— Ну, годі вже, годі-бо вже!
Худенький, кощавий Броласкі не мав роликів, купальні трусики на ньому були ясно-червоні — мати перешила їх із своєї спідниці,— і мені часом здавалося, що він тим так довго плавав, щоб ми не бачили його трусиків; лиш на коротку хвильку він вигулькував на пліт, сідав там, згорнувши на грудях руки, й дивився уздовж Рейну, на темно-зелену тінь від мосту, що ввечері простягалась аж до лісопильні; ніхто не постеріг, як він скочив у воду, ніхто за ним не похопився, аж поки ввечері побачили його матір, що бігла попід хатами і, плачучи, все питала:
— Чи ти не бачив мого хлопчика? Чи ти не бачив Юргена?
— Не бачив.
Юргенів батько в єфрейторському мундирі без жодного ордена стояв над домовиною і, звівши голову, здавалось, пильно дослухався, коли ми співали:
Рано, ой рано в могилу Покликала смерть тебе, брате... Рано, ой рано...
На тім спітканні з шкільними товаришами я думав лишень про Юргена Броласкі та про білу, гарну кель-нерчину руку, на яку мені так хотілося покласти свою; ясно-червоні трусики Броласкі, перешиті з материної спідниці, з широкою, як до панчіх, гумовою стьожкою всередині, не йшли мені з думки; Броласкі канув у темно-зелену тінь від мосту...
Рано, ой рано в могилу Покликала смерть тебе, брате...
Я звільна обернувся до Вольфа, поглянув йому в лице, добре лице, яке знав уже сім років, і мені стало трохи соромно, так як тоді, коли батько спіймав мене на крадіжці гімназійного свідоцтва.
— Поможи мені,— промовив Вольф.— Я ніяк не знайду, що там поламалося. Ходімо...
Він потяг мене за руку так обережно, неначе сліпого, і помалесеньку повів до пральні. Потому я вчув дух, що його так часто чув щодня,— дух брудної білизни, купою наваленої на підлозі, побачив дівчат-ро-бітниць і пані Флінк, що в своїх білих халатах стояли довкола,— як от після вибуху бомби знову бачиш крізь хмару пилюки тих людей, яких уже мав за мертвих.
— Поперегрівалися,— долинуло до мого слуху,— ми їх тричі пробували... нічого не зарадили... та ще всі машини... геть до одної.
— Ти одкручував фільтри? — вдався я до Вольфа.
— Еге, вони були позабивалися, то я почистив їх і знов поставив, а машини так само перегріваються.
— Я страчу найкращих клієнтів,—бідкалася пані
Флінк,— страчу Гунегофа... та ж Гунегоф найкращьлі мій клієнт, а як його білизна не буде до вечора готова, то я його втрачу.
— Перекрути водогін,— сказав я до Вольфа й став дивитися, як він перекручує воду від усіх чотирьох машин, і разом слухав, як дівчата балакали про білизну на постіль: усі відомості про неї постачає їм покоївка з готелю; вони не раз переможно показували мені простирала міністрів чи уславлених акторів, замащені губною помадою, або казали понюхати простирала, напахчені парфумами, що їх уживала коханка відомого партійного діяча, і всі ці речі колись мене бавили,— але тепер я раптом зрозумів, як мені байдуже до всіх міністрів і партійних діячів, ба навіть їхнє приватне життя мене більше не займало, про мене, всі його секрети могли плисти за водою вкупі зі змилина-ми, що виллялись із пральних машин.
Мене знову потягло на вулицю, я ненавидів машини до прання, ненавидів дух лугу...
Дівчата хихотіли, пустивши кружка простирала одного відомого кіноактора, про чиї походеньки знало всяке.
Вольф поперекручував воду й запитально позирнув на мене. Вигляд він мав трішечки дурнуватий.
— Чи не лагодили часом де водогону? — вдався я до пані Флінк, не дивлячись на неї.
— Ба лагодили,— сказала вона,— вчора розібрали брук на Корбмахергасе. Вода нам іде звідтіля.
— Еге,— озвався й Вольф, одкручуючи крани,— вода іржава й брудна.
— Дай їй стекти, аж поки піде зовсім чиста,— а тоді пустиш воду в машини і все буде добре. Ви не стратите найкращих клієнтів,— обернувся я до пані Флінк,— білизна буде на вечір готова.
Т я рушив із пральні н знову подався на вулицю,
8 01289
225
так, паче уві сні раптово перенісся з одного ландшафту в інший.
Я примостився на крилі Віквеберової машини, та вже більше не дивився на двері; я заплющив очі й на мить зазирнув у камеру-обскуру своєї свідомості, і побачив образ тієї людини, про яку, одну з усіх, знаю, що вона ніколи ні на кого не гримала, єдину людину, в чиїй побожності я був переконаний,— побачив свого батька. Перед ним стояла маленька скринька з картками паперу, дерев'яна блакитна скринька, де колись лежало доміно. Та скринька завше вщерть набита однаковими завбільшки паперовими картками, що їх батько вирізує з усіляких паперових решток. Батько тільки на папір скупий, більше ні на що. Він одрізує чисті клаптики від розпочатих і нескінчених листів, від шкільних зшитків, несписаних до краю, від оповіщень про заручини й смерть, а різні листівки врочистого змісту — друковані на добірному папері заклики підтримати якусь маніфестацію чи докинути, зрештою, й свою пайку у справу волі,— всі такі речі справляють батькові дитячу радість, бо з кожного примірника в нього виходить щонайменше шість нових карток, що їх він потім берегтиме в старій коробці на доміно, наче якусь коштовність. Він — папіряна душа, у нього папірці стирчать з усіх книжок, течка його вщерть набита папірцями. Папірцям батько звіряє весь свій клопіт, і великий, і дрібний. Живучи вдома, я частенько натрапляв на такі папірці. "Пришити ґудзика на спідні",— написано на одному. "Моцарт",— стояло на другому, "рі^едое — рі^е",— значилося на третьому, а раз мені трапився папірець із нотаткою: "Бачив у трамваї чоловіка з таким лицем, яке, певне, мав, конаючи, Спаситель".
Перше ніж заходитись коло справ, він брався до
своїх цидулок, перетасовував їх, наче карти, тоді розкладав, немов пасьянс, і збирав у купки, залежно від того, що в них написано; спершу найважливіші, потім маловажніші, як у картах складають окремо тузів, окремо королів, окремо краль, нижників і так далі.
Папірці, до половини позакладані між сторінки, стирчать із усіх батькових книжок, здебільшого вони вже зблякли, взялися жовтими пасмугами, бо книжки деколи місяцями лежать лежма, аж поки батькові руки дійдуть до тії чи іншої цидулки. В порі шкільних вакацій він збирає їх докупи, перечитує місця, до яких був поробив собі уваги, й розкладає нарізно цидулки, де найчастіше позаписувано англійські чи французькі слова, конструкції та звороти, що їхній зміст став йому зрозумілий після того, як вони по двічі або тричі трапилися йому в тексті. З приводу своїх мовних відкриттів батько з ким тільки не листується, виписує всілякі словники, сперечається про них із колегами-вчителями і своєю лагідною наполегливістю не дає всипляти редакторам довідкових виданнів.