це тому, що їм просто не пощастило пожити під руською самодержавною імперією, або такою ж червоною, під абревіатурою СССР. О, тоді вони відразу, як тільки б приїхала до них дама з Рязані, один поперед одного попереходили б на велікій і могучій.
Але повернуся до ситуації з автостанцією "Південна". Каюсь, я не втерпів і на запитання, звернене до мене, "Вы сходите на "Южной"?", насмілившись, зауважив:
— А це, між іншим, автостанція не "Южная", а — "Південна".
Чолов’яга, котрий мить тому питав, чи сходжу я на "Южной", почувши, що автостанція "Южная" насправді не "Южная", витріщився на мене з таким щирим подивом і цікавістю водночас, начеб уздрів перед собою інопланетянина з НЛО, який приземлився в салоні автобуса №80, що йшов від станції метро "Либідська" на київський житловий масив Теремки.
— Вань, слыш, что это он бузит? — обернувся він до свого супутника — Перепил, что ли… Это, же станция "Южная".
— Брось, Федя, это ж, — кивнув він на мене, — местный националист.
— Ну... — вражено, наче його щойно гепнули по голові, протягнув перший. — Развелось в Киеве этих, бандеровцев. Совсем обнаглели. И куда токо наши смотрят?
Куди його "наші" дивилися, не знаю, а мої "наші" дружно, як від гріха, повідверталися до вікон і щось там старанно вивчали за ними. Лише одна тітка базарова невдоволено буркнула:
— Ти що — западенець? Чо ти до нього причепився? Тобі вона південна, йому — южная, яка різниця? Аби пенсію підняли, а я і руською забалакаю.
— Правільно, пенсія у нас малая, — верескнула інша дама. — А он… Что он себе позволяет, этот западенец? Ведь интернационализм у нас!..
І коли мене штовхнули в спину із все тим же запитанням: "Эй, да сходишь ті наконец на "Южной", или нет?..", я поспішно відповів:
— Сходжу, сходжу… — І подумав: справді… чого це я причепився? Чи не все одно — південна чи южная, як справді пенсії, в нас зовсім малі. І мене ось чекає така ж сама бідняцька пенсія, на яку неможливо прожити, а я… Що, мені найбільше треба? А, може, й справді, це ніяка на "Південна" автостанція, а — "Южная"? І — точка! І — нікакіх гвоздей! Єй, ти на "Южной" сходишь?
І вже не знаю, де я тоді зійшов: на автостанції "Південна", чи на автостанції "Южная"?..
ХТО ХОХЛИ? ПІДНІМІТЬ РУКУ!
Коли симпатична і популярна українська співачка, кокетуючи, заявляє з екрана телевізора, що вона "вопщем" та, як її... "хохлушка", то великодушно пробачимо їй — дав Бог гарній жінці голос, то й буде з неї. Не все ж їй одній.
Але коли росіянин (далебі не тільки обиватель) каже мені, українцеві з діда-прадіда, ти — хохол, то в мене чомусь не повертається язик віддячити йому тим же (за російсько-інтернаціональним: сам дурак!): а ти — кацап! Негарно так казати на росіянина (та ще й великороса), це просто... просто непристойно. Правда, у другому випадку, що я їх навів — щодо обзивання росіян кацапами. Бо відразу ж що тільки не пришиють: і зневагу до "братнього" народу, і образу гідності й честі, безкультур’я, або й ворожість. І навіть — націоналізм. Себто його прояви у їхньому, імперському розумінні. І взагалі це — обивательщина, елементарне хамство. Але ось у Москві, як і по всій безмежній матінці Росії українців інакше, як хохлами, й не величають.
Якось по московській радіопрограмі "Маяк" прозвучав черговий шлягер, у якому, між іншим, співалося, що в росіянина "жена-хохлушка" (така собі своєрідна тема "братерства народів") — добра їм та любові! Але цілком справедливо зауважив з цього приводу один з читачів: якщо той росіянин "кохану жінку називає "хохлушкою", то що він рідну матір називає не інакше, як "кацапочка"? Та ні ж, вона для нього росіянка. Бо росіянин не дозволить нікому — і навіть собі! — сміятися з росіянина (росіянки). Інша річ — з чукчів, хохлів, "чорномазих" тощо.
А ось називати українця хохлом для росіянина — будь ласка. Виявляється, ніяка це не образа. Обзивати українця хохлом з позиції росіянина вважається таким собі... шиком-панібратством. Мовляв, ніяка це не образа і не шовінізм, це ледь чи не вияв братерських почуттів.
— А чево? Хахол он и есть хахол!
Ще гірше, як свої, вдома, у Києві (не кажучи вже за провінцію), у столиці України (України!!!) чорним по білому пишуть (і не всохне їм рука!): "...живут на Камчатке многие мои соотечественники-хохлы". (Хоча може таке бути, що в декого з наших "соотечественников" і справді хохли, але щодо мене, то співвітчизники у мене тільки українці — такий вже я вдався. Мабуть, несучасний!)
Або з того ж таки тексту київської газети (приклад подається, як позитив): "Приятно, что строит его (храм) наш брат-хохол". А мені чомусь неприємно. І не тому, що там будують храм Божий, а тому, що я не знаю і знати не хочу такого "брата" — хохла. Хоча, виявляється, водяться і такі "брати". І дарма словник української мови (одинадцятитомник) застерігає (т. ХI) про те, що "хохол — заст., роз.". На жаль, воно сьогодні не є ані застарілим, а ні суто розмовним — воно в пресі нашій гуляє (російськомовній звичайно) наче той в’їдливий протяг, якого треба остерігатися. І хоч згадуваний Словник неоднозначне застерігає, що "хохол", це — "зневажлива назва українців", але нас повсюдно й безкарно "братні люди" величають (іноді й ми самі теж) отим самим... зневажливим найменуванням. Для імперії "старшого брата", яку він нині розкочегарює, це вигідно — "внедрять" у свідомість українців, що ніякі вони не українці (ще чого придумали!), а всього лиш хохли (сиріч малороси) і ніякої України, мовляв, не було і не має, а була і є Хохляндія (прямо собі Голландія!), сиріч Малоросія, край Великоросії. В крайньому разі — "южной России". Слово честі, в примітках до виданої у Ленінграді (видавництво "Наука", наука!) "Історії" Геродота південна Україна так і величається "южная Россия"! Ні більше, ні менше! А сам Геродот, думаючи, що він відвідав Скіфію на терені нинішньої України, насправді побував... Де б ви думали? Так, так, в "южнорусских степях" — хай легенько йому гикнеться!
Але казус з Геродотом вже так і залишиться казусом, гірше ось що. Кілька років тому на "Олімпійському" стадіоні мав відбутися матч між національними збірними України й Росії (його ще називали "матчем століття"). Зарані почалися погрози. Тоді ж представник білокам’яної по мережі Інтернет звернувся "з відкритим листом" до всіх руських фанатів під таким заголовком: "Хохлы, или еще раз о "братьях-словянах" (слово "братья" взято в лапки), у якому дісталося хохлам за їхню "футбольную и прочую независимость". А в одній з російських газет отрок заявив: "Сборная — единственное наше утешение. Решили ехать в Киев — хохлов бить. Вооружимся самым популярным оружием — армейскими ремнями с увесистыми медно-латунными бляхами". Одне слово, бляха-муха.