14 6—260
401
що колись пообвалювались, тепер були на своєму місці. Чотири стрункі білі вежки під красивими черепичними дахами стояли симетрично і гордовито, мов феодальна сторожа, на кожному розі замку, підносячи в голубе небо свої позолочені флюгери. Покрівля, оздоблена тонким металевим гребенем, замінила стару, побиту, місцями облуплену, порослу мохом черепицю. Вікна, що колись були забиті дошками, тепер блищали новими шибками в свинцевих рамах, зроблених у формі кіл та ромбів; на заново відбудованому фасаді не було жодної тріщини. Вхід, де раніше були поточені шашелем, облуплені стулки старих дверей, закривали прекрасні нові дубові двері, багато оковані залізом. Над дверима, посеред майстерно видовбаних на камінні прикрас, сяяв родовий герб Сігоньяків — три лелеки на блакитному тлі — з благородним гаслом, ще недавно геть стертим, а тепер дуже чітким, зробленим золотими літерами: "Alta petunt" l.
Якийсь час Сігоньяк мовчки дивився на це казкове видовисько, потім обернувся до Ізабелли і сказав:
— Вам, добра фея, зобов'язаний я цим перетворенням, мого замку. Досить було вам тільки доторкнутися своєю чарівною паличкою, щоб повернути йому колишні пишноту, красу і молодість. Я безмежно вдячний вам за цю приємну несподіванку — вона чудова, як і все, що йде від вас Хоч я нічого й не казав, а ви вгадали жадання моєї душі.
— Подякуйте ще одному чарівникові, який дуже допоміг мені в усьому цьому,— відповіла Ізабелла, показуючи на Валомбреза, який сидів у кутку карети.
Барон потис руку молодому герцогові.
Поки точилася ця розмова, карета під'їхала до замку, з цегляних димарів якого вився густий білий дим, показуючи, що тут ждуть важних гостей.
Коли карета зупинилась біля ґанку і з неї вийшли барон, баронеса та герцог, П'єр, стоячи в красивій новій лівреї на порозі, широко розчинив двері. Вісім чи десять лакеїв, вишикувавшись в один ряд на сходах і низько кланяючись, вітали нових господарів, яких вони ще не бачили.
Вправні художники повернули настінним фрескам втрачену свіжість. Мускулясті атланти легко підтримували фальшивий карниз. Невимушено стояли і сиділи римські імператори в яскравих пурпурових мантіях. Плям від дощових патьоків на склепінні вже не було, там видніло свіже малювання, на якому крізь гратки голубіло чисте, безхмарне небо.
Такі зміни відбулися в усьому. Панелі та паркетні підлоги полагоджено. Замість старих меблів появилися нові, такої ж форми, як і колишні. Минуле зосталося тут, але його оновили. Зелені фландрські шпалери з мисливцем на диких качок лишилися в кімнаті Сігоньяка, проте їх ретельно почистили, й кольори стали свіжіші, яскравіші. І ліжко було те саме, тільки терплячий майстер позамазував дірочки, проточені шашелем, приробив фігуркам на фризі носи та пальці, де їх не вистачало, подовжив оббитий орнамент з листя, відновив стерті грані прикрас, і старе ліжко набуло свого початкового вигляду. Зелено-біла парчева завіса з таким же візерунком, як і колишня, складками спадала поміж крученими, добре навощеними і натертими колонками.
Чутлива Ізабелла утрималась від недоречної розкоші, якої нетрудио досягнути, коли в багато грошей; але вона подбала про душевну радість свого ніжно любимого чоловіка, повернувши йому враження дитинства без злиднів і печалі. В цьому замку, ще недавно такому сумному, все, здавалося, було веселе. Навіть портрети предків, очищені від бруду, відновлені і полаковані, по-молодечому всміхалися в своїх золотих рамах. Сварливі вдови, вдавано чеснотливі черниці й абатиси вже не робили, як колись, Ізабеллі мін — актрису, що стала баронесою, вони приймали тепер як свою.
