Повертається, щоб iти до помосту, але в цю мить пiдходить видимо стурбований Мирослав.
М и р о с л а в
Пробач менi, великий господине!
Я р о с л а в
Що там таке? Нема часу для справ.
М и р о с л а в
Чекать не можна. Знов про Коснятина
Я новину важливую пiзнав.
Дивись цей лист, його перехопили
В кружалi 1 ми в таємного гiнця.
На тебе змова...
1 Кружало — шинок.
Я р о с л а в
(переглядає нашвидку пергамент).
Ще не до кiнця
Звершили ви своє ганебне дiло!
Не досить їм державу розхитать,
То вже мене вразити яко тать,
О Коснягине, мислиш, раб лукавий!
На родича, на князя нiж кривавий
Наважився убивцям передать...
Чи не тебе прощав я стiльки раз,
Шануючи усi твої чесноти
I допомогу в оний бурний час...
I ось тепер знов заколот i проти
Мого життя крамола пiднялась!
Так, це його i пiдпис, i печать...
Але кому ж надiслано листа?
М и р о с л а в
Тепер цього не можна вже пiзнать,
Бо посланця живим я не застав.
Я р о с л а в
Страшнi дiла! Коли закон i правду
Нарештi я затвердив на Русi,
Вони вiйни i кровi тiльки жаждуть,
Щоб повернуть усобицi часи.
Нi, годi вже вагань i милосердя!
Вразити треба гiдру навiсну...
У монастир замкну я Iнгiгерду
I Коснятину голову зiтну.
З гордо пiднесеною головою iде на помiст i сiдає на трон. Iнгiгерда, Анна, Єлизавета та 12-лiтнiй хлопчик Володимир iдуть за ним i займають свої мiсця. Бояри й дружинники стають навкруги помосту. Народ заповнює луг.
V
Пiд звуки музики починається похiд Гаральда. З лiвого боку повз натовп, що розступився, йде Гаральдова дружина з знаменами; невiльники, що несуть дари, i нарештi сам Гаральд в пишнiй тунiцi та позолоченiй кольчузi i в увiнчаному короною шоломi. За ним кiлька джур i зброєносцiв, з яких один несе невеличку позолочену арфу. Серед варягiв Свiчкогас, чиє бородате й добродушне слов'янське обличчя аж нiяк не пасує до варязького його озброєння i одягу. Гаральд з гордо пiднесеною головою швидко пiдходить до помосту i, схилившись на одне колiно, зараз же встає.
Г а р а л ь д
Дозволь тебе вiтати, господине,
Великий конунг Руської землi,
Гаральдовi, що клятву ствердив нинi
I, подолавши перешкоди злi,
Вернувся не мандрiвником бездомним,
А конунгом Норвегiї законним
I власником земель i кораблiв.
Я р о с л а в
I я вiтаю радо i ласкаво
Гаральда, переможця-короля,
Давно для нас твоя крилата слава
Вперед летiла швидше корабля.
Будь гостем в нас, бажаним, дорогим.
Г а р а л ь д
Дозволь менi сплатити цi борги
Моєї дяки i моєї шани,
Пiднести в дар здобутки океану
Та тих його розкiшних берегiв,
Де я пройшов, поклавши меч на керму,
Вiд самого Босфору до Палермо.
Вiн дає знак, i кiлька невiльникiв пiдносять i складають бiля нiг князя й княгинi золотi й срiбнi чашi, сувої шовку, плоди i т. ін.
Я р о с л а в
Твої дари, Гаральде, я приймаю,
Але в життi яснiше всiх скарбiв
Людини честь i мужа вiрнiсть сяє,-
Чи з чистим серцем ти до нас приплив?
Г а р а л ь д
Великий конунг!
Я р о с л а в
Нi, не треба слiв.
Тобi я вiрю. Вибач це питання,
Воно в душi з'явилось мимохiть,
Коли пiзнав я щойно, в мить останню
Велике зло, яке хотiв вчинить
Менi один колись найближчий муж...
Кому ж тодi довiрити? Кому ж?
Якi алмази, перли чи смарагди
Дорожчi нам вiд вiрностi i правди,
Якi я прагнув ствердити в життi!
Га р ал ь д
Прославлений за це навiки ти,
Що мудрий суд i громадянське право
Ти записав у книзi Ярослава
I "Руську правду" людям дарував,
Щоб мир i труд в народi панував.
Вигуки
Нехай живе премудрий Ярослав!
