– Подумати лишень, – сказав Тредльс, – що ти повернувся додому раніше, ніж ми гадали, хлопче мій любий! А все ж таки не був на церемонії!
– На якій церемонії, мій любий Тредльсе?
– Ах, помилуй боже, – скрикнув Тредльс, за старою звичкою широко розплющуючи очі. – Хіба ж ти не отримав мого останнього листа?
– Звичайно, не отримав, якщо там йшлося про якусь церемонію.
– Ото диво, мій любий Копперфілде, – сказав Тредльс, скуйовдивши своє волосся, а потім поклавши обидві руки мені на коліна, – я ж одружився!
– Одружився? – радісно скрикнув я.
– Та це вже, як бог святий. І вінчав нас із Софі преподобний Горацій, у Девонширі. Та чого там, мій любий хлопчику! Вона стоїть тут за гардиною! Глянь сюди!
На моє здивування, наймиліша дівчина в світі вийшла в ту ж мить, сміючись і зашарівшись, із своєї засідки. Я тут-таки на місці не міг не заявити, що навряд чи світ будь-коли бачив більш привітну, щасливу, веселу, радісну молодицю. Я поцілував її, як давню знайому, і від усього серця привітав молодих.
– Хто б міг подумати, що ми побачимося знову за таких щасливих обставин? – вигукнув Тредльс. – Ти неймовірно засмаглий, мій любий Копперфілде, помилуй боже мою душу, який я щасливий!
– І я також, – сказав я.
– А я так вже напевно, – мовила Софі, червоніючи і сміючись.
– Ми всі такі щасливі, що далі й нема куди, – сказав Тредльс. – Навіть дівчата щасливі. Та боже ж мій, маю визнати, я забув про них!
– Забув? – перепитав я.
– Про дівчат забув! – пояснив Тредльс. – Про сестер Софі. Вони гостюють у нас. Вони нещодавно приїхали подивитися Лондон. Правду кажучи, коли... то це ти загримів на сходах, Копперфілде?
– Так, – відповів я, сміючись.
– Ну ось, коли ти загримів на сходах, я саме розважався з дівчатами. Правду кажучи, ми грали в лови. Гра чудова, але не зовсім пристойна для вестмінстерських юристів, а надто, коли приходять до них клієнти. Тому вони всі розбіглися по кутках і тепер, без сумніву, підслуховують нас, – сказав Тредльс, зазирнувши у протилежні двері.
– Шкода, – сказав я, зареготавши знову, – що я спричинився до такої втечі.
– Шкодувати тут нема чого, – весело заперечив Тредльс, – ти не сказав би цього, якби бачив, як вони побігли, коли ти постукав у двері, і знов прибігли, щоб підібрати гребінці, бо вони повилітали у них із зачісок. Прямо-таки навіжені дівчата, Копперфілде, запевняю тебе. Голубонько, чи не покличеш ти сюди дівчат?
Софі випурхнула в сусідню кімнату, де, як ми почули, її прийняли з захопленням і дружнім сміхом.
– Чудова музика, Копперфілде, чи не так? – сказав Тредльс. – Дуже приємна для слуху. Це прямо-таки оживляє ці старі кімнати. Нічого не може бути приємнішого для бідолашного хлопця, який жив самотньо все своє життя, розумієш. Це чарівно. Бідолашні! Вони зазнали великої втрати, розлучившись із Софі, яка, запевняю тебе, була, є і буде наймилішою дівчиною в світі! Я й сказати тобі не можу, який я задоволений, що вони зуміли зберегти самовладання після такої жорстокої втрати. Дівчаче товариство – чудова річ, Копперфілде. Може, це не професійно, але дуже чудово.
Я помітив, що він трохи завагався, і зрозумів, що він боявся своєю щирою радістю завдати мені болю, тож я поспішив висловити своє повне задоволення і заспокоїв свого доброго друга.
– Ну, що тут поробиш! – почав знову Тредльс. – Адже ж, якщо казати всю правду, любий мій Копперфілде, то мушу зазначити, що наш господарський устрій також певною мірою не відповідає справам солідного адвоката. Навіть присутність тут Софі може виявитися несполучною з моїми юридичними обов'язками. А другої квартири у нас нема... Та все це дурниці. Ми пливемо у відкрите море в легкому човнику і приготувалися заздалегідь хоробро зустріти всяку бурю і негоду, а Софі дивовижна господиня. Ти будеш просто вражений, коли довідаєшся, як розташувались у нас дівчата. Я й сам майже не розумію, як це влаштувалось.
– А скільки у вас цих юних леді? – спитав я.
– Старша, та, що красуня, гостює тут, – сказав Тредльс, принизивши голос до тихого довірливого шепотіння. – Її звуть Кароліною. Сара також тут, – ця дівчина, як я тобі казав, страждає якоюсь хворобою у хребті, а втім, здоров'я її тепер задовільне. Дві молодші сестри, що їх Софі виховувала, також у нас. І Луїза тут.
– Нічого собі! – скрикнув я.
– Так! – погодився Тредльс. – Але всіх їх у нас... тобто кімнат... тільки три. Та Софі надає всьому неймовірного ладу, і дівчата сплять з великим комфортом. Три – в тій кімнаті, – сказав Тредльс, вказуючи пальцем на підлогу, – а дві – ось там.
Я мимоволі озирнувся, бажаючи знати, де ж містяться самі містер і місіс Тредльс. Тредльс зрозумів мене.
– Нічого, – сказав він. – Я ж уже тобі казав, що ми підготувалися хоробро зустрічати всяку бурю. Минулого тижня ми спорудили для себе ліжко отут на підлозі. Але знайшли ми кімнатку на горищі, під дахом, чудесна кімнатка, ти сам побачиш. Софі, щоб зробити мені сюрприз, власноруч обклеїла її шпалерами, і тепер ми влаштували там свою спальню. Вона схожа на циганський намет. З неї розгортається чудовий краєвид.
– Одним словом, мій любий Тредльсе, ти нарешті щасливо одружився. Я дуже радий.
– Дякую, мій любий Копперфілде, – сказав Тредльс, знову потискаючи мені руку. – Так, я щасливий, як тільки може бути щаслива людина. Ось це, бачиш, твій давній приятель, – вів він далі, вказуючи на горщик для квітів і підставку, – а ось і столик з мармуровою покришкою. Всі інші меблі дуже прості і зручні, як ти вже помітив. Що ж до срібла, помилуй боже! У нас поки що нема навіть жодної чайної ложечки.
– Усе, звичайно, ви придбаєте згодом?
– Безперечно. Все придбаємо у свій час. А втім, і тепер, як ти, мабуть, здогадуєшся, сурогат чайних ложок у нас повинен бути, бо ми ж чимсь розмішуємо свій чай. Але ми вживаємо для цієї мети британський метал.
– Тим яскравіше виблискуватиме срібло, коли ви його придбаєте.
– Саме це ми й говоримо! – скрикнув Тредльс. – Бачиш, мій любий Копперфілде, – зашепотів він, – коли я виграв процес Джайпса проти Вікзеля, моя юридична репутація зміцніла деякою мірою, і я міг розраховувати на певні засоби для існування. З цією метою я вирушив до Девоншира і поговорив серйозно на самоті з преподобним Горацієм. Я наполягав на тому факті, що Софі... а вона, скажу тобі, Копперфілде, є наймилішою дівчиною у світі.