На подвір'ї не було більше ні кропиви, ні болиголову, ні якихось інших бур'янів, що так буйно ростуть на вологих, глухих і занедбаних місцях. Зникли й зелені бережки поміж камінням бруківки — ознака запущених садиб. Крізь прозорі шибки вікон у кімнатах видно було завіси з дорогої матерії, котрі показували, що покої, які ще недавно стояли забиті, тепер готові прийняти гостей.
По скріплених і очищених від моху сходах, які вже не хиталися під надто довірливою ногою, молоді люди вийшли в сад. Біля самих сходів ріс ретельно доглянутий кущ шипшини, той самий, що колись уранці, перед від'їздом Сігоньяка, подарував молодій актрисі свою дику трояндочку. Тепер теж па ньому була квітка — Ізабелла зірвала її і приколола у себе на грудях, певна, що то щаслива ознака тривалості їхньої любові. Садівник попрацював не менше ніж архітектор. Завдяки його ножицям у цих недавніх хащах тепер панував лад. Не було здоровенних гілляк, які перегороджували дорогу, зникли.густі колючі кущі, тут уже можна було пройти, не порвавши одягу. Дерева знову звично розмістились алеями і окремими групками. Оточені підстриженими самшитовими кущами, росли найрізноманітніші, які тільки може подарувати Флора, квіти. В глибині саду біліла божественною наготою Помона, вже зцілена від прокази. Вправно прироблений мармуровий ніс відновлював її грецький профіль. В кошику у неї видніли вже не отруйні гриби, а видовбані з мармуру плоди. З лев'ячої пащі лився в басейн тугий струмінь чистої води. Виткі рослини, похитуючи СЇВОГ-ми різнобарвними дзвіночками й чіпляючись вусиками1; за міцні, пофарбовані в зелене гратки, мальовничо затуляли стіну огорожі, йадаючй приємного сільського вигляду кам'яному гроту, що правив за нішу для статуї. Ніколи, навіть у найкращі свої дні, замок та сад не були опоряджені так багато і з таким смаком. Маєток Сігоньяків, який так довго був похмурий і занедбаний, сяяв у всій своїй пишноті!
Сігоньяк, здивований і захоплений, ішов, неначе в сні, притискуючи до серця Ізабеллину руку і не стримуючи, не соромлячись сліз розчулення, які текли по його щоках.
— Тепер,— мовила Ізабелла,— оглянувши все тут, поїдьмо подивимось землі, які я, нічого не кажучи вам, купила, щоб відновити давні володіння барона де Сігоньяка. Якщо дозволите, я піду переодягнуся для верхової їзди. Це недовго, колишнє моє ремесло навчило мене швидко міняти костюми. А ви тим часом виберіть коней, і хай їх осідлають.
Валомбрез повів Сігоньяка на стайню; ще недавно в ній було порожньо, тепер же барон побачив тут десяток баских коней, що стояли в дубових стійлах, тупаючи ногами по підісланих циновках і м'яко поблискуючи пружкими лиснючими крупами. Почувши, що до стайні зайшли, благородні тварини повернули до прибульців свої розумні очі. Зненацька якийсь кінь заіржав; то добрий Баярд, упізнавши хазяїна, по-своєму привітав його; Ізабелла зберегла цього старого служаку, і він стояв у кінці ряду, де було найтеп-ліше і найзручніше. В його кормушці було повно вівса — подрібненого, щоб старі зуби легше перетирали його; поміж ногами Баярда спав його товариш Міро, він теж упізнав хазяїна, встав і лизнув баронові руку. Що ж до Вельзевула, то він ще не появлявся, але звинувачувати в цьому треба не його добре, маленьке серце, а звичну обережність котячої породи — вся ця метушня замість колишнього спокою страшенно занепокоїла його. Заховавшись на горищі, він ждав ночі, щоб вийти і засвідчити повагу своєму хазяїнові.