Я р о с л а в
Так, мир i труд. Привiт тобi, Гаральде!
Мiй розум ти вiдчув i зрозумiв,-
Щоб наш народ мiцнiв в трудi i правдi,
Не можу я прощати ворогiв.
I кожен, хто порушить справу миру,
На правду хто на руську посягне,-
Того вразить безжалiсна сокира,
Во мир i труд — це благо основне.
Тебе ж, Гаральде, щиро я вiтаю,
Як родича i мирного посла.
Тому, хто руську правду поважає,
Завжди у нас i шана, i хвала.
Г а р а л ь д
Великий конунг, честь тобi i слава.
Норвегiя шанує Ярослава.
Музика. Похiд триває.
С и л ь в е с т р
Свят, свят господь! Та це ж наш Сзiчкогас!
Коли ж це вiн в варяга обернувся?
Що за мана! Ану-бо, йди до нас!
(Пiдзиває пальцем).
Свiчкогас пiдходить.
С и л ь в е с т р
Чи ти здурiв? У що це ти узувся?
Де ти блукав, де свині пас?
С в i ч к о г а с
Ба нi!
Не свинi пас, а бився на вiйнi,
Для нас, варягiв, море по колiно,
У нас, варягiв, вдача соколина,
Хапай де хочеш золота, вина
I чаш лiчить не треба — пий до дна.
С и л ь в е с т р
(обурений).
Тьху, щоб тебе! Та звiдки ж ти варяг?
С в i ч к о г а с
(спiває).
Коли монах поплавав по морях,
То стане вiн варяг, а не монах!
Одна з невiльниць, дуже гарна, напiвроздягнена, але в золотих оздобах дiвчина-iталiйка, що тримає золоту тацю з помаранчами, тремтить вiд холоду.
Є л и з а в е т а
(пiдводиться).
Чи бачиш, тату, дiвчину прекрасну,
Що помаранчi держить золотi?
Вона пiвгола, сирота нещасна,
I на морозi, бiдная, тремтить...
Це, певно, iталiйка... йди сюди!
Дiвчина боязко пiдходить.
Є л и з а в е т а
Зогрiйся, бiдна... годi, не тремти.
Спускає з плеча своє хутряне корзно 1 i укриває ним дiвчину, тодi сiдає.
1 Корзно — хутряний одяг, схожий на плащ.
Д i в ч и н а
О грацiя, о грацiя, реджина! 2
(Цiлує її сукню i руки).
2 Реджина (iтал.) — королева.
Г а р а л ь д
(вражений, про себе).
О дiвчина, яснiша, нiж кришталь!
Невже менi судив таку дружину
Великий бог чудесного хреста!
(Голосно).
Вона твоя, ласкава королiвно,
I сам твоїм я радий стать рабом,
Бо i мене теплом живим i дивним
Зогрiла ти, як цю своїм крилом.
Але пробач! Нiде в цiлому свiтi
Я не знайшов нiде таких дарiв,
Якi б могли як слiд тобi личити,
Тобi, моїй недосяжнiй зорi.
Щоправда, є одна у мене шана,
Я пам'ятав священний заповiт
Зiрвать тобi з могили Iоанна
Тюльпан, лiлею чи рожевий цвiт...
Але пiзнай, моя Єлизавето,
Хай не сумує серце золоте:
Немає квiтiв на трунi поета,
Один лиш терен дикий там росте.
Є л и з а в е т а
Така судьба усiх спiвцiв чудових —
Їх тернами увiнчує життя...
Га р а л ь д
Зате не в'яне цей вiнок терновий,
Для тебе я зiрвав оце гiлля
I в золото оправив та рубiни.
(Бере в джури i подає з поклоном Єлизаветi оправлений в золото вiнок).
А на могилi насадив шипшину,
Щоб колючки iз рожами сплелись.
Є л и з а в е т а
(пiдводиться зворушена).
Хай бог тебе нагородить колись
За вчинок цей, гiднiший всеї слави,
Що ти зажив в цi роки по свiтах!
Якби ти всi завоював держави,
Пройшов весь свiт, всi межi i застави,
Ти б не знайшов до мого серця шлях.
А вшанувати так спiвця могилу
Мiг тiльки той, хто сам складав пiснi,
I цим тепер дорожчий ти менi.
Бо я цiню святу натхнення силу,
I зараз вiрю, що насправдi скальд 1,
А не звитяжець тiльки мiй Гаральд.