Історія Русів

Сторінка 33 з 153

Драч Іван

Морським військам він звелів одвідати ті міста турецькі, які купували у татар і тримали в неволі бранців руських, і війська тії, напавши зненацька на приморські міста Синоп, Трапезонт і на багато містечок, вогневі і мечеві їх віддали, забравши у них кількох своїх полонених і здобич численну.

У дні того ж короля Баторія, коли сили турецькі безнастанно нападали на християн, що проживали вгорі понад рікою Дунаєм, від їхніх государів та князів прошено в короля допомоги, то король дав повеління гетьманові Богданові зробити з військами малоросійськими сильну диверсію в землі турецькій, од границь польських віддаленій, і відвернути їхні сили од сусідніх з Польщею християн. Гетьман, виправивши спершу в Чорне море запорозького осавула Нечая з трьома тисячами козаків запорозьких на їхніх човнах, вирушив сам з усім військом малоросійським на степи Кримські і, перейшовши їх на виду Орської лінії і татар, котрі його походу не перешкоджали, вступив у межі донських козаків, які недавно змішалися з запорозькими. Тії козаки прийняли гетьмана та військо його приязно і подали їм усяку поміч в поході, а особливо переправою військ на своїх суднах за ріку Дон, а опісля — за ріку Кубань. Гетьман, проходячи за Доном землі черкеські, не чинив супроти них нічого ворожого. І черкеси, позираючи на військо з подивом, не чинили жодних замахів ворожих, а продавали військові худобу свою та інший харчовий припас з приязним видом. Переправившись за Кубань, гетьман відкрив ворожі дії супроти турецького народу, спалюючи і знищуючи усе, що траплялося на дорозі. Запорозькі козаки, плаваючи човнами біля берегів сеї землі, вчиняли таку ж руїну прибережним селищам. Народи тії, не очікуючи таких нападів і бувши не приготовані до оборони, рятувалися лише втечею і переховуванням. І так гетьман, переходячи з військом всю Анатолію, відвідав і чільні її міста Синоп і Трапезонт; однак, не роблячи на фортеці їхні приступу за відсутністю належної до того артилерії, пограбував і спалив самі лише їхні фор-штати, а досягнувши передмість цар-городських зі східної сторони тамтешньої протоки, напав на них з усіх боків і примусив турків, заскочених таким несподіваним нападом, рятуватися втечею на суднах в самий Царго-род. А військо малоросійське, пограбувавши та підпаливши передмістя, відступило назад до Чорного моря і на протоці, вчинивши переправу запорозькими човнами та іншими морськими суднами, що були забрані побіля турецьких берегів, вступило в Болгарію, проголосивши тамтешньому народові, що вони, як єдиновірні та єдиноплемінні, нічого ворожого їм робити не будуть. Болгари, сим заспокоєні, проводжали війська козацькі до самого Дунаю, надаючи в дорожніх потребах поміч всіляку, і тут же сповістили гетьмана, що турки, які нападали на Сербію та інші християнські по Дунаєві багатства, повернули нагло назад і потяглися до Андріанопо-ля. Гетьман, переправившись через Дунай запорозькими і здобутими суднами поміж містами Силістрією та Варною, вступив у Молдавію, і, порівнявшись з містом Кілією, напав на нього зненацька на світанку, і, взявши штурмом, вирізав усіх турків та вірмен, а місто пограбував і спалив дощенту, таким чином помщаючись за смерть зраджених там гетьмана Свірговського і премногих з ним козаків малоросійських, а потому повернув гетьман з військом у свої границі зі славою і здобиччю великою.

Король Баторій, монарх, сповнений розважливості, праводушності та всіх найвищих прикмет, які сан його прикрашали, воздав гетьманові та всьому військові малоросійському належну справедливість, нагородивши заслуги їхні подарунками, почестями та іншими привілеями, котрі мужність вирізняють. Гетьманові, який мав клейноди польські: булаву або жезл повелителя і знамено з гербом Білого Орла, додав клейнод азіатський, бунчук, який відзначив звитяги над азіатським народом. Для резиденції гетьмана і всього малоросійського трибуналу спорудив на ім’я своє над річкою Сейм місто Батурин, а в Черкасах повелів мати гетьманові свого намісника, або польового гетьмана, що опісля звався наказним гетьманом, які були додані і двом іншим у Польщі гетьманам. До генералітету малоросійського додав двох генеральних осавулів і одного бунчужного генерального, а в полки визначив по одному судді і по одному писареві, звелівши козакам судитися по службі і в усіх ділах, особи службової стасованих, у своїх полках та сотнях; а лише у справах земських розбиратися, як і раніше, як шляхті — в судах повітових. Згодом від цього народився у деяких письменників той хибний висновок, що начебто завжди козаки і по всіх їхніх справах, навіть і земських, судились особливим якимось правом козацьким, від шляхетського відмінним. Та ця думка вельми несправедлива і спростовується самими вироками судовими, що наявні в архівах, згідно з якими всі розправи земські та міські відбувалися і покарання присуджувались поміж козаками і їхніми чиновниками за статутовими артикулами, узаконеними для шляхетства; самі ж лише служиві, себто реєстрові, та й то в пору служби, судилися старшинами їхніми правом військовим, що єдино до особи стосувалося. Хоча ж самі судилища міські та повітові в добу руїн та гонінь, що за унію відбувалися, і від упадку чиновного шляхетства малоросійського, що в католицтво римське і в поляцтво навернулося, поруйнувалися або помінялися, а справи їхні по посадах перейшли були до полків та сотень, але й там судилися також козаки, і вдовольняли їх за правами їхніми шляхетськими, особливого ж для них права ніде не видно. Навіть і самі поляки, які опісля стали їхніми непримиренними недругами, права того ніколи в них не відбирали, а, навпаки, околична шляхта, що й донині між ними про-буває (яка з козаків вийшла, нічим від них не відрізняється і переважно не має власних земель своїх, а на володіннях, під чиншем або на оброку живе), користується у них по одній породі з усіх прав та привілеїв шляхетських. Коли ж поводом такого протиріччя є той пункт, який після руїн у статтях козацьких перекладено: "Аби ніхто з чинів сторонніх і не козацьких у справи їхні військові не втручався, а де буде два козаки, там вони третього судити можуть", то ця стаття сама собою доводить, що мова в ній про справи й розправи військові, а жодним чином не земські. Але при всьому тому і вона права шляхетського у козаків не відбирає, бо саме те право перших привілеїв шляхетських узаконюється волею судитися шляхті через своїх виборних суддів, а не інших. Трибунал малоросійський складався з семи департаментів, або відділів: 1-й з них означав верховний уряд і звався Генеральною канцелярією з верхньою апеляцією, звідкіль виходили універсали гетьманські і всі накази; 2-й — Генеральний суд міський; 3-й — Генеральний суд земський; 4-й — Комісаріат, котрий ревізував справи підкоморські і мав також Дирекцію над публічними будівлями, шляхами та переправами; 5-й — Скарбова канцелярія, яка відала прибутками та видатками національними; 6-й — Військовий регімент, що керував військовими справами; 7-й — Ревізійний комітет, що ревізував усі рахунки скарбові та військові, від якого і фіскальство залежало над чинами та адвокатами, щоб вони точно виконували прина-лежні посади.