— Можу запропонувати вам тільки посуд,— сказав молодий барон,— а попоїсти чогось у мене й для миші не набереться. Я живу тут самотньо, ніколи нікого не приймаю, та ви й без моїх слів бачите, що достатку в моєму домі немає.
— Не турбуйтесь,— мовив Педант.— У театрі нас частують курчатами, зробленими з картону, і вином у пляшках, виточених з дерева, але для буденного життя ми завбачливо добуваємо поживніші страви. Картонні наїдки і уявні напитки не вельми придатні для наших шлунків, і в мене — а я забезпечую трупу продовольством — завжди є в запасі якийсь там шмат байоннської9 шинки, пиріг з м'ясом або рів'єрська телятина, а до того ще дюжина пляшок кагору та бордо.
— Чудово сказано, Педанте! — вигукнув Леандр.— Іди принеси провізію, і, якщо господар дозволить нам і люб'язно погодиться сам повечеряти з нами, прямо тут і влаштуємо бенкет. У буфетах, я бачу, доволі посуду, і дами накриють стіл.
Ошелешений несподіваною пригодою, барон кивнув па знак згоди, й Ізабелла та донна Серафіна 10 — вони сиділи вдвох біля каміна — встали і розставили прибори на столі, який перед тим П'єр витер і заслав старою, благенькою, але чистою скатертиною.
Незабаром прийшов Педант, несучи в кожній руці по кошику, і урочисто поставив посеред столу пиріг — справжню фортецю з мурами із жовто-золотавого тіста, за якими був цілий гарнізон лісових жайворонків та молодих куріпок.
Довкола цього гастрономічного форту він розмістив шість пляшок — передові оборонні споруди, які треба було захопити з боєм, щоб дістатися до самої цитаделі. Вуджені яловичі язики і шмат шинки по боках доповнювали симетрію.
Вельзевул виліз на самісінький верх буфета й зацікавлено стежив за цими незвичайними приготуваннями, намагаючись хоча б нанюхатися чудових наїдків, так щедро виставлених на столі. Ніс його, такого кольору, як гриб трюфель, глибоко вдихав запахи, що сповнювали кімнату, зелені очі радісно сяяли, з писка звисала від жадоби срібляста крапелька слини. Йому етрашенно хотілося підійти до столу і взяти участь у цьому бенкеті, гідному Гаргантюа и, в учті, яка так суперечила пустельницькій помірності, що була в домі; однак незнайомі обличчя лякали його, і страх брав гору над жадністю ласуна.
Лампа світила досить тьмаво, тож Матамор сходив до воза і приніс два театральні шандарш 12 — дерев'яні, обвиті позолоченим папером — з кількома свічками в кожному, і освітлення стало просто чудове. Ці шандали, схожі на се-мисвічник із священного писанняІ3, звичайно ставили на олтар Гіменея 14 у виставах із щасливим фіналом або на бенкетний стіл у "Маріанні" Мере та "Іродіаді" Трі-стана 15.
Освітлена свічками і вогнем з каміна, де палав хмиз, мертва кімната немовби ожила. Червоні відблиски легким рум'янцем забарвили бліді обличчя на портретах, і хоча доброчесні вдовиці, манірно застиглі в тугих комірцях та широких фіжмах, погордливо кривилися, дивлячись, як молоді акторки веселяться в цьому солідному замку, воїни і мальтійські лицарі16, здавалось, усміхалися їм із глибини своїх рам, раді, що й вони присутні на такій гулянці; тільки два чи три насуплені сивобороді старигани під жовтим лаком, незважаючи ні на що, зберігали той суворий вираз, якого надав їм художник.
У просторій кімнаті, де звичайно стояв могильний дух плісняви і затхлої вогкості, повіяло живим і теплим духом. Уже не так впадало в око, що меблі та шпалери тут старі й попсовані, блідий привид злиднів, здавалося, на якийсь час покинув замок.
Сігоньяк, якому вся ця несподівана пригода спочатку була неприємна, тепер відчував незнане доти блаженство. Ізабелла, донна Серафіна і навіть Субретка 17 приємно хвилювали його уяву й видавалися йому скоріше богинями, що спустилися на землю, аніж звичайними смертними. То й справді були дуже гарненькі жінки, здатні звабити й не такого недосвідченого новачка, як наш молодий барон. Йому здавалося, що все це — сон, і він боявся, що от-от прокинеться.
Барон підвів донну Серафіну до столу і посадив її праворуч од себе. Ізабелла сіла ліворуч, Субретка — навпроти, Дуенья 18 рядом з Педантом, а Леандр і Матамор примостилися де попало. Тепер молодий господар замку міг цілком вільно розглядати своїх гостей, обличчя яких було добре видно в яскравому світлі. Його увагу привернули найперше жінки, тож поки Педант штурмує підступ до пирога, не завадить коротенько описати їх.
Серафіна — то була молода жінка, років двадцяти чотирьох — двадцяти п'яти; звичка грати знатних кокеток виробила у неї таку гордовиту поставу і такі манери, як у придворної дами. Трохи видовжений овал обличчя, ніс із невеликим горбочком, опуклі сірі очі, червоний рот з ледь роздвоєною, мов у Анни Австрійської 19, нижньою губою, схожою на вишню, надавали їй приємного шляхетного вигляду, який доповнювали розкішні каштанові коси, що двома хвилями спадали уздовж щік, ніжно-рум'яних від пожвавлення і тепла. Два довгі пасма, перев'язані кожне трьома бантами з чорної стрічки, примхливо відокремлювались од кучерів, вигідно підкреслюючи витонченість зачіски, подібно до тих останніх мазків пензля, якими художник закіпчує свою картину і які роблять її ще виразнішою. На голові у Серафіяи був хвацько надітий фетровий капелюх з круглими крисами, оздоблений перами, одне з яких — останнє — звисало на її плечі, а інші кучерявилися завитками; виложистий комір чоловічого крою, оторочений алансонським20 мереживом, з таким же, як у косах, чорним бантом, красиво спадав на зелену оксамитову сукню з прорізами на рукавах і шнурками в обшитих позументом петельках; крізь ті прорізи біліли рукави сорочки; перекинутий через плече білий шовковий шарф довершував цей дженджуристий наряд.
У такому вбранні Серафіна мала вигляд Пантесілеї чи Марфізи21 й неначе була створена для відчайдушних пригод, для ролей у комедіях плаща та шпаги. Певна річ, її шати були не вельми свіжі, оксамит на давно вже ношеній сукні витерся й блищав, комір теж був трохи поношений, тонке мереживо на ньому поруділо — при денному світлі це кожен помітив би; золота вишивка па шарфі стала бурою, і, якщо придивитися ближче, видно було, що то не золото, а тільки шумиха; з кількох шнурків десь загубилися металеві наконечники, а позумент на петельках протерся, і з нього подекуди виглядали нитки; обшарпані й пом'яті пера мляво похитувались на крисах капелюха, коси трохи розпалися, в них позастрявали дрібненькі соломинки з воза, якось жалюгідно вплелися в пишноту зачіски.