– Я цілком певний цього, – підтримав я.
– І це правда, чистісінька правда, – доводив Тредльс. – Але, здається, я трохи відступаю від теми. Я щось говорив про преподобного отця Горація?
– Ти казав, що наполягав на тому факті, що...
– Правильно. На тому факті, що Софі і я заручені вже давно, і що Софі, з дозволу своїх батьків, згодна хоч зараз з'єднати свою долю з моєю... коротко кажучи, – сказав Тредльс з властивою йому щирою усмішкою, – дарма, що в нашому господарстві британський метал буде тимчасово відігравати найголовнішу роль. Дуже добре. Тоді я запропонував отцеві Горацію... а він пречудовий священик, Копперфілде, і слід йому було б стати єпископом або принаймні хоч заробляти собі на прожиття без злиднів... ось я і запропонував йому, що коли я, приміром, зможу заробити на рік до двохсот п'ятдесяти фунтів і побачу перспективу наступного року заробити стільки ж, а може, ще більше, і матиму змогу умеблювати з достатнім комфортом дві-три кімнати, то чому б, запитую, мені не можна було б без усяких зволікань одружитися з Софі? Потім я насмілився нагадати, що ми обоє досить багато років терпіли, і що люблячі батьки ніяк не повинні чинити перепон щастю своєї доньки тому лише, що вона занадто корисна вдома... Чи не так, Копперфілде?
– Безперечно, цілком справедливо.
– Я радий, що ти погоджуєшся зі мною. Мушу визнати, що всі батьки в таких випадках, так само як і брати, сестри і так далі, стають великими егоїстами, хоч я не маю жодного наміру звинувачувати в цьому преподобного Горація. Добре. Я додав також, що готовий завжди приносити користь їхній родині; і якщо я проб'юся в світі, і щось трапиться з ним... я натякаю на отця Горація...
– Я розумію, – сказав я.
– ...або з місіс Крулер... то я готовий від щирого серця заступити місце батька для дівчат. На це він виголосив дивовижну проповідь, найсприятливішу і найприємнішу для мене. Він навіть сам взявся домогтися згоди місіс Крулер. Страшна вийшла історія! З ніг кинулося в груди і звідти прямо в голову.
– Що кинулося?
– Горе шановної місіс Крулер! – глибокодумно відповів Тредльс. – І взагалі всі її почуття. Я вже говорив тобі, Копперфілде, що дружина преподобного Горація має від природи дуже чутливу душу, але вона здавна втратила змогу ворушити ногами. Всяке враження здебільшого відбивається в неї на ногах, але цього разу горе кинулось у груди і звідти в голову, так що весь її організм був неймовірно струшений. А проте спільними силами вдалось її заспокоїти, і вчора минуло шість тижнів після нашого весілля. Ти не можеш собі уявити, Копперфілде, якою потворою я відчув себе, коли всі члени сім'ї зарепетували і попадали непритомними в різних напрямках. Місіс Крулер не хотіла мене бачити перед від'їздом після весілля, не хотіла пробачити мені, що я позбавив її коханої дитини. А втім, вона премила істота, і ми цілком помирилися. Не далі, як сьогодні вранці, я отримав від неї найприхильнішого листа.
– І одним словом, мій любий друже, – зробив я висновок, – ти втішаєшся щастям, яке цілком заслужив.
– О! Це ти кажеш упереджено, – засміявся Тредльс, – а втім, справді, моєму становищу можна заздрити. Я старанно працюю і жадібно читаю всякі юридичні книжки. Щоранку я встаю о п'ятій годині і без церемоній беруся до справи. Вдень я ховаю дівчат, проте ввечері досхочу веселюся з ними. І запевняю тебе, мені дуже шкода, що вони від'їздять додому у вівторок: це буде саме за день до початку наших осінніх засідань. Але ось і дівчата! – сказав Тредльс, раптом перериваючи відверту розмову і підвищивши голос. – Знайомтеся. Містер Копперфілд, міс Кароліна, міс Сара... міс Луїза... Маргарита і Люсі.
