– В поліцію сходиш пізніше. Річарде, будь ласка. Кілька годин нічого не змінять. Я… Мені навіть думати важко. Річарде, це так жахливо. Просто, якщо ти будеш тут, мені стане легше. Де ти?
– Добре, – сказав Річард, – я буду через двадцять хвилин.
– Мені залишити вікно відчиненим чи цього разу ти спробуєш зайти в двері? – пирхнула вона.
РОЗДІЛ 23
– Ні, будь ласка, – сказав Дірк, утримуючи руку пані Пірс від відкривання листа з податкової інспекції, – є небеса бурхливіші за ці.
Його похмурі роздуми в темному кабінеті завершилися, і наразі він був захоплено зосереджений. Для того, щоб умовити пані Пірс простити йому останнє екстравагантне придбання, з яким він повернувся до офісу, йому довелося поставити свій реальний підпис на реальному чекові з зарплатою, тому він мав почуття, що сидіти за столом і відкривати конверти з листами від податківців було неправильною реакцією на його великодушний жест.
Вона відклала конверт.
– Ходімо! – сказав він. – Я хочу вам дещо показати. Я з надзвичайною цікавістю спостерігатиму за вашою реакцією.
Він квапливо повернувся до свого кабінету та сів за стіл.
Вона терпляче зайшла за ним і сіла навпроти, підкреслено ігноруючи несподіваний екстравагантний предмет, що стояв посеред столу.
Блискуча латунна табличка на дверях дуже роздратувала її, але дурний телефон з великими червоними кнопками вона вважала не вартим навіть презирства. І вона, звісно, не збиралася робити нічого поспішного на кшталт усмішки, перш ніж не переконається, що чек приймуть у банку.
Останнього разу, коли він виписав їй чек, він скасував його того самого дня, пояснивши, що інакше той міг "потрапити не в ті руки". Не тими руками, судячи з усього, були руки представника її банка.
Він штовхнув уздовж столу аркуш паперу.
Вона взяла його в руки та подивилася. Потім розвернула догори ногами та знову подивилася. Потім подивилася на нього з іншого боку та поклала його на стіл.
– Ну? – запитав Дірк. – Що це, на вашу думку? Кажіть!
Пані Пірс зітхнула.
– Це багато безглуздих закарлючок, які зроблені на аркуші офісного паперу синім маркером, – сказала вона. – Схоже, їх зробили ви.
– Ні! – гримнув Дірк. – Тобто, так, – визнав він, – але лише тому, що я вважаю, що це рішення задачі.
– Якої задачі?
– Задачі про фокус! – ляснув Дірк по столу. – Я розповідав вам!
– Так, пане Джентлі, неодноразово. Думаю, це був просто фокус. Їх по телевізору багато показують.
– Але цей фокус відрізняється від тих тим, що був абсолютно неможливий!
– Якби він був неможливий, його б не виконали. Це очевидно.
– Ото ж бо! – схвильовано сказав Дірк. – Ото ж бо! Пані Пірс, ви жінка надзвичайного розуму та проникливості.
– Дякую, пане. Можна вже йти?
– Зачекайте! Я ще не закінчив! До кінця ще далеко, його ще навіть не видно! Ви продемонстрували мені рівень свого розуму та проникливості, а тепер дозвольте мені продемонструвати свій!
Пані Пірс терпляче опустилася на стілець.
– Думаю, вас це вразить, – сказав Дірк. – Подумайте ось над чим. Нерозв'язна проблема. Намагаючись її вирішити, мої думки ходили по колу, знову та знову оцінюючи одні й ті самі божевільні речі. Було очевидно, що доки я не отримаю відповідь, я не зможу думати про щось інше, але так само очевидно було й те, що я мав подумати про щось інше, якщо хотів отримати відповідь. Як розірвати це коло? Спитайте мене, як я це зробив.
– Як? – слухняно, але без ентузіазму запитала пані Пірс.
– Написавши, в чому полягає відповідь! – вигукнув Дірк. – Ось вона! – він тріумфально поклав на стіл аркуш паперу та з задоволеною усмішкою відкинувся на спинку крісла.
Пані Пірс мовчки подивилася на аркуш.
– Завдяки цьому, – продовжував Дірк, – тепер я маю можливість думати про нові захоплюючі задачі, наприклад…
Він узяв цей аркуш, вкритий безглуздими закарлючками та завитками, та простягнув його їй.
– Якою мовою, – тихим трагічним голосом спитав він, – це написано?
Пані Пірс продовжувала дивитися мовчки.
Дірк поклав аркуш, закинув ноги на стіл та відкивнув голову назад, склавши під нею руки.
– Ви розумієте, що я зробив? – звернувся він до стелі, яка мало не здригнулася від того, що її так несподівано залучили до розмови. – Я трансформував проблему. Надзвичайно складну, а можливо навіть нерозв'язну головоломку я перетворив на банальну задачу з лінгвістики. Втім, – пробурмотів він після довгих мовчазних роздумів, – ця лінгвістична задача надзвичайно складна, а можливо навіть нерозв'язна.
Він знову сів нормально, щоб пильно подивитися на Джаніс Пірс.
– Ну ж бо, – спонукав він, – скажіть, що це божевілля, але воно може спрацювати!
Джаніс Пірс кашлянула.
– Це божевілля, – сказала вона, – це точно.
Дірк відвернувся та розслаблено нахилився вбік, напевно, так само, як робив натурщик "Мислителя", коли Роден виходив до вітру. Його вигляд раптово став утомленим і пригніченим.
– Я знаю, – тихим, засмученим голосом сказав він, – що десь є щось надзвичайно неправильне. І я знаю, що для того, щоб виправити це, я мушу поїхати в Кембридж. Але мені було б не так страшно, якби я знав, у чому річ…
– Можна мені вже піти? – запитала пані Пірс.
Дірк похмуро подивився на неї.
– Так, – зітхнувши, сказав він, – лише тільки… просто скажіть мені, – він указав пальцем на аркуш паперу, – якої ви думки щодо цього?
– Як на мене, то ви поводитеся як дитина, – відверто сказала Дженіс Пірс.
– Але ж… але ж… але ж… – Дірк розчаровано стукав по столу. – Хіба ви не розумієте, що для того, щоб зрозуміти, іноді потрібно бути дитиною? Лише дитина бачить речі з бездоганною чіткістю, бо вона ще не створила всіх тих фільтрів, що заважають нам побачити те, що ми не очікуємо побачити?
– То чому б вам не звернутися до дитини?
– Дякую, пані Пірс! – сказав Дірк і простягнув руку до капелюха. – Ви знову зробили мені неоціниму послугу, за яку я вам невимовно вдячний.
Він швидко пішов.
РОЗДІЛ 24
Коли Річард прямував до квартири С'юзан, погода почала псуватися. Небо, яке вранці було таке насичене та яскраве, почало втрачати свій ентузіазм і поверталося до свого звичайного англійського вигляду, тобто ставало схожим на сиру смердючу ганчірку для посуду. Річард взяв таксі, яке довезло його на місце за кілька хвилин.