руки на грудях і закликав голосно:
— Тепер пізнав я Бога правдивого!
Люди з княжого почету, що ще були поганами, на вид цього чуда, кликали й собі:
— І ми пізнали правдивого Бога і хочемо також охреститися!
Навіть дядько князя Володимира, Добриня, що ще донедавна був завзятим поганином, заявив прилюдно:
— І я охрещуся!
Князь Володимир радів у душі, що весь його почет і вся дружина стануть добровільно християнами.
По хрещенні став князь Володимир приготовляти все до свого вінчання з царівною Ганною.
Вінчання відбулося ще величавіше, як хрещення князя. Царівна Ганна вже не плакала, не тужила, бо після чуда в церкві бачила в цьому Божу волю й завважила теж, що люди з почету князя Володимира відносяться до неї з великою пошаною та любов'ю.
В часі весільного пиру заявив князь Володимир, що на цьому місці, де корсуняни назносили були землю з його насипу, побудує церкву.
І справді зараз по весіллі запросив до себе кор-сунського єпископа та передав йому гроші на будову церкви, кажучи:
— Коли б цих грошей було замало, то я ще додам!
Раділи корсуняни такою щедротою лицарського князя русичів, який не лише прийняв хрест та споріднився з їхніми царями, але так гарно та дбайливо віднісся до їх города. Тому в дні від'їзду князя Володимира і царівни Ганни сливе ввесь Корсунь подався до пристані, щоб попрощатися.
— Слава, слава щедрому князеві русичів! — гомоніли голоси непроглядної юрби на однім місці.
— Слава непереможному лицареві і великому вой-овникові! — лунали радісні оклики корсунян на іншому місці.