Ці прикрі дрібниці, одначе, зовсім не заважали донні Серафіні триматися так, як трималася б королева без королівства. Хай вбрання її і полиняло, зате личко було свіже, а молодому баронові де Сігоньяку, який доти бачив тільки селянок у спідницях з грубої вовни та простих лляних накидках і не дуже-то звик до такої розкоші, й саме те вбрання видавалося найпрекраснішим у світі. До того ж вій так захопився, дивлячись на очі красуні, що просто не міг звертати увагу на якісь вади її вбрання.
Ізабелла була молодша за донну Серафіну, як і належало акторці, що грала простодушних дівчат; крім того, вона старалась одягатися без зайвої крикливості, елегантно і водночас просто, звичайно, як і личяло доньці Кассандра22. Вона мала приємне, ще майже дитяче личко, гарні шовковисті темно-pjrci коси, очі, затінені довгими віями, невеличкий рот бантиком і в усьому вирізнялася дівочою скромністю, скоріше природною, аніж удаваною. Корсаж із сірої тафти, оздоблений чорним оксамитом і стеклярусом, спускався на спідницю такого самого кольору; підкрохмалений збористий комір здіймався ззаду над її рівною, білою шиєю, де легенькими буклями кучерявилось волосся, а круг коміра був надітий разок намиста з фальшивих перлів; і хоча спершу вона привертала до себе погляд менше, ніж Сера-фіна, зате утримувала його довше. її врода не засліплювала, вона причаровувала, а в цьому є свої неабиякі переваги.
Субретка цілком заслуговувала на прозвисько morena, як іспанці називають чорнявих жінок. Смуглява шкіра її мала золотисто-коричнюватий відтінок, мов у циганки. Жорсткі кучеряві коси були чорні, наче крила ворона, а жовтувато-карі очі блищали диявольським лукавством. її великий рот був трошки відкритий, і між яскраво-червоними губами раз у раз білою блискавкою спалахувала низка зубів, які зробили б честь молодому вовкові. А ще вона була худа, неначе висушена вогнем пристрасті та розуму, але худорба її — молода і здорова — тільки тішила око. Не лишалося сумніву, що вона й у житті могла одержувати і передавати любовні записки так само спритно, як і в виставі; якою ж впевненою у своїй чарівності мала бути жінка, котра вдавалася до послуг такої Даріолетти23! Не одне освідчення, попавши до її рук, не дійшло до тої, кому призначалось, і не один баламута, побачившії її, забув про своє освідчення й загаявся в передпокої. Вона була з тих жінок, яких подруги вважають некрасивими, але для чоловіків вони чарівні і немовби .зроблені з тіста, замішаного з. сіллю і приправленого перцем та ще всякими присмаками, що не заважає їм бути по-лихварськи холодними і незворушними, коли йдеться про їхні інтереси. Одягнена вона була в чудернацьке, синє з жовтим, плаття і дешеву мереживну накидку.
Тітонька Леонарда, благородна матір трупи, була одягнена в усе чорне, як і належить іспанській дуеньї. Серпанкова оборка чепчика оточувала її повне обличчя з кількома складками біля підборіддя, безбарвне, немовби стерте за сорок років гримування. _ Бляклий колір його, схожий на жовтизну слонової кості і старого воску, свідчив, що то хвороблива повнота, ознака скоріше похилого віку, аніж здоров'я. З-під в'ялих повік хитро поглядали очі, немов дві чорні плями на безкровному лиці. Біля губів у кутиках рота легенькою тінню темніло кілька волосків, хоч вона ретельно й виривала їх щипчиками. Майже нічого жіночого не лишилося на тому обличчі, в зморшках якого, коли б кому заманулося пошукати, можна було б знайти сліди багатьох усяких пригод. З дитинства ставши акторкою, Леонарда добре пізнала всі тонкощі і всю мінливість цього ремества — вона послідовно грала всі ролі, аж до дуеньї — ролі, на яку дуже нелегко погодилось її жіноче кокетство, бо ж воно ніколи неохоче помічати руйнівного впливу часу. Леонарда мала талант і, хоча й стара вже була, вміла викликати оплески глядачів навіть поряд з молодими і гарненькими акторками, які, бачивши це, дивувалися, що стару відьму сприймають так захоплено.
Отакий був жіночий склад трупи. В ній були всі головні персонажі комедії, а коли, траплялося, когось бракувало, то по дорозі підбирали чякого-небудь мандрівного актора чи просто аматора, що був щасливий зіграти хоч маленьку роль і в такий спосіб наблизитися до театру. Чоловічий склад — то був уже описаний Педант, повертатися до якого нема потреби, та ще Леандр, Скапен 24, трагік Тиран і хвалько Матамор.
Леандр, самим своїм становищем зобов'язаний обертати найлютіших гирканських 25 тигриць на смирних овечок, дурити Труфальдіно, перемагати Ергастів 26 і з гордістю, тріумфально проходити через усі п'єси, був чолов'яга років тридцяти, який, одначе, видавався набагато молодшим, бо дуже ретельно дбав про свою зовнішність. Непроста це річ — зображати перед глядачками коханця, оту загадкову і прекрасну істоту, яку кожен створює по-своєму, відповідно до "Амадіса" і "Астреїц27. Отож Леандр мазав собі писок спермацетом і щовечора присипав тальком; брови, з яких він виривав щипчиками непокірні волоски, здавалося, були наведені тушшю. Старанно начищені зуби блищали, мов перли, і він раз у раз, до речі й но до речі, виставляв їх, оголюючи рожеві ясна і нехтуючи грецьке прислів'я, яке запевняє, що нема нічого дурнішого від дурного сміху. Його товариші казали, що навіть поза театром він трохи красився, аби оживити очі, Чорне, старанно завите волосся спадало по щоках довгими блискучими кучерями, котрі від дощу трохи розпустились, і він, скориставшись із тої нагоди, накручував їх на палець, показуючи при цьому ніжну білу руку, на якій сяяв діамант, надто великий, щоб бути справжнім. Виложистий комір відкривав круглу білу шию, поголену так ретельно, що на ній не було ніякого сліду порості. Хвиля досить чистого білого серпанку спадала від камзола до штанів, перев'язаних безліччю стрічок, які, видно, він дуже беріг. Леандр навіть на стіну дивився так, наче вмирав од кохання, а коли просив напитися, голос його ставав просто млосний. За кожним реченням він зітхав, говорячи навіть про щось зовсім звичайне, підморгував, мав томний вигляд і робив такі міни, що можна було вмерти зо сміху; але жінки вважали, що це пречудово.