Для нагород за заслуги товариства, яке в полках і сотнях не вміщалося, заснував король Баторій три класи, або ступені, товаришів військових. До першого ступеня було жалувано бунчукових товаришів, а ранг їх дорівнював обозному полковому, а служба у війську а чи в поході мала місце при клейнодах національних, себто над бунчуком і знаменом; в мирну ж пору визначалися в пошановані комісії повелінням гетьманським і Генеральної канцелярії. До другого ступеня жалувані були військові товариші, і вони на службі військовій також мали місце в штаті гетьманському і біля клейнодів національних, а в житлах своїх займалися комісіями, що призначалися Генеральною канцелярією та її департаментами, а по рангу вважалися супроти сотників. До третього ступеня ставилися значкові товариші; вони мали місце на службі в полках при полковому прапорі, а при підвищенні вони ставали військовими товаришами. Всіх тих ступенів товариші на ранги свої мали від гетьмана універсали, і служили вони в своїй землі і в походах власним своїм коштом, але за довгочасну та відмінну службу нагороджувались від гетьманів селами, хуторами та іншими милостями.
Король Баторій у всьому стосовно до руського воїнства і народу був таким патріотом, яким пошановувався у римлян імператор Тіт, син Вес-пасіанів, себто друг і батько людства. Він справедливістю своєю і лагідністю вселив у всі народи королівства свого дух єдності і братерської згоди. Не чутно було між ними ніяких суперечок ні про породи, ні про переваги, тим більше про релігії, що часто уми народні бентежать. Навіть саме духовенство, що має нахил звичайно до дебатів та привласнення собі правоти думки, подобилося тоді агнцям непорочного золотого віку або пастирства Адамового, і що з усього найдиво-вижніше, то була згода чиста і обох головних релігій — римської та руської. Коли відлучався єпископ римський, то доручав паству єпископу руському; коли ж, навпаки, відлучався єпископ руський, то також доручав єпархію свою в правління римському єпископові, і все було в послуху і любові прямо християнській.
Признання і милість короля Ба-торія до воїнства і народу руського пояснюються в привілеєві його, даному року 1579-го, квітня 19 дня, в якому так написано: "Зглядом і увагою великих праць і лицарства військ руських, які вони показали і завше оказують в обороні і розширенні спільної Отчизни од супостатів і ізвик-лих претендаторів зарубіжних, най-барзій од тих триклятих іноплемінних магометанців і бусурманів, плюндруючих Отчизну і завертаючих в неволю люд християнський, яко се й недавно за королівства нашого учинилося, але милістю Божеською і звитя-жеством вірного гетьмана нашого руського Богдана і військами його козацькими знатне одвернуто й одпла-чено, уставуємо і потверджуємо всі права, вольності і привілеї війська того і всього народу руського, антецесо-рами нашими постановлені і утверджені, і як із віків у них бувало, так нехай і пребуде на вічні часи, і нехай не важить ніхто одміняти й порушувати права і вольності у добрах вічи-стих і набутих і всіляких маєтках, а вільні вони шафувати ними по своїй волі і судитися за них в своїх судах земських і міських, в яких засідати вибраним од лицарства особам і судити по своїх правах і статутах руських; а належитих до лицарства військового, тим судитися в обозах і таборах своїх од суддів військових, яких ми в кожному полку призначити звеліли, однак справа до них належить про тяготи воїна і маєтку його рухомого, допоки хто козакує і вписаний в реєстри військовії, а з поворотом в повіти и околиці судитися вони зачнуть в судах повітових і міських, яко стан шляхетний і шляхетство руське, що в рангах, посадах і реєстровому козацтві перебуває, яке єдність і рівність має з шляхетством польським і литовським, яко же при першому з’єдноченні Русі з Польщею і Литвою уложено єсть і затверджено, і ми теє потверджуємо і заховуємо. Трибуналові руському провадити справи свої в пошанівку в новоствореному місті нашому Батурині, а як потреба скаже, то й в Черкасах; теж і гетьманові руському резидувати в тому місті, а в Черкасах мати намісника свого з генералітету військового, який ми значно розширили і заоздобили, умноживши і класи товариства бунчукового, військового й значкового, яким поміщатись під бунчуком і при полкових хоругвах, а бунчук жалуємо ми гетьманові на знак звитяги його з військом своїм над народом азіятич-ним, од якого і клейнод сей здобутий працею гетьманською і кровію козацькою".
о смерті гетьмана Богдана, що сталася невдовзі опісля його походів, року 1579-го вибраний був гетьманом з полковників Павло Підкова. Він був породи волоської, з родини князів, або господарів, тамошніх. Довгочасні заслуги війську малоросійському і відмінні подвиги його в діях воєнних дали право на обрання. За його правління був скинутий зі свого достоїнства Петро Підкова, господар волоський, збунтованими волохами. Він втік до гетьмана Підкови, небожа свого, і виблагав його про своє відновлення. Гетьман, спорядивши сім полків реєстрових козаків і два полки охочекомонних, вирушив з ними на Валахію. У двох битвах війська малоросійські волохів розбили й розпорошили. Гетьман наблизився до головного міста Бухареста, щоб його облягти, але урядовці, духовенство й народ, що вийшли з міста, просили гетьмана бути господарем замість його дядька, котрий тут же з гетьманом перебував і дав на те свою згоду. Гетьман по довгому зволіканню переконаний був нарешті проханнями та клятвами волохів прийняти у них господарський титул і вступити задля того до міста. По завершенню встановлених про такий випадок обрядів та святкувань Підкова зостався на правлінні господарства Волоського, а війська малоросійські при полковниках та інших чинах відпустив до Малоросії з вдячною грамотою до всіх чинів та козаків за їхню до нього прихильність та старання. При собі залишив Підкова козаків з двадцять, найбільш відданих йому, а з іншими розлучався, як з рідними, в сльозах і в журбі. Та щойно ті виступили до своїх осель, як дістали вістку про смерть гетьмана. Повернувшись з його тілом, козаки розповіли, що його вбили підступно: один вельможа, запросивши господаря у приміську свою оселю хрестити немовля, мав там готових убивць з колишніх бунтівників. Вони, напавши на Підкову зненацька в самому домі, відтяли йому сокирою голову, поклавши її на поріг, а з ним убили одного старшину і двох козаків а місце вбитого гетьмана Підкови обрано гетьманом