То був справжній букет троянд: такі здорові і свіжі були ці дівчата. Міс Кароліна була серед них найблискучіша, але в променистих очах Софі було стільки привітності, щирості та любові, що вона перевершувала блискучу красу сестри, і я переконався, що мій друг зробив правильний вибір. Ми всі посідали навколо каміна. Гострий хлопець, який захекався, як з'ясувалося, поспішно нагромаджуючи на стіл ділові папери, тепер знову очистив від них стіл і поставив натомість чайний сервіз. Після цього хлопець пішов на нічний відпочинок, гучно причинивши за собою вхідні двері. Місіс Тредльс, очі якої випромінювали почуття хатнього затишку і комфорту, налила нам по чашці чаю, а потім, сівши біля каміна, спокійно заходилася готувати сухарики з маслом.
Намазуючи маслом сухарики, вона розповіла, що бачилася з Агнес. Вони з "Томом" поїхали до Кента у шлюбну подорож, і там вона побачилася також з моєю бабусею. Агнес і бабуся були тоді цілком здорові. Весь час вони тільки й знали, що говорили про мене. "Том" ніколи не випускав мене зі своїх думок, як запевняла місіс Тредльс, за весь час мого перебування за кордоном. "Том" був для неї верховним авторитетом у всьому. "Том" був, очевидно, ідолом її життя, непорушним на своєму п'єдесталі. Що б там не було, вона завжди віритиме в "Тома" і любитиме його всім серцем.
Мене дуже розважала пошана, якою вона і Тредльс оточували "красуню". Не думаю, щоб таке поводження з прекрасною міс Кароліною здавалося мені цілком розумним, але все ж таки це було дуже приємно і дуже відповідало їхньому характерові. Якщо, приміром, Тредльс колись і відчував нестачу срібних ложок, що мали бути придбані в майбутньому, то, без сумніву, лише в тому разі, коли він подавав "красуні" чашку чаю. Якщо його лагідна дружина могла перед кимсь із гордістю підняти свою гарненьку голівку, то тільки через те, що вона – сестра "красуні". На деякі, хоч і дуже слабкі прояви примхливої вдачі, помічені мною в "красуні", Тредльс і його дружина дивились, очевидно, як на законне право, що його вона здобула від народження завдяки своїм дивовижним талантам. Вона була для них тим самим, що матка для робочих бджіл, і подружжя вважало за приємний обов'язок коритися такій володарці.
А втім, їхня готовість до послуг і цілковита самовідданість захоплювали мене. Вони пишались усіма цими дівчатами і незаперечно корились усім їхнім примхам. Якщо до Тредльса його люба жінка зверталась один раз за вечір з проханням принести щось сюди або віднести туди, або підняти нагору, або спустити вниз, то кожна з її сестриць зверталася до нього з подібними дорученнями принаймні дванадцять разів упродовж однієї години. Так само не могли вони обійтись і без Софі. Коли в когось розсипалися кучері, то одна тільки Софі могла привести їх до ладу. Коли якась сестриця забувала мелодію тієї чи іншої пісні, то одна тільки Софі могла її наспівати. Коли хтось із них забував назву якоїсь місцевості в Девонширі, то тільки Софі могла її пригадати. Треба про щось написати додому – Софі напише цього листа завтра вранці, перед чаєм. У сестриці обірвалася шовкова нитка, коли вона в'язала гаманець – хто ж, як не Софі, наверне плетіння на правильний шлях. Одним словом, дівчата панували в цьому місці безумовно, і не могло бути для них слуг старанніших і вірніших, ніж Тредльс і Софі. Скількох дітей Софі виховала за своє життя, я не можу точно визначити, але не підлягало сумніву, що вона знала всі дитячі пісні, складені колись англійською. У цьому, мабуть, і полягала найбільша привабливість місіс Тредльс. Чистим, звучним, сріблястим голосом проспівала вона за цей вечір не менше як дюжину найрізноманітніших арій, одну за одною, що її сестри замовляли кожна свою, при чому "красуня" командувала, звичайно, після всіх. Я був цілком зачарований. Найкраще було те, що зі всіма цими вимогами і примхами дівчата плекали велику ніжність і пошану і до Тредльса, і до Софі. Коли я почав прощатись і Тредльс зібрався проводити мене до готелю, поцілунки ринули на нього зливою, і я переконався, що нема в світі іншої кошлатої голови, яка користувалася б такою щирою пошаною і любов'ю.