1 Сiтомля — невелика рiчка близько Києва, згадувана в лiтописi. На нiй було розбито печенiгiв.
В с i
Нехай живуть звитяжцi-молодцi!
Я р о с л а в
Благословен єси за добрi вiстi!
Ну, каменщик, чи не пора би нам,
Поклавши меч, на риштування лiзти,
Почати знову будувати храм...
Лишайся в нас, якраз святу Софiю,
Чудовий храм почну я будувать...
Ж у р е й к о
Нi, княже мiй! Тяжкий для мене Київ,
Бо не судилось щастя тут зазнать.
Даруй менi... дозволь служити й далi
Тобi в степах, на Бузi, край морiв,
Є в мене там ватага смiльчакiв,
З якими забуваю я печалi.
Я р о с л а в
Ну, що ж... iди. Так, рiзний в нас талан.
Тобi судила доля будувати,
Ти ж прагнеш битв i вiчних мандрувань.
Я ж все життя не вiдаю спокою,
В трудах i битвах їжджу по Русi,
А я б хотiв мiста i храми строїть,
Кохатися в премудростi й красi,
I бiльшої я радостi не знаю.
I книга ось предивная такая
Ще бiльше душу веселить менi,
Нiж славная побiда на вiйнi.
С и л ь в е с т р
Дозволь тобi цей твiр подарувати,
Його сьогоднi в грека я купив,
Лиш двадцять гривен хитрому сплатив.
П а р ф е н i й
(наближається),
Задурно зовсiм! Чистая утрата!
Я р о с л а в
(цiлує Сильвестра).
Спасибi, отче! Та не гоже нам
Скарби словеснi дешево цiнити.
За книгу цю звели твоїм ченцям
Ще вiсiмдесят гривен заплатити.
П а р ф е н i й
(в захватi).
О мудрий князь! Великий государ!
Великодушнiсть є алмаз порфiри!
Я р о с л а в
(продовжує).
Бо десять сiл не є достатня мiра,
Щоб оцiнить мистецтва дивний дар.
Ну, а тепер я всiх зову на пир.
Ми чашi там пiднiмем золотiї
За нашу Русь, за наш державний Київ,
За витязiв, що в битвi за Софiю
Погибли з честю... Слава їм i мир...
А ми, кому судилося ще жити,
Життя трудом повиннi заслужити
I сили всi вiтчизнi присвятить.
Безсмертна Русь! Отам на полi бою
Новий чудовий Київ я построю.
Величний, пишний, як краса столiть.
Серед дерев златими куполами
Постане вiн високо на горах,
А з мурiв крiпких золотая брама
В новi часи одкриє свiтлий шлях!
Музика. Вигуки.
Завiса.
КIНЕЦЬ
1946