І вона справді не врятувала, бо коли, підвівшись, знову глянула на дитину, очі малого музиканта були широко розплющені, але нерухомі, а споважніле обличчя — застигле й сумне. Сонячний промінь теж зник.
Спи спокійно, Янку!
* * *
Другого дня повернулися з Італії пани. Разом із ними приїхав і панич, який залицявся до панни. Панич мовив по-французьки:
— Яка прекрасна країна Італія!
— І який артистичний у ній народ! Це справжнє щастя — відшукувати там талановитих людей і допомагати їм,— додала панна.
Над Янком шуміли берези...