У відсутності імператора генеральні малоросійські старшини з правителем Полуботком учинили подання до Сенату про надмірні податки і повинності, встановлені бригадиром Ве-льяміновим на всіх урядників та козаків малоросійських, без уваги на їхній стан та привілеї і всупереч самим договірним статтям, з гетьманом Богданом Хмельницьким укладеним. Сенат на теє подання присланим до Колегії указом звільнив був усіх старшин і козаків од усіх податків, зваживши на їхню службу, своїм коштом і у власному озброєнню виконувану, що незмірно більше варта, як ті податки. Одначе государ, вернувшись з Дербентського походу, на донос Вільямінова, знову звелів податки тії стягати, не поминаючи нікого і не зважаючи ні на що, а старшин генеральних і Полуботка, які зверталися з проханням, потягнути на одповідь до Петербурга через особливого кур’єра. Після того у червні місяці року 1723-го туди од Колегії відправлено: полковника Полуботка, суддю генерального Черниша, писаря генерального Семена Савича і бунчукових товаришів: Івана Корецького зі Старо-дуба, Карпика з Переяслава, Гребінку з Гадяча та з ними канцеляристів військових: Володьковського, Ханенка і Романовича. Урядники тії, прибувши до Петербурга і ставши перед государя свого навколішки, просили його якнайпереконливіше помилувати Отчизну їхню, погноблену вкрай податками і всякого роду утисками од бригадира Вельямінова та його колезьких урядників, і просили ще поновити права їхні й привілеї, договірними статтями та мировими царськими грамотами потверджені, і щоб згідно з ними дозволено їм вибрати собі гетьмана вільними голосами. Государ, з намови давнього і єдиного гонителя малоросійського Меншикова, що завше переслідував малоросіян з незвичайною злобою і мстивістю, назвавши їх зрадниками та віролом-цями, звелів узяти їх на тортури і судити Тайній канцелярії, а квартиру їхню на Троїцькій пристані, біля кав’ярні, обняти кріпкою сторожею.
аина канцелярія не схожа була на жодні цивільні та духовні судилища з їхніми правами та обрядами, а була вона єдиною в своєму роді і в цілому світі і тільки подобилася дещо святій римській інквізиції. У ній не приймали доказів і оправдань ні письмових, ні свідко-вих, ні совісних, себто під присягою, але вивідували и доправлялися в ній власного зізнання у поставлених обвинуваченнях або підозрах. Особа, що не признавалася до вини, мусила витерпіти все те тортурами через три прийоми, або зміни, і різним знаряддям, а наостанку вогняним, себто розпеченою залізною шиною і розтопленою сіркою. Таким чином, коли писар генеральний Савич у тій Тайній канцелярії запитуваний був самим государем: "Чи він знає про лихий замір товаришів його і земляків, які душили баранів?", а він відповідав на теє із звичайною тогочасною малоросійською чемністю: "Не скажу Вашеці!", то за тії слова, за тую чемність дістав з першого разу доброго поличника, а далі засуджений був на тортури. На щастя Савича, канцелярист Володь-ковський, що чекав тут на чергу свою, заявив государеві, що слова Савича: "Не скажу Вашеці!" не означають упертість або навмисну затятість, а означають вони те, що з чемності говориться: "Не можу сказати Вашій Величності", або, як-то в простій мові кажуть: "Не знаю". Государ, хоч зважив на вияснення Володьковського і припинив тортури Савича, але послав у Малоросію спеціального урядника довідатися, чи справді речення такого уживають в Малоросії; і виправа та коштувала скарбниці 70 карбованців, що їх з Савича й стягнено; а він тим часом просидів до повороту посланця в тяжкій неволі. Перевівши Тайна канцелярія у дознаниях своїх більше як чотири місяці, 10 числа листопада засудила урядників малоросійських на дожиттєве ув’язнення і позбавлення майна їхнього на користь государя та його скарбниці.
коли оголосили їм учинений нею про те вирок, то полковник Полуботок присутньому при тому государеві імператорові сказав: "Бачу, государю, і розумію, з якого джерела зачерпнув ти злість тую, що не властива серцю твоєму і не пристойна характерові помазаника Божого. Правота і лагідність, суд і милість суть єдине добро всіх монархів світу сього, і закони, що кермують усім взагалі людством і охоронять його від усякого лиха, є точне зерцало царям і володарям на їхнє становище і поведінку, і вони перші наглядачі та охоронці їм бути повинні. Звідкіля ж походить, що ти, о государю, ставлячи себе понад закони, мордуєш нас єдиною владою своєю і кидаєш у вічне ув’язненім, загорнувши до скарбниці власне майно наше? Провина, на нас стягувана, є лише повинність наша, і повинність свята, у всіх народах так шанована, а жодним чином не законопреступна і до осуду не належна. Ми просили і просимо іменем народу свого про милість до Отчизни нашої, неправедно гнаної і без жалю плюндрованої, просимо поновити права наші і привілеї, урочистими договорами затверджені, що їх і ти, государю, декілька разів потверджував, Народ наш, бувши одноплемінний і одновірний твоєму народові, підсилив його і звеличив царство твоє добровільною злукою своєю в такий час, коли ще в ньому все було в стані немовляти і виходило з хаосу каламутних часів і майже мізерії. І сіє одно не довліло б йому погубити у вас мзди своєя; але ми з народом своїм не переставали, опріч того, багато допомагати вам усім в усіх військових рушеннях і здобуттях ваших, і, не кажучи про Смоленщину та Польщу, одна шведська війна доводить безприкладну ревність нашу до тебе і Росії. Бо всім відомо, що ми самі цілу половину армії шведської вигубили на землі своїй і в оселях наших, не піддаючись притому ні на які зваби та спокуси і давши тобі спромогу переважити дивовижну мужність і одчайдушну хоробрість шведів; але за те стягнули на себе саму зневагу та лютість і, замість подяки та нагороди, вкинуті в найтяжче рабство, і змушені платити данину ганебну й незносну, рити лінії та канали і осушувати непролазні багнища, угноюючи все те тілами наших мерців, що впали цілими тисячами од тягот, голоду та клімату. Всі тії злигодні й скорботи наші довершило, нарешті, нинішнє правління наше. Урядники московські, що панують над нами і не знають прав та звичаїв наших і майже неписьменні, відають тільки те, що їм вільно робити усе, не займаючи лише душі наші. Отож, бувши ми оточені звідусіль переслідуванями й напастями, до кого іншого вдаватися маємо з воланням своїм, як не до тебе, ав-густійший монарху? Ти добродій наш і ^поручитель за благо наше. Але злоба улюбленця твого, непримиренного ворога нашого і месника, одвернула тебе з путі істини і паскудить царювання твоє. Поневолювати народи і володіти рабами та невільниками є справа азіятського тирана, а не християнського монарха, який мусить славитися і направду бути верховним батьком народів. Я знаю, що на нас чекають кайдани і понурі в’язниці, де виморять нас голодом і утисками за звичаєм московським, але, поки ще живу, кажу тобі правду, о государю, що прийдеться складати тобі звіт неодмінно перед царем усіх царів, всемогутнім Богом, за погибель нашу і всього